Жозе Кардозу Піріш
Жозе́ Кардо́зу Пірі́ш (порт. José Cardoso Pires; *2 жовтня 1925, Сан-Жуан-ду-Пезу, Віла-де-Рей, Португалія — †26 жовтня 1998, Лісабон) — португальський письменник; автор оповідань, романів, п'єс та політичної сатири.
| Жозе Кардозу Піріш | |
|---|---|
| порт. José Cardoso Pires | |
| Народився |
2 жовтня 1925[4][5][…] Сан-Жуан-ду-Пезу, Віла-де-Рей |
| Помер |
26 жовтня 1998[1][2][3] (73 роки) Лісабон, Португалія |
| Країна |
 Португалія |
| Діяльність | письменник |
| Знання мов | португальська[4][7] |
| Magnum opus | Blocod[8] |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0136611 |
З життя і творчості ред.
Ранні роки ред.
Піріш народився в португальському селі Сан-Жоао-ду-Песо[9], що розташоване в окрузі Каштелу-Бранку біля кордону з Іспанією[10]. Його батько був на торговому флоті, а мати — домохазяйкою.
Вивчав математику в Лісабонському університеті, де й опублікував свою першу новелу. Він залишив університет, щоб приєднатися до португальських ВМС, звідки за якийсь час був звільнений з дисциплінарних причин.
На його літературну творчість сильно вплинув Лісабон, вулиці якого дуже докладно описані в його романах та новелах.
Деякі члени його родини по батьковій лінії іммігрували до США. Піріш орієнтувався більшою мірою на американський стиль писання тоді, як у цілому португальська література тяжіла до літературних тенденцій, що з'являлись і розвивались у Франції, а також традиційно в дечому черпаючи з північно-східного бразильського регіоналізму.
У документальному фільмі, створеному для португальського телебачення, Піріш зізнався в тому, що коли ще у дитинстві переглянув першу кінострічку, це змінило його життя. Він переказував сюжети фільмів своїм одноліткам у школі. За словами автора, це й допомогло сформувати власну оповідальницьку манеру. Він також розповів про роль кіноклубів (cineclubes) у тогочасній Португалії, для себе особисто зокрема, — ці переважно лівацьки настроєні об'єднання громадян «сприяли політичній та соціальній освіті багатьох людей».
Письменницька кар'єра ред.
Після свого перебування у військово-морському флоті Португалії Жозе Піріш почав працювати журналістом і присвятив себе літературній діяльності. Він заробив репутацію автора, який зумів примирити популярність з критикою.
Один з найвідоміших його творів — роман під назвою «Дельфін» (O Delfim), опублікований у 1968 році[9].
У 1991 році він був відзначений Премією Латинської спілки за внесок у літературу[9].
Роман «З глибин» (De Profundis) 1997 року був написаний Пірішом після перенесеної 2-ма роками раніше хвороби на ішемію мозку. Того ж року він став першим романістом, якому присудили Премію Пессоа, одну з найвизначніших у галузі культури в Португалії[10]. Твори письменника, як одного з найвідоміших португальських літераторів ХХ століття, декілька разів екранізували[10].
Бібліографія ред.
- Os Caminheiros e Outros Contos (1949)
- Histórias de Amor (1952)
- O Anjo Ancorado (1958)
- O Render dos Heróis (1960)
- A Cartilha do Marialva (1960)
- Jogos de Azar (1963)
- O Hóspede de Job (1963)
- O Delfim (1968)
- Gente (with Eduardo Gageiro) (1971)
- O Dinosauro Excelentíssimo (1972)
- E Agora José (1977)
- O Burro em Pé (1979)
- O Corpo-Delito na Sala de Espelhos (1980)
- A Balada de Praia dos Cães (1987)
- Alexandra Alpha (1987)
- A República dos Corvos (1988)
- A Cavalo no Diabo (1984)
- De Profundis, Valsa Lenta (1997)
- Lisboa Livro de Bordo (1997)
Екранізації ред.
- O Delfim (режисер Fernando Lopes)
- Balada da praia dos cães (режисер José Fonseca e Costa)
- Casino Oceano, адаптація новели Week-End (режисер Lauro António)
- A Rapariga dos Fósforos, адаптація оповідання Dom Quixote, as Velhas Viúvas e a Rapariga dos Fósforos (режисер Luís Galvão Teles)
- Ritual dos Pequenos Vampiros, адаптація новели Jogos de Azar (режисер Eduardo Geada)
Нагороди ред.
- Безпосередньо авторові
- Prémio Internacional União Latina, Рим, 1991
- Astrolábio de Ouro do Prémio Internacional Ultimo Novecento, Піза, 1992
- Prémio Bordalo de Literatura da Casa da Imprensa, 1994
- Prémio Bordalo de Literatura da Casa da Imprensa, 1997
- Премія Пессоа, 1997
- Grande Prémio Vida Literária da Associação Portuguesa de Escritores, 1998
- За окремі твори
- Премія Каміло Кастело Бранко Португальського Товариства письменників, 1964, за «Гість Йова» (O Hóspede de Job)
- Grande Prémio de Romance e Novela Асоціації португальських письменників, 1982, за Balada da Praia dos Cães
- Спеціальна премія Асоціації критиків Бразилії (Prémio Especial da Associação dos Críticos do Brasil), Сан-Паулу, 1988, за Alexandra Alpha
- Премія Дініша Фонду Будинку Матеуша (Fundação Casa de Mateus), 1997, за De Profundis, Valsa Lenta
- Prémio da Crítica do Centro Português da Associação Internacional de Críticos Literários, 1997, за De Profundis, Valsa Lenta
Примітки ред.
- ↑ а б Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ а б Babelio — 2007.
- ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Mundo Literário // Mundo Literário — 1946. — С. 16.
- ↑ а б в Obituary: Jose Cardoso Pires. The Independent (en-GB) . Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 22 жовтня 2018.
- ↑ а б в José Cardoso Pires. Agencia Literaria Carmen Balcells (англ.). Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 7 листопада 2018.
Джерела та посилання ред.
- Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 394 (рос.)
- Жозе Кардозу Піріш на DGLB (порт.)