Жан Жорж Новер
Jean-Georges Noverre
Jean-Georges Noverre.jpg
Народився 29 квітня 1727(1727-04-29)[1][2][…]
Париж, Королівство Франція[4]
Помер 19 жовтня 1810(1810-10-19)[1][2][…] (83 роки)
Сен-Жермен-ан-Ле[d], Івлін, Іль-де-Франс або Сен-Жермен-ан-Ле[4]
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1974, 2020–present).svg Франція
Діяльність танцівник, балетмейстер, теоретик балету
Вчителі Louis Dupréd і François-Robert Marceld
Відомі учні Jean-Baptiste Husd
Знання мов французька[1][5]
Заклад Опера-комік, Французька Королівська Академія музики, придворні театри Європи

Жан Жорж Новер (фр. Jean-Georges Noverre; 29 квітня 1727, Париж — 19 жовтня 1810, Сен-Жермен-ан-Ле) — великий французький балетний танцівник, хореограф і теоретик балету, творець балетних реформ. Вважається основоположником сучасного балету. Його день народження (29 квітня) за рішенням ЮНЕСКО з 1982 року відзначається як міжнародний день танцю[6].

БіографіяРедагувати

Серед його педагогів був знаменитий французький балетний танцівник Луї Дюпре[7] і танцюрист Королівської академії музики Франсуа-Робер Марсель.

Перший виступ відбувся у Фонтенбло при дворі французького короля Людовіка XV — в 1742 або в 1743 році[7]. Після вдалого дебюту Новер відразу отримав запрошення до Берліну від принца Генріха Прусського. Після повернення в Париж він був прийнятий до балетної трупи при театрі Опера-комік, а незабаром, у 1748 р., одружився з акторкою і танцівницею Маргаритою-Луїзою Совер (фр. Marguerite-Louise Sauveur).

У 1748 році, коли театр Опера-комік в черговий раз закрився (це було пов'язано з фінансовими ускладненнями, які цей театр неодноразово переживав), Новер відправився по театрах міст Європи і до 1752 виступав у Страсбурзі та Ліоні, а потім переїхав у Лондон, де провів два роки в трупі британського актора Девіда Гаріка, дружбу з яким він збереже на все життя і якого буде називати «Шекспіром в танці». Працюючи там, Новер прийшов до думки створення окремого та великого танцювального спектаклю, незалежного від опери, до складу якої танець раніше входив у вигляді беззмістовного балетного фрагменту; він розвинув думку про створення повноцінної балетної вистави, де б розвивався характер та дії персонажів[7]. У 1754 році він повернувся у Париж, в Опера-комік (який знову відкрився) і в той же рік створив свій перший великий балетний спектакль «Китайські свята» («фр. Les Fêtes chinoises»). Потім доля знову закинула його в Ліон, де він прожив з 1758 до 1760 р. Там Новер створив декілька балетних вистав та оприлюднив свою головну теоретичну працю "Листи про танець та балети" («фр. Lettres sur la danse et les ballets»). В них він переосмислив весь свій попередній балетний досвід та охопив усі аспекти сучасного йому танцю, розробив теоретичні завдання пантоміми, збагачуючи сучасний для нього балет новими елементами які дають можливість вести самостійний сюжет, та ввів новий балетний термін ballet d'action — балет дії. Вимагаючи скасування театральних масок у танцюристів, він тим самим сприяв більшій виразності танцю і розуміння його у глядача; він відійшов від балету як химерного танцю самого по собі, який жив в інших видах театрального мистецтва, викликавши різку критику прихильників старих танцювальних традицій. Він писав: "Театр не терпить нічого зайвого, тому необхідно виганяти зі сцени геть усе, що може послабити інтерес, і випускати на неї рівно стільки персонажів, скільки потрібно для виконання даної драми. … Композитори, в більшості своїй, все ще, повторюю, тримаються старовинних традицій Опери. Вони складають Пасп'є, тому що їх з такою грацією"пробігала" м-ль Прево, мюзетти, тому що був час коли витончено і солодко їх танцювала м-ль Салле і пан Демулен, тамбурини, тому що в цьому жанрі вражала м-ль Камарґо, нарешті, чакони і пасакалії, тому що вони були улюбленим жанром знаменитого Дюпре, найкращим чином відповідаючи його схильностям, амплуа та благородній фігурі. Але всіх цих чудових артистів нині вже немає в театрі … "[6]. Головним виразовим засобом балетів Новера стала пантоміма — до нього, аж до середини XVIII ст. актори балету-пантоміми виходили на сцену в масках, часом пантоміма навіть заміняла оперні арії, але ніколи до Новерра не несла свого власного смислового навантаження. У Новера міміка була підпорядкована танцям, які, на його погляд, повинні містити в собі драматичну думку[6].

Ця велика теоретична робота згодом витримала безліч перевидань і була перекладена на європейські мови: англійську, німецьку, іспанську, та інші. Пізніше ця праця була видана в 4 томах у Петербурзі (1803 - 1804 р.)[7] під назвою «Листи про танець» — книга стала широко відома та видана в Росії завдяки його учню Шарлю Ле Піку, запрошеному до Петербургу в 1787 у якості першого танцівника, а потім хореографа. З тих пір у Росії було кілька видань російською мовою і книжка перевидається аж дотепер[8]. Відомий російсько-французький балетний діяч Б. Кохно через багато років сказав про Новера і Ле Піке: «Новер перетворив танець своєї епохи, а його балет-пантоміма потрапив до Росії завдяки його учневі Ле Піку»[9].

У 1760 році Новера запросили в Штутгарт, де він провів сім років і де його учнем став згодом видатний танцюрист і хореограф, майбутній пропагандист творчості та ідей Новерра Шарль Ле Пік. У Штутгарті герцог Карл II Вюртембергський, великий знавець і любитель театру, створив для служителів мистецтв вільну творчу обстановку, що привернуло багато талановитих людей: музикантів, артистів, художників. 11 лютого 1763 до дня народження герцога, Новер поставив балет «Ясон і Медея» на музику Ж. Родольфо (який теж жив у Штутгарті), де втілив свої основні балетні реформи. Відмовившись від безглуздих великих перук і масок які закривали обличчя, Новер вперше ввів у балет пантоміму. У прем'єрній виставі серед основних виконавців були: Ненсі Левьер (Медея), Гаетано Вестріс (Ясон), Анджіоло Вестріс (Креон), Шарль Ле Пік (Еен), М. Гімар (Креуза). Ця постановка стала революційною у хореографії та мала такий великий успіх, що в Європі почалося поступове освоєння реформ Новера. До нього кинулися учні та шанувальники, які хотіли з ним працювати. До 1764 Новер вже керував трупою з п'ятнадцяти солістів і кордебалету з двадцяти трьох чоловіків та двадцять одної жінки.

Через сім років Новер переїхав у Відень, опинившись під протекцією майбутньої королеви Марії-Антуанетти, яка призначила його королівським балетмейстером. Отримавши величезну свободу у виставах, він зміг реалізувати свої численні ідеї по реформі в балеті і поставив безліч балетних вистав. Він сам вперше ввів пантоміму в своєму балеті «Медея і Ясон» («фр. Medee et Jason») на музику Ж. -Ж. Родольфо в 1763 році[7]. Потім він поставив велику пантомімну постановку в декілька актів на сюжет «Семіраміди» Вольтера[6]. Він залучив до співпраці різних композиторів, у тому числі Глюка, з яким створив кілька балетних композицій.

У 1775 році Марія-Антуанетта, ставши до того часу дружиною дофіна, а потім, з 1774 року, короля Франції Людовіка XVI, повеліла Новеру прибути до Парижа і призначила його першим балетмейстером у театрі Опери, який тоді носив назву Королівської Академії музики.

З 1778 року він є членом Французької королівської академії танців.

У 1776—1781 Новер очолював балетну трупу Паризької Опери, однак його задуми зустріли опір з боку консервативної трупи і завсідників театру які не бажали нічого змінювати[7]. У 1781 році Новер написав свої розробки з будівництва нового залу Паризької Опери «Коментар з будівництва нового залу для Опери» («фр. Observations sur la construction d'une nouvelle salle de l'Opéra»). Боротьба з трупою, яка не бажає визнавати нові тенденції в балеті, забирала багато сил і часу; зайнятий роботою, Новер покинув пост в Паризькій Опері (цю посаду зайняв його учень і сподвижник Жан Доберваль) і наступне десятиліття проводив переважно в Лондоні[7], очолюючи балетну трупу в театрі «Друрі-Лейн»[6].

Весь цей час, де б він не перебував, він продовжував несамовито працювати: він не тільки ставив балетні вистави, (Новер поставив понад 80 балетів і велику кількість танців в операх.[7]) але й приділяв величезну увагу теорії мистецтва танцю, розробляючи та розвиваючи її. Його ім'я стало широко відомо, він листувався з видатними людьми свого часу, у тому числі з Вольтером, деякі листи до якого збереглися досі. Також Новер почав важливу роботу над створенням балетного словнику. Приблизно в 1795 році він прибув у Сен-Жермен-ан-Ле. Там він готував до видання свій словник, який так і не встиг довершити — 19 жовтня 1810 він помер.

ЗначенняРедагувати

Більшість його постановок розробляли сюжети про драматичні події та сильні пристрасті. Слідом за Вольтером і Дідро, Новер проводив на балетній сцені ідею про підпорядкування боргу; його естетичні погляди тяжіли до проголошуваних Жан-Жаком Руссо природним почуттям і близькості до природи (наприклад, балет «Белтон і Еліза», композитор невідомий, перша половина 1770-х років). Реформи Новера мали вирішальний вплив на весь подальший розвиток світового балету і стали основними постулатами, це в першу чергу: взаємодія всіх компонентів балетного спектаклю, логічний розвиток дії та характеристик діючих осіб[7].

Він сам підбив підсумок своєї творчості: "Я розбив потворні маски, спалив безглузді перуки, вигнав сором'язливі панье і ще більш сором'язливі тоннеле; на місце рутини закликав витончений смак; запропонував костюм більш благородний, правдивий і мальовничий; зажадав дії та рухи в сценах, одухотворення та виразності в танці; я наочно показав, яка глибока прірва лежить між механічним танцем ремісника і генієм артиста, приносити мистецтво танцю в один ряд з іншими наслідувальними мистецтвами, і тим самим накликав на себе незадоволення всіх тих, хто шанує і дотримується старовинних звичаїв, якими б безглуздими і варварськими вони не були ".[10]

 
Записки про танці та балеті.Перше видання (1760)

Літературні праціРедагувати

  • Приблизно 1752 — «Загальна теорія і практика танцю, композиції балетів, музики, костюму та декорацій супутніх йому» ("Théorie et pratique de la danse en général, de la composition des ballets, de la musique, du costume, et des décorations qui leur sont propres ")
  • 1760 — «Листи про танець та балети» (фр.: «Lettres sur la danse et les ballets»), видана в Ліоні та Штутгарті
  • 1781 — «Коментар з будівництва нового залу для Опери » (фр.: «Observations sur la construction d'une nouvelle salle de l'Opéra»)
  • 1801 — «Два листи месьє Новера для Вольтера» про Девіді Гаріка (Deux lettres de M. Noverre à Voltaire)
  • 1801 — «Записки про артиста на громадських святах» (Lettres à un artiste sur les fêtes publiques)

Основні постановкиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Czech National Authority Database
  6. а б в г д Жан-Жорж Новерр. Міжнародний день танцю. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 29 квітня 2011. 
  7. а б в г д е ж и к Онлайн Енциклопедія Кругосвет. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 29 квітня 2011. 
  8. про танець
  9. Енциклопедія балету (сторінка 31). Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 29 квітня 2011. 
  10. view=article& id=40: jean-georges-noverre& catid=6: prosveshenie& Itemid=9 Жан Жорж Новер. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 29 квітня 2011. 

ПосиланняРедагувати