Жаровня
Жаро́вня — металева, переважно невелика посудина для розжареного вугілля, що використовується замість печі[1]. Найбільше поширення отримали на Сході й у Південній Європі, де вживаються для обігріву приміщень (також для приготування їжі за допомогою запікання). Деякі жаровні являють собою справжні витвори мистецтва[2].
Історія ред.
Жаровні відомі людству з дуже давніх часів: експедицією Іракського Національного музею недавно знайдена так звана «Німрудська жаровня», датована принаймні 824 р. до н. е.[3]. Згадки про них містяться в Біблії: перший раз у книзі Буття 15:17 (Бог посилає «димучу жаровню» для жертви Адама); а другий раз у книзі Єремії 36:22–23 (жаровні обігрівають зимовий палац царя Йоакима).
Незважаючи на ризик, пов'язаний з використовуванням відкритого вогню, жаровні широко застосовуються як хатні джерела тепла, особливо в іспаномовних країнах. Фернандо де Альва Іштлільшочитль зазначає, що один тлатоані народу тепанеків у Новій Іспанії спав між двох жаровень, бо був надто старий, щоб зігріватися власним теплом. Британські мандрівники, наприклад, дипломат і науковець Вудбайн Періш і письменник Річард Форд (автор «Посібника для мандрівників по Іспанії») стверджують, що в багатьох областях жаровні вважаються більш здоровим опалювальним приладом, ніж вогнища або каміни[4][5].
Жаровня може встановлюватися окремо на вулиці чи приміщенні, а може вбудовуватися в конструкції. У багатьох культурах вживаються жаровні у вигляді низького столика з джерелом тепла всередині, покритим ковдрою: японська «котацу», іранська «корсі», афганська «сандалі»[6] північноєвропейська ногогрійка. В Іспанії жаровня бразеро залишалася основним опалювальним приладом до початку XX ст. Джеральд Бренан писав у своїх спогадах «На південь від Гранади» про широко розповсюджений в 1920-х роках звичай ставити жаровню під покритий тканиною стіл, щоб вся родина могла гріти ноги зимовими вечорами[7].
Жаровні використовуються замість багать на вулицях міст під час воєнних дій, відомі випадки сучасного використовування жаровень з цією метою і в мирний час[8]. Звичайним є використовування їх і учасниками страйкових пікетів[9].
Інше ред.
Дим від вугілля з деяких порід дерев (наприклад, виноградної лози) відрізняється приємним запахом. До жару могли також додавати інші ароматичні речовини (лавандове насіння, апельсинову цедру)[5]. Маленька жаровня є складовою частиною приладів, призначених для куріння пахощів — курильниць, кадильниць.
У деяких церквах жаровня використовується, щоб розвести вогонь (називаний «новим»), від якого засвічується пасхал на Великодньому богослужінні.
Види ред.
Див. також ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жаровня |
Примітки ред.
- ↑ Жаровня // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ 1911 Encyclopædia Britannica
- ↑ Russell, John M. (November 2003). The MPs Do It Again: Two More Antiquities from the Top 30 Are Back in the Iraq Museum (PDF). Archaeological Institute of America. Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2018. Процитовано 10 серпня 2014.
- ↑ Parish, Sir Woodbine (1839). Buenos Ayres and the Provinces of the Rio de La Plata; Their Present State, Trade and Debt. John Murray.
- ↑ а б Ford, Richard (1845). A Handbook for Travellers in Spain. John Murray.
- ↑ Jessica Barry. Afghanistan: Sandali stoves, a blessing and a curse. ICRC. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 3 травня 2016.
- ↑ Brenan, Gerald (1957). South from Granada. Hamish Hamilton. ISBN 9780241890028.
- ↑ Łukasz Żołądź. Na ulice wracają koksowniki. — 7 грудня 2010.
- ↑ Bennett, Catherine (28 листопада 2001). Every strike needs a brazier. The Guardian. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 10 серпня 2014.