Жіноча Служба Україні

українська жіноча організація під час Другої світової війни

Жіноча Служба Україні (Ж. С. У.[1], ЖСлУ[2]) — українська жіноча організація, осередки якої діяли під час Другої світової війни в Галичині та на Волині[1]. Заснована в 1941 році у Львові після відступу радянських військ[1]. Товариство опікувалося питаннями суспільної допомоги, організації освітніх заходів та працевлаштування[1][3]. Очолювали «Ж. С. У.» Костянтина Малицька та Марія Біляк[2][1]. У березні 1942 року включена до складу УЦК[1], восени 1942 року повністю ліквідована німецькою владою[4].

Жіноча Служба Україні
Жіноча Служба Україні
Тип жіноча асоціаціяd
Засновано 7 липня 1941
Розпущено березень 1942
Країна Україна
Місце діяльності Галичина і Волинь
Керівник Малицька Костянтина Іванівна і Біляк Марія

ІсторіяРедагувати

Після звільнення земель від більшовицького ярма потрібно було викорінювати отруту московського більшовизму і виховувати національну свідомість. Українське жіноцтво почало організовуватись для спільної праці, звідси й назва – «Жіноча служба Україні». Організація українського жіноцтва існувала вже давно під назвою «Союз українок». Ця назва відновилась й прийняла більш актуальну назву та пристосувала програму своєї праці до потреби дня.[5]

Організація заснована 7 липня 1941 року у Львові на нараді українського жіноцтва[6]. Ініціювала заснування товариства та нетривалий час його очолювала Костянтина Малицька[2][1]. Згодом, у вересні 1941 року, через хворобу останньої головою стала Марія Біляк[2][1]. Центральний осередок товариства був у Львові[5]. Осередки організації також з'явилися у Станиславові, Перемишлі[7] та інших містах і селах. Попередником «Ж. С. У.» був «Союз українок», від якого нове товариство перейняло триступеневу форму, яка складалася із головної управи, відділів та гуртків[5][2]. Товариство опікувалося питаннями суспільної допомоги (допомагало політичним в'язням, полоненим, поворотцям, дітям голодуючих районів), організації освітніх заходів та працевлаштування[1][3].

Дійсним членом товариства могла стати будь-яка українка віком від 21 року, яку прийняла управа, проте як допоміжні члени могли бути учасницями заходів й молодші за віком жінки[5]. Зазвичай відділи товариства мали три секції: гуманітарну, господарську та культурно-освітню, проте окремі осередки мали іншу кількість залежно від поставлених перед собою завдань[5]. Гуманітарна секція «Ж. С. У.» серед іншого опікувалася створенням дошкільних навчальних закладів (дитячих садків, ясел)[5]. Товариство виховувало дітей у національно свідомому дусі[5].

Влітку 1941 року відділи «Ж. С. У.» з'явилися й на Волині, з центральним осередком у Рівному[5]. Серед інших волинських міст з осередками товариства — Кременець, Гоща, Межиріч, Корець, Дубно, Сарни, Тучин, Костопіль, Ковель[8] та інші. На початку січня 1942 року діяло 39 гуртків «Ж. С. У.»[8]. Друкованим органом волинського відділу організації був двотижневик «Українка» (Костопіль)[5].

У середині жовтня 1941 року організація увійшла до складу Українського Крайового Комітету й стала у ньому окремим відділом, зберігши свою назву[7]. 1942 рік «Ж. С. У.» проголосило ювілейним роком Лесі Українки в Україні й з цієї нагоди провело низку заходів (сходинок та академій) на честь письменниці[3]. Зокрема, 24 березня 1942 року академію провів львівський відділ товариства[3]. В березні 1942 року на вимогу німецької влади «Жіноча Служба Україні» ліквідована як самостійна організація та приєднана до Українського центрального комітету[1], у культурному відділі якого була створена «Головна Жіноча Секція УЦК»[7]. Повністю організація припинила діяльність восени 1942 року внаслідок німецьких каральних акцій[4].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати