Життя Адель
«Життя Адель» (фр. La vie d'Adèle - Chapitres 1 et 2, дослівно — «Життя Аделі: Глави 1 и 2») — фільм французького режисера Абделатіфа Кешиша, заснований на графічному романі Жулі Маро «Синій — найтепліший колір» (фр. Le Bleu est une couleur chaude)[2]. Володар «Золотої пальмової гілки» 66-го Каннського міжнародного кінофестивалю[3].
Життя Адель | |
|---|---|
| La vie d'Adèle - Chapitres 1 et 2 | |
 | |
| Жанр | драма, мелодрама |
| Режисер | Абделатіф Кешиш |
| Продюсер | Абделатіф Кешиш, Браїм Шіуаd і Вінсент Маревалd |
| Сценарист | Абделатіф Кешиш, Галія Лакруа |
| На основі | роману Жулі Маро |
| У головних ролях |
Адель Екзаркопулос Леа Сейду |
| Оператор | Софіан Ель Фані |
| Композитор | Jean-Paul Hurierd |
| Кінокомпанія | Canal+, Єврімаж, France 2, RTBFd, Vértigo Filmsd і Wild Bunchd |
| Дистриб'ютор | Lucky Red Distribuzioned, Vertigo Médiad[1] і Vudu |
| Тривалість |
175 хв.(каннська версія) 179 хв. (прокатна) |
| Мова | французька |
| Країна |
 Франція .svg){kind=small} Бельгія  Іспанія |
| Рік | 2013 |
| Дата виходу |
23 травня 2013 (Франція) 7 листопада 2013 (Україні) |
| IMDb | ID 2278871 |
| Рейтинг |
MPAA: NC-17 IMDb  |
| Офіційний сайт | |
 Життя Адель у Вікісховищі | |
Влітку після фестивалю режисер працював над прокатною монтажною версією фільму (у Каннах демонструвався робочий варіант)[4]. Національний і міжнародний прокат «Життя Адель» почався восени 2013 року, у Франції картина стартувала з першого рядка бокс-офісу — за прем'єрний вікенд її подивилося понад 260 тисяч глядачів[5]. Кінотеатральною версією фільму тривалістю близько трьох годин Кешиш не обмежився і анонсував «фінальний монтаж», який на 40 хвилин довший, також режисер не виключив зйомок сиквелу[6].
Сюжет ред.
- Глава перша
Адель (Адель Екзаркопулос) — середньостатистична французька старшокласниця. Вона живе у передмісті Лілля і щодня ледве устигає на уранішній автобус до ліцею. У школі Адель цікавиться літературою і мовами. Показано урок французької літератури, на якому обговорюється роман «Життя Маріани» П'єра Маріво. На Адель книга справляє сильне враження.
Після занять подруги Аделі звертають її увагу, що вона явно викликає симпатію у парубка із старшого класу, Тома (Жеремі Лаерт). Аделі він також подобається. Наступного ранку вони випадково зустрічаються в автобусі і домовляються зустрітися після занять. Доро́гою на побачення Адель звертає увагу на дівчину, волосся якої забарвлене в синій колір. Побачення з Тома з вуличного кафе переходить в кіно. Повернувшись додому, Адель перебуває в розгубленості, розуміючи, що з Тома у неї немає нічого спільного і що, хоч він і добрий парубок, до нього її тягне значно менше, ніж до незнайомки з синім волоссям.
Наступного дня в ліцеї, Адель уникає Тома і розпитувань нав'язливих подруг про їх побачення. Коли Тома просить її порозумітися, вона цілує його і проводить з ним ніч. Після цього Адель в повному замішанні розуміє, що вона не може бути з Тома. Вона кидає Тома і щоб відволіктися йде з другом-геєм до нічного гей-клубу, де знову зустрічає дівчину з синім волоссям, Ему (Леа Сейду). Ема — студентка університету факультету мистецтв.
Наступного ранку Ема чекає Адель біля виходу зі школи. Дівчата гуляють набережною, розповідають одна одній про себе і, хоч вони мало в чому схожі, вони дуже одна одній подобаються. Одна поява Еми у ліцеї Аделі призводить до шквалу емоцій з боку однокласників. При наступній зустрічі подруги Аделі поводяться агресивно, виникає сварка з приводу сексуальної орієнтації Аделі.
Адель проводить все більше часу з Емою. Їх потяг переходить в бурхливу пристрасть. Дівчата знайомляться з батьками одна одної, причому Ема представляє Адель як свою дівчину, а Ему консервативні батьки Аделі вважають подругою, що допомагає з екзаменом з філософії. Ема непогано малює, і Адель стає її головною музою.
Незважаючи на сильний взаємний потяг, дівчата дуже різні. У Аделі чіткий життєвий план педагогічної кар'єри, який вона з успіхом реалізує. Ема намагається реалізувати себе як художниця, що набагато складніше. На вечірках, куди приходять друзі Еми зі світу мистецтва, Аделі нудно. Крім того, вона помічає, що Ема воркує з вагітною гостею на ім'я Ліз, а декількома днями пізніше проводить ніч у неї.
- Глава друга
Проходить декілька років. Ема з головою поринула у творчі турботи. Адель — вихователька в дитсадку. Ема живе відкрито, Адель приховує свої стосунки з Емою.
У результаті Адель починає таємно зустрічатися зі своїм колегою, втомившись від відчуженості Еми. Коли Ема про це дізнається, вона в шаленстві виганяє Адель, незважаючи на благання Аделі пробачити її і дати їй пояснити ситуацію. З цієї миті життя Аделі — це робота, де їй вдається посміхатися, самотність і сльози вечорами. Її почуття не притупляються навіть через три роки.
Адель нарешті зустрічається з Емою в кафе. Освідчується в коханні і просить повернутися. Ема говорить крізь сльози, що тепер її сім'я — це Ліз і її донька, а Адель у минулому. Остаточне усвідомлення втрати приходить до Аделі на виставці Еми, де на більшості картин вже її нова подруга, а сама Адель в синій сукні виглядає недоречно і особливо не привертає увагу Еми.
Із сльозами на очах Адель йде геть.
У ролях ред.
|
|
Рецензії ред.
Джастін Чанг у своїй статті для журналу Variety написав, що фільм містить «найбурхливіші графічні сцени лесбійського сексу, які можна згадати на цей момент»[7]. Джордан Мінтзер з The Hollywood Reporter сказав, що незважаючи на тригодинну тривалість, «[фільм] утримував феноменальними поворотами Леа Сейду і новачка Адель Екзаркопулос, в чому присутнє чітке, проривне виконання»[8]. Пітер Бредшоу з The Guardian назвав картину «щирою» і «пристрасною», і нагородив її чотирма з п'яти зірок[2]. Стівен Гаррет з The New York Observer сказав, що фільм був «ні чим іншим, як тріумфом» і є «великою роботою в пробудженні сексуальності»[9].
Авторка оригінальної історії Жулі Маро не так тепло віднеслася до фільму. Вона піддала критиці сцени сексу у стрічці, порівнюючи їх з порнографією; вона сказала: «Гетеронормативні просміялися, тому що вони не розуміють цього і визнали сцени безглуздими. Геї і квіри просміялися, тому що [сцени] не переконливі, і вони визнали їх безглуздими»[10]. Проте вона заявила, що вважає фільм «Ще однією версією… тієї ж історії»[11].
Британський кіножурнал Sight & Sound відвів стрічці Кешиша 3-тє місце у своєму топ-10 найкращих фільмів 2013 року[12]. Аналогічну позицію «Життя Адель» зайняла у списку найкращих кіноробіт року за версією французького журналу Cahiers du Cinéma[13].
У березні 2016 року фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному Британським кіноінститутом (BFI) за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю BFI Flare[14][15].
Нагороди ред.
У боротьбі за «Оскар» стрічка участі не брала, оскільки вийшла в широкий американський прокат у жовтні, що за правилами Академії неприпустимо[16].
| Нагороди та номінації[17] | ||||
|---|---|---|---|---|
| Нагорода | Категорія | Номінант | Результат | |
| Каннський кінофестиваль[18][19] | Приз ФІПРЕССІ | Абделатіф Кешиш | Перемога | |
| «Золота пальмова гілка» за Найкращий фільм | Абделатіф Кешиш, Адель Екзаркопулос, Леа Сейду | Перемога | ||
| Кінофестиваль в Сан-Себастьяні | Приз ФІПРЕССІ | Абделатіф Кешиш | Перемога | |
| Премія Європейської кіноакадемії[20] | «Найкращий європейський фільм» | Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абделатіф Кешиш | Номінація | |
| «Найкраща режисрська робота» | Абделатіф Кешиш | Номінація | ||
| Премія британського незалежного кіно | «Найкращий міжнародний незалежний фільм» | Перемога | ||
| «Незалежний дух» | «Найкращий міжнародний фільм» | Абделатіф Кешиш | Перемога | |
| «Супутник» | «Найкраща акторка» | Адель Екзаркопулос | Номінація | |
| «Найкраща акторка другого плану» | Леа Сейду | Номінація | ||
| «Найкращий фільм іноземною мовою» | Номінація | |||
| Спільнота кінокритиків Нью-Йорка | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Національна рада кінокритиків США | «Акторський прорив» | Адель Екзаркопулос | Перемога | |
| Асоціація кінокритиків Бостона | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Коло онлайн-кінокритиків Нью-Йорка | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| «Акторський прорив» | Адель Екзаркопулос | Перемога | ||
| Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| «Найкраща акторка» | Адель Екзаркопулос | Перемога (разом з Кейт Бланшетт) | ||
| «Золотий глобус» | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Номінація | ||
| Коло кінокритиків Сан-Франциско | «Найкращий іноземний фільм» | Перемога | ||
| Коло кінокритиків Канзаса | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Товариство онлайн-кінокритиків США | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Асоціація кінокритиків Чикаго | «Акторський прорив» | Адель Екзаркопулос | Перемога | |
| «Вибір критиків» | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| «Найкраща юна акторка» | Адель Екзаркопулос | Перемога | ||
| Асоціація кінокритиків Остіна | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Товариство кінокритиків Фінікса | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Коло кінокритиків Флориди | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| Асоціація кінокритиків Юти | «Найкраща акторка» | Адель Екзаркопулос | Перемога | |
| «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | |||
| Національне товариство кінокритиків США | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Перемога | ||
| BAFTA | «Найкращий фільм іноземною мовою» | Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абдулатіф Кешиш | Номінація | |
| Премія «Люм'єр» | «Найкращий фільм» | Перемога | ||
| «Найкраща акторка» | Леа Сейду | Перемога | ||
| «Найкращий режисер» | Абделатіф Кешиш | Перемога | ||
| «Найперспективніша акторка» | Адель Екзаркопулос | Перемога | ||
| «Сезар» | «Найкращий фільм» | Брагім Шиуа, Венсан Мараваль, Абделатіф Кешиш | Номінація | |
| «Найкраща режисерська робота» | Абделатіф Кешиш | Номінація | ||
| «Найкраща жіноча роль» | Леа Сейду | Номінація | ||
| «Найперспективніший новачок» | Адель Екзаркопулос | Перемога | ||
| «Найкращий адаптований сценарій» | Абделатіф Кешиш, Галья Лакруа | Номінація | ||
| «Найкраща операторська робота» | Софіян Ель Фані | Номінація | ||
| «Найкращий монтаж» | Каміль Тубкіс, Альбертіна Ластера, Жан-Марі Ленжель | Номінація | ||
| «Найкращий звук» | Номінація | |||
| «Синдикат французьких кінокритиків» | «Найкращий фільм» | Перемога | ||
| «Приз Луї Деллюка» | «Найкращий фільм» | Перемога | ||
| «Давид ді Донателло» | «Найкращий європейський фільм» | Номінація | ||
| «Боділ» | «Найкращий не-американський фільм» | Перемога | ||
| «Імперія» | «Найкращий жіночий дебют» | Адель Екзаркопулос | Номінація | |
Примітки ред.
- ↑ http://nmhh.hu/dokumentum/198182/terjesztett_filmalkotasok_art_filmek_nyilvantartasa.xlsx
- ↑ а б Cannes 2013: La Vie D'Adèle Chapitres 1 et 2 (Blue is the Warmest Colour) — first look review. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Переможцем Каннського кінофестивалю став провокаційний фільм «Життя Адель» [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // События, 27 травня 2013
- ↑ Лауреат Каннского фестиваля выйдет в российский прокат без купюр. Lenta.ru. 5 червня 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Box-office 1er week-end : "La Vie d'Adèle" fait le plein ! (фр.). AlloCiné. 14 жовтня 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Kevin Jagernauth (11 жовтня 2013). NYFF: Abdellatif Kechiche Open To 'Blue Is The Warmest Color' Sequel, Says Director's Cut Will Be 40 Minutes Longer (англ.). Indiewire. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Cannes Film Review: ‘Blue Is the Warmest Color’. Архів оригіналу за 27 листопада 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Blue Is the Warmest Color: Cannes Review. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Cannes: Ebullient Lesbian Romance Blue Is the Warmest Color Is Stark Contrast to Dour Nebraska. Архів оригіналу за 16 жовтня 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Blue Is the Warmest Colour sex scenes are porn, says author of graphic novel. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Adèle's blue (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2015. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Райан Адамс. (29 ноября 2013). Sight&Sound Top 10 of 2013 (англ.). Awards Daily. Архів оригіналу за 10 лютого 2014. Процитовано 30 листопада 2013.
- ↑ 'Stranger By the Lake' and 'Spring Breakers' Head Up Cahiers du Cinéma's Top 10 Films for 2013 (англ.). Indiewire. 26 ноября 2013. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 2013-12-2.
- ↑ The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ) . 15.06.2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 16.03.2016.
- ↑ Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ) . 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016.
- ↑ Лариса Юсипова. (1 августа 2013). Борьба за «Оскар» началась (рос.). Известия. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 2013-8-3.
- ↑ Повний список нагород та номінацій фільму [Архівовано 22 червня 2013 у Wayback Machine.] на сайті IMDb
- ↑ Cannes: 'The Missing Picture' Wins Un Certain Regard Prize. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ 2013 Official Selection. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 27 березня 2015.
- ↑ Nominations 2013 (англ.). European Film Academy. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 2013-11-9.
Посилання ред.
- «Життя Адель: синій — не обов'язково теплий» (рецензія на фільм) [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] (укр.)