Кобиловолоки

село в Україні, в Теребовлянському районі Тернопільської області

Кобиловоло́ки — село в Україні, у Теребовлянській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване між Серетом і Нічлавою. У 19641990 рр. називалося Жовтневе. До 2020 центр сільради, якій було підпорядковане село Млиниська.

село Кобиловолоки
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський район
Громада Теребовлянська міська громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване раніше 1394
Населення 1 677
Площа 6,227 км²
Густота населення 255.66 осіб/км²
Поштовий індекс 48164
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°11′21″ пн. ш. 25°46′51″ сх. д. / 49.18917° пн. ш. 25.78083° сх. д. / 49.18917; 25.78083Координати: 49°11′21″ пн. ш. 25°46′51″ сх. д. / 49.18917° пн. ш. 25.78083° сх. д. / 49.18917; 25.78083
Середня висота
над рівнем моря
350 м
Водойми струмок Безіменний
Відстань до
районного центру
18 км
Місцева влада
Адреса ради 48100, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Теребовля, вул. Князя Василька, буд. 104а
Карта
Кобиловолоки. Карта розташування: Україна
Кобиловолоки
Кобиловолоки
Мапа
Мапа

CMNS: Кобиловолоки у Вікісховищі

Автобусна зупинка в Кобиловолоках
Церква Воскресіння Христового
Статуя Божої Матері
Символічна могила Борцям за волю України
Стара липова алея

Населення — 1677 осіб (2003).

Географія ред.

У селі бере початок струмок Безіменний.

Історія ред.

Поблизу Кобиловолок виявлено археологічні пам'ятки перших століть н. е.

Село Кобиловолоки часто згадувалося у різних історичних матеріалах разом із навколишніми населеними пунктами — Грицівка і Млиниська як потужний центр бджільництва, ткацтва, садівництва.

Першу згадку про село відносять до 1394 року, проте за свідченнями істориків село існувало задовго перед тим.

Згадується 5 квітня 1456 року в книгах галицького суду[1].

1585 року шляхтичі Якуб, Миколай, Катажина Потоцькі зі своїми слугами напали на село: без будь-яких правових підстав в 35 селянських господарств забрали 33½ наділів селян (бл. 50 % всіх), оброблені селянами поля заорали, засіяли, частину сіножатей викосили.[2]

У 1624 році згадують напади татар. Таких нападів повсякчас було багато. У 1648 році селяни Кобиловолок піднялися на боротьбу проти поляків разом з Богданом Хмельницьким. З часів окупації поляками Кобиловолок, тут дуже закріпилися колоністи. У селі було резиденція польських графів з родини Лосів.

У другій половині XVIII століття біля села діяло підприємство з виробництва паперу. Папірню в Кобиловолоках заснував у 1765 році великий землевласник Рафал Людвік Скарбек(вуйко Кочкура Віктора) . Папірня містилася на потоці Накрасів, що бере початок з джерела Біла Криниця і впадає в річку Серет, де згодом утворилося село Папірня.

Географічний словник Королівства Польського (1883 рік) характеризує Папірню, як присілок Кобиловолоків повіту Теребовлянського, що знаходиться в південно-східній частині повіту, лежить серед лісів, на кордоні кількох володінь (добр), а саме: на схід ліси Яблонівські, на південь — Тудорів, від заходу ліси Будзановські, з півночі Млиниська і Кобиловолоки. В тих лісах, а особливо в сторону Яблунова водиться багато диких кабанів. Накрасів з Папірнею — 78 греко-католиків; власність спадкова графа Володимира Лося.

Становище села значно покращилося у XIX столітті із скасуванням кріпацтва. В селі широко розгорнулася просвітницька робота, особливо з організацією-товариством «Просвіта», яке було засноване тут 1890 року. При «Просвіті» був організований сільський хор, яким керував учитель Беднарський. Духовий оркестр нараховував 42 члени і мав авторитет не лише в місцевості. Згодом було засновано читальню ім. Качковського, що її заснував священик Царевич.

Діяло одне з найбільших в Галичині Братство тверезості, яке нараховувало 1012 осіб[3].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Теребовлянської міської громади.[4]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Теребовлянського району, село увійшло до складу Тернопільського району.[5]

Мікротопоніми ред.

Назви піль: Борончин, Винник, Гайдівка, Заріззя, Хлібочанка, Явірок[6].

Поширені прізвища ред.

Бараник, Березовський, Бернацький, Бойко, Возник, Войтович, Галанджій, Дідура, Збаращук, Калита, Карпіш, Комар, Прихідко, Кочкур, Лазечко, Мехкота, Мокрицький, Облуковський, Олійник, Остапів, Пендзівятер, Подборончинський, Полюга, Пяла, Романовський, Рунька, Семків, Сергай, Слобода, Станський, Статок, Стояновський, Сухий, Тригук, Шафар, Шеремета, Шидловський, Шкварок, Шкрибало, Ямний, Пиріжок, Голембйовський[6], Жолондек

Релігія ред.

Пам'ятки ред.

 
Пам'ятник Тарасові Шевченку
 
Костел у Кобиловолоках

Встановлено «фігуру» на честь 50-річчя скасування панщини (1898), споруджено пам'ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1989), Тарасу Шевченку (1997; скульптор І. Козлик), могила Борцям за волю України (1991).

21 грудня 2008 року в селі було відкрито пам'ятну дошку Степанові Бандері[7].

Пам'ятник Т. Шевченку

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташований на вулиці Мурованка (біля будинку культури).

Встановлений 1997 р. Скульптори — І. Кулик, М. Кулька.

Скульптура — карбована мідь, постамент — камінь.

Скульптура — 3,8 м, постамент — 0,2 м.[8][9]

Скульптура Матері Божої з Ісусом

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована в центрі села.

Робота самодіяльних майстрів, виготовлена із каменю (1893 р.).

Скульптура — 1,2 м, постамент — 1,5х0,6х0,6 м, площа — 0,0009 га.

Джерела ред.

  • Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27 січня 2010 року № 16.

Пам'ятки природи ред.

У селі зростають клен гостролистий віком 110 років, шість 200-річних дубів і три 200-річні липи.

Соціальна сфера ред.

Діють загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія, відділення зв'язку, спиртовий завод (від 1905).

Відомі люди ред.

Народилися ред.

Пов'язані із селом ред.

Бібліографія ред.

  • Бакун В. М. Історія села Кобиловолоки: 1394—1994 рр. — Кобиловолоки, 1994. — 42 с.
  • Н. Мяликгулиєв видав дві книжки з власними віршами.

Примітки ред.

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.252, № 2844 (лат.)
  2. Грабовецький В. Західно-Українські землі… — С. 19-20.
  3. Богдан Мельничук, Віктор Уніят. Хто споїв українську націю? // «Велика Україна», № 5, травень 2010[недоступне посилання з липня 2019]
  4. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021. 
  5. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  7. В Тернополі пам'ятник Бандері буде пофарбований // 20 хвилин. Архів оригіналу за 3 Січня 2009. Процитовано 28 Січня 2011. 
  8. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 97. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  9. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27 січня 2010 року № 16.
  10. Указ президента України 335/2020. Архів оригіналу за 15 Квітня 2021. Процитовано 7 Травня 2021. 
  11. В. Слюзар. Басистий Стефан // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 88. — ISBN 966-528-197-6.

Джерела ред.

Посилання ред.