Жан-Луї-Ернест Мейссоньє

Жан-Луї-Ерне́ст Мейссоньє́, також Мейсоньє́, Месоньє́[9] (фр. Jean-Louis-Ernest Meissonier; 21 лютого 1815, Ліон, Франція — 31 січня 1891, Париж, Франція) — французький живописець і скульптор-класик, відомий своїми зображеннями Наполеона, його армій та військової тематики.

Жан-Луї-Ернест Мейссоньє
фр. Ernest Meissonier

При народженні фр. Jean-Louis-Ernest Meissonier
Народження 21 лютого 1815(1815-02-21)[1][2][…]
Ліон[4]
Смерть 31 січня 1891(1891-01-31)[1][2][…] (75 років)
  Париж[4]
Поховання Cimetière de la Tournelled
Країна  Франція[6]
Жанр портрет
Навчання Ліцей Карла Великого
Діяльність скульптор, художник, політик, ілюстратор
Напрямок академізм
Вчитель Леон Коньє
Відомі учні Жан-Батист Детайль і Gabriel Coffinières de Nordeckd
Член Société héliographiqued, Королівська академія мистецтв, Шведська королівська академія вільних мистецтв, Національне товариство образотворчих мистецтвd і Академія красних мистецтв Франції
Твори Рік 1814, Жан-Луї-Ернест Мейсон'єр 1864.d, Antibes. La promenade à chevald і Au cabaret. Reître et lévrierd
У шлюбі з Élisa Meissonierd і Emma Steinheild
Діти Charles Meissonierd
Роботи в колекції галерея Бельведер, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Музей Прадо, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[7], Королівський музей витончених мистецтв, Музей витончених мистецтв, Амстердамський музейd, Національні галереї Шотландіїd, Museum of the History of Franced, Frick Art & Historical Centerd, Krannert Art Museumd, Sheffield Galleries and Museums Trustd, Музей Конде, Художній музей Волтерс, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Ермітаж, Національна галерея, Баварські державні колекції картинd, Rijksmuseum Twenthed, Музей Ґренобляd, Клівлендський музей мистецтв, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Зібрання Воллеса, Rhode Island School of Design Museumd, Художня галерея Йослинd, Національна галерея Ірландії, Рінглінг музей, National Museum of Fine Arts of Cubad, Smith College Museum of Artd, Художній музей Вірджинії, Arnot Art Museumd, Музей д'Орсе, Манчестерська художня галереяd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Ашмолеан музей, Гамбурзька картинна галерея, Художній музей Базеля, Raclin Murphy Museum of Artd, Vanderbilt University Fine Arts Galleryd, Інститут мистецтв Кларкаd, Музей витончених мистецтв Парижаd, Смітсонівський музей американського мистецтва[8], Musée Masseyd, Ferens Art Galleryd, Далласький музей мистецтв, Музей фюрера, Cantor Arts Center at Stanford Universityd, Princeton University Art Museumd, Mills College Art Museumd, Q107269421?, Музей армії, Museum Walesd, Regional Gallery of Liberecd, Château de Compiègned, Музей образотворчих мистецтв (Ніцца), Версальський палац, Picker Art Galleryd і musée d'art et d'histoire de Meudond
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону великий офіцер ордена Почесного легіону командор ордена Почесного легіону офіцер ордена Почесного легіону Кавалер ордена Почесного легіону

CMNS: Жан-Луї-Ернест Мейссоньє у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в бідній родині в 1815 році в Ліоні, дуже рано виявив любов і рідкісну схильність до творчості. В 19-річному віці подався до Парижу, розвивав свій талант копіюванням картин старовинних живописців в Луврської галереї, переважно голландських майстрів. Хоч короткий час навчався у Леона Коньє, як митець сформувався самостійно, не піддавшись впливу жодного з корифеїв тодішнього французького живопису. Похований в Пуассі (департамент Івлін), де був мером з 1846 року.

Творчість ред.

Спочатку, щоб заробляти кошти на життя, Месоньє займався малюванням ілюстрацій до різних книг, наприклад до Біблії, «Загальної історії» Боссюе, «Несамовитого Роланда» Аріосто, романів Бернардена де Сен-П'єра, і вже в цих роботах виявив легкість, з якою давалася йому композиція, докладне знайомство з натурою і витончену завершеність виконання.

Взявшись потім за пензлі і фарби, став писати картини в дусі старовинних голландців, здебільшого незначного розміру, що зображують домашні сцени, переважно з фігурами в костюмах минулого сторіччя, що відрізняються чудовою характеристичністю, майстерним малюнком, дивовижною тонкістю і, водночас, соковитістю кисті, але в яких прагнення художника блищати досконалістю техніки переважає над ідеєю і серйозністю змісту. Маленькі картини художника, написані як правило на дерев'яних дошках або мідних пластинах і стилізовані під жанрові сцени XVII—XVIII століть, дуже високо цінувалися цінителями і колекціонерами[10]. З цього приводу Теофіль Готьє писав: «Хоча розмір картин і дуже малий, але місце, займане ним в ряду найвідоміших сучасних жанристів, дуже значне… творами Месоньє дорожать до такої міри, що вони купуються мало не на вагу золота»[11].

Одна з перших картин Месоньє (писаних найчастіше на дереві), «Гра в шахи» (1841), відразу виділила його з-поміж французьких живописців. Продовжуючи в наступних картинах брати сюжети з інтимного побуту старих часів Франції, задовольняючись як і раніше композиціями з однієї або з небагатьох постатей і не пускаючись в передачу сильних душевних порухів, він все вище і вище розвивав свою техніку і завдяки їй набував все більшої і більшої слави. З його творів тільки два можна назвати дійсно драматичними:

  • «Браво» (1852),
  • «Поєдинок» («La Rixe», 1855, в якому, до того ж, фігури крупніші ніж зазвичай).
 
Автопортрет, 1889

У 1860-х рр. художник розширив коло своїх завдань зображенням окремих форм і сцен часів революції, а також батальними сюжетами, але залишився при своїх колишніх якостях і недоліках, як то доводять, наприклад:

  • «Сцена на барикадах»
  • «Наполеон III при Сольферіно» (1863)
  • дуже виразний «Наполеон в поході 1814 року»
  • «Генерал Дезе в Рейнської армії»
  • «Моро і начальник його штабу при Гогенліндені».

Є. В. Тарле в своїй популярній монографії «Наполеон» писав про відображення подій 1813—1814 років після поразки імператора в «Битві народів» в образотворчому мистецтві: «У французькому живописі неодноразово цей саме момент і події початку 1814 року служили темами для художників, причому в центрі їх уваги був Наполеон. Геніальна кисть Мейссоньє вловила настрій імператора. Він їде на бойовому коні між своїми гренадерами і похмуро до чогось придивляється, чого не бачать очі гренадер»[12].

Ілюстрував «Людську комедію» Бальзака.

Офорти ред.

Крім картин Мейссоньє неодноразово виставляв в паризьких салонах портрети, в яких однак його талант відбивається не особливо яскраво. Займаючись також гравіюванням, він створив кілька офортів власної композиції, чудових за майстерністю малюнка і делікатністю виконання.

Офорти з його картин відомі також у виконанні гравера Жюля Жакмара.

Організаторська діяльність ред.

 
Пам'ятник Мейссоньє в Пуассі в парку його імені, роботи скульптора Антонена Мерсьє

У 1890 зробив оновлення Національного товариства образотворчих мистецтв, став його президентом. Після його смерті на цю посаду був обраний Пюві де Шаванн, віце-президентом — Роден.

Визнання і спадщина ред.

Користувався загальною пошаною, був обсипаний всілякими відзнаками і з 1861 року був членом Французького інституту; помер в Парижі в 1891 році. Ніколи твори художників не досягали при їх житті таких величезних цін, за які продавалися картини Мейссоньє, який отримав, наприклад, за «Кавалерійську атаку» і за «Наполеона I в 1814 р.» по 300 000 франків, а за «Наполеона III при Сольферіно» 200 000 франків (згодом ця картина була перепродана її першим власником за 850 000 франків).

У 1889 році Вінсент Ван Гог писав своєму брату Тео про творчість французького художника: «… для кожного, хто може протягом року споглядати твір Мейссоньє, для нього і на наступний рік знайдеться що в ній подивитися, чи не зважаючи навіть на те, що Мейссоньє був людиною, який створював у свої найщасливіші дні досконалі роботи. Я відмінно знаю, що у Дом'є, Мілле, Делакруа інший малюнок, але в кисті Мейссоньє є щось зовсім французьке, чого ніколи не могли б домогтися голландці; крім того, він сучасний»[13].

Серед його учнів були, зокрема, Франсуа-Луї Франсе і Жан-Батист Едуард Детайль.

Галерея ред.

Деякі інші праці ред.

  • «Гра в пікет»,
  • «Три друга»,
  • «Гра в кеглі» (1843, повторення 1865),
  • «Курець»,
  • «Недільний день» (1850),
  • «Лютніст» (1851),
  • «Очікування»,
  • «Любитель картин»,
  • «Бретер» (1857);
  • «Коваль» (1861),
  • «Вершник перед шинком» (1862) і деякі ін.

Примітки ред.

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Ernest Meissonier
  3. Jean Louis Ernest Meissonierministère de la Culture.
  4. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118782967 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  6. RKDartists
  7. https://www.metmuseum.org/art/collection/search/437050
  8. https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=6896
  9. Мейссонье. БРЭ. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 16 квітня 2019.
  10. Савинская Л. Коллекция живописи князей Юсуповых — феномен художественной культуры России второй половины XVIII – начала ХХ века: пополнение и функционирование // Искусствознание. Журнал по теории и истории искусства. — 2013. — № 1—2 (19 квітня). — С. 221—269.
  11. «Век». 1861. — С. 654.
  12. Тарле Е. В. Наполеон. — М. : Пресса, 1992. — С. 406.
  13. Ван Гог, Винсент. Письма / Пер., ст. и коммент. Н. М. Щекотова. Предисл. и ред. А. Эфроса. — М.-Л., 1937. — Т. 2. — С. 226—227.

Література ред.

  • Benedite L. Meissonier, P. [1911].
  • JW Mollett, "J.-L.-E. Meissoniered bis works "(Лондон, 1881). E. Barroumét, «Meissonier» (1893).
  • Булгаков Ф. Мейсонье і його твори, СПБ. 1907 (1908 на обкладинці).

Посилання ред.