Жмудське князівство, або Жемайтійське князівство (лат. Ducatus Samogitiae; лит. Žemaičių seniūnija, пол. Księstwo żmudzkie) — у 1219—1795 роках балтське удільне князівство на території Жмуді (Жемайтії). Утворене жемайтійськими племенами на території сучасної Литви. Після об'єднання з Литвою (сучасна Білорусь) створило Велике Князівство Литовське і Жемайтійське. Розташовувалося у північно-західній частині сучасної Литви. Прилягала до Балтійського моря. Входило до складу Великого князівства Литовського після 1236, є одним із засновників ВКЛ (поряд із Литвою та Руссю). Основне населення — жмудини. У 1419-1441 рр. існувало в формі Жмудського староства. Великий князь литовський мав одночасно й титул князя жмудського; фактичним правителем провінції, призначеним з волі великого князя, був головний жмудський староста. На півночі межувало Курляндією, на заході — з Прусією, на сході й півдні — з власне Литвою. Після закінчення Лівонської війни і до 1795 року, кордони Жемайтійського князівства були чітко визначені й не змінювались. Перестало існувати після захоплення Російською імперією. Сьогодні Жемайтія є одним з кількох етнографічних регіонів і не визначена як окрема адміністративна одиниця.
Карта литовських князівств.
Існування Жмудського князівства саме з назвою "Жмудь" не визнає литовська теорія походження ВКЛ, оскільки вона вважає основою ВКЛ Литовське (Лєтувське) князівство з легендарним князем Рингольдом, назву якого остаточно не з'ясовано. Натомість білоруська теорія визнає існування цього князівства як незалежного, яке згодом об'єдналося зі справжньою Литвою; також ця теорія іноді визнає те, що Міндовговичі могли бути жмудами за національністю.
_within_Lithuania_in_the_17th_century.png)
