Вікіпедія

Жанетт Ренкін

американська політикиня, громадська діячка та феміністка

Джане́т Пі́керінг Ре́нкін (англ. Jeannette Pickering Rankin; 11 червня 1880(18800611), біля Міссули, США — 18 травня 1973, Кармел, США) — американська громадська діячка і політикиня, феміністка, членкиня Палати представників конгресу США від штату Монтана (1917—1919, 1939—1941).

Жанетт Ренкін
англ. Jeannette Rankin
Ім'я при народженні англ. Jeannette Pickering Rankin[1]
Народилася 11 червня 1880(1880-06-11)[2][3][…]
Міссула, Монтана, США[5][6][1]
Померла 18 травня 1973(1973-05-18)[2][3][…] (92 роки)
Кармел-бай-зе-Сі, Монтерей, Каліфорнія, США[7][8][…]
Поховання Missoula Cemeteryd[10][11]
Країна  США
Місце проживання Міссула[11]
Rankin Ranchd
Воткінсвілл
Діяльність політична діячка, соціальна працівниця, пацифістка, активістка за права жінок, антивоєнна активістка, суфражистка
Alma mater Університет Монтаниd (1902), Вашингтонський університет[12] і Columbia University School of Social Workd (1909)[1][13]
Знання мов англійська
Членство Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу
Посада член Палати представників США[d] і член Палати представників США[d]
Партія Республіканська партія США
Брати, сестри Edna Rankin McKinnond, Grace Rankin Kinneyd і Wellington D. Rankind[11]
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ренкін.

Перша жінка, обрана до Конгресу США — за 3 роки до того, як американки отримали право голосувати; єдина з членів Конгресу голосувала проти вступу США як в Першу, так і у Другу світову війну.

Суфражистка в епоху Прогресивної ери, Ренкін організовувала і лобіювала законодавство, що захищає права жінок у кількох штатах, включаючи Монтану, Нью-Йорк та Північну Дакоту. Перебуваючи в Конгресі, вона запровадила законодавство, яке врешті стало 19 Конституційною поправкою, надаючи необмежені права голосу жінкам по всій країні. Вона відстоювала безліч різноманітних прав жінок та громадянських прав протягом усієї кар'єри, яка тривала понад шість десятиліть. На сьогоднішній день Ренкін залишається єдиною жінкою, яку коли-небудь обирали до Конгресу з Монтани.[14][15]

Входить до Національної зали слави жінок, удостоєна місця на Поверху спадщини Джуді Чикаго.

Життєпис ред.

Ренкін народилась 11 червня 1880 року недалеко від Міссули, штат Монтана, за дев'ять років до того, як ця територія стала штатом, в родині вчительки Олів (до шлюбу Пікерінг) та шотландсько-канадського іммігранта Джона Ренкіна, який працював столяром і фермером.[16] Вона була старшою з шести дітей, мала чотирьох сестер (одна з яких померла в дитинстві) і брата Веллінгтона, який став генеральним прокурором штату Монтана, а згодом суддею Верховного суду штату Монтана[17]. Її сестра Една Ренкін Маккіннон стала першою жінкою, яка народилась в штаті Монтана і склала іспит адвокатури в Монтані, і була ранньою громадською активісткою за доступ до контрацепції.

Підліткою на сімейному ранчо Ренкін мала багато завдань, включаючи прибирання, шиття, господарські роботи, роботи на свіжому повітрі та допомогу в догляді за молодшими братами та сестрами. Вона допомагала утримувати техніку ранчо, а одного разу сама побудувала дерев'яний тротуар для будівлі, що належала батькові, щоб її можна було орендувати. Пізніше Ренкін зафіксувала свої спостереження з дитинства, що, хоча жінки західного фронтиру 1890-х працювали пліч-о-пліч, як рівні з чоловіками, вони не мали рівного політичного голосу — ні законного права голосу[18].

Ренкін закінчила середню школу в 1898 році. Навчалася в університеті Монтани, який закінчила в 1902 році, здобувши ступінь бакалавра наук. До політичної та адвокатської кар'єри працювала за різними професіями, включаючи шиття одягу, дизайн меблів та учителювання[19]. Після смерті батька в 1904 році Ренкін взяла на себе відповідальність за молодших брата і сестер.[18]

Суфражистська діяльність ред.

У 27 років Жанетт Ренкін переїхала до Сан-Франциско, щоб влаштуватися на роботу до соціальної служби, нової сфери, яка все ще розвивалася.[14] Упевнена, що знайшла своє покликання, вона вступила до нью-йоркської школи філантропії в Нью-Йорку (1908—1909 рр.)[20]. Після нетривалого періоду роботи соціальною працівницею в Спокені, штат Вашингтон,[14] переїхала до Сіетла, щоб навчатися у Вашингтонському університеті, і долучилась до суфражистського руху. У листопаді 1910 р. виборці штату Вашингтон схвалили поправку до конституції штату, щоб назавжди надати право голосу жінкам — п'ятий штат в Союзі, який це зробив.[21] Повернувшись до Нью-Йорка, Ренкін стала однією із організаторок Нью-Йоркської партії виборчого права[22], яка об'єдналася з іншими виборчими організаціями для просування подібного законопроєкту про виборче право в законодавчому органі штату[23][23]. У цей період Ренкін також їздила до Вашингтона для лобіювання Конгресу від імені Національної американської асоціації виборчого права (NAWSA)[16][23].

Ренкін повернулась у Монтану, стала президенткою Асоціації виборчих прав у Монтані та національною секретаркою на місцях NAWSA.[24] У лютому 1911 р. вона стала першою жінкою, яка виступила перед законодавчим органом штату Монтана, аргументуючи підтримку права голосу для жінок у її рідному штаті[25]. У листопаді 1914 року Монтана стала сьомим штатом, який надав жінкам необмежені права голосу[16][23]. Ренкін координувала зусилля різноманітних низових організацій з пропаганди її виборчих кампаній у Нью-Йорку та Монтані (а згодом і в Північній Дакоті)[23]. Потім вона брала матеріал з тієї ж базової інфраструктури під час своєї кампанії в Конгресі 1916 р.[26]

Пізніше Ренкін порівняла свою роботу в суфражизмі з просуванням пацифістської зовнішньої політики, яка визначала її кар'єру в Конгресі. Вона вважала, як і багато суфражисток того періоду, що корупція та дисфункція уряду США були наслідком відсутності участі жінок. На конференції з роззброєння в міжвоєнні періоди вона сказала: «Проблема миру — це проблема жінки»[26].

 
Жаннет Ренкін виступає з балкона Національної американської асоціації виборчих прав жінок 2 квітня 1917 р. — того дня, коли президент Вільсон заявив: «Світ повинен бути зроблений безпечним для демократії»

Палата представників ред.

Перший термін Конгресу ред.

За одне з двох місць у палаті в Монтані на виборах до Конгресу 1916 року Жанетт Ренкін боролася, подорожуючи на великі відстані, щоб охопити широко розсіяне населення штату. Кампанію фінансував і керував її брат Веллінгтон, впливовий член Республіканської партії Монтани. Ренкін збирала підтримку на залізничних станціях, куточках вулиць, на вигулах ранчо та віддалених однокімнатних шкільних будинках. Вона балотувалася як прогресистка, наголошуючи на підтримці виборчого права та соціального забезпечення[16][27]. На республіканських первинних виборах Ренкін отримала найбільшу кількість голосів з восьми кандидатів від республіканських партій. На загальних загальних виборах 7 листопада Ренкін фінішувала другою у голосуванні, перемігши, серед інших, Френка Берда Ліндермана і ставши першою жінкою, обраною до Конгресу.[28] Під час своєї переможної промови вона сказала: «Я глибоко усвідомлюю відповідальність, покладену на мене як на єдину жінку в країні, яка має право голосу в Конгресі».[29][30] Її обрання викликало значний інтерес всієї країни, включаючи кілька пропозицій про шлюб[30].

Незабаром після початку її терміну Конгрес був запрошений на надзвичайну квітневу сесію у відповідь на оголошення Німеччиною необмеженої підводної війни на всіх атлантичних судноплавствах.[16] 2 квітня 1917 р. Президент Вудро Вільсон, виступаючи на спільній сесії, попросив Конгрес «зробити світ безпечним для демократії», оголосивши війну Німеччині. Після напружених дебатів резолюція про війну пройшла на голосування в Палаті о 3:00 6 квітня;[31] Ренкін єдиною з 50 когнресменів проголосувала проти вступу країни у Першу світову війну. «Я хочу виступати за свою країну», сказала вона, «але я не можу голосувати за війну». Через роки вона додала: «Я відчула, що вперше жінка мала можливість сказати „ні“ війні, вона повинна це сказати». Хоча 49 представників-чоловіків та 6 сенаторів теж проголосували проти цієї декларації, Ренкін була виділена за критику. Деякі вважали її голосування дискредитацією суфражистського руху та її авторитету в Конгресі, але інші аплодували йому, в тому числі Аліса Пол з Національної жіночої партії та представник Нью-Йорка Фіорелло ЛаГуардія[16].

Файл:Jeannette Rankin portrait.jpg
Портрет Ренкін, Шерон Спрунг, у колекції Палати представників

Ренкін використовувала свій пост, щоб домогтися кращих трудових умов праці[32]. 8 червня 1917 р. внаслідок катастрофи на шахті «Спекулянт» у Батте загинули 168 гірників. Робітники оголосили масовий страйк з приводу умов праці. Ренкін намагалась втрутитися, але гірничодобувні компанії відмовились зустрічатися з нею або шахтарями, і запропонований нею закон про припинення страйку не мав успіху[25]. Вона мала більший успіх, домагаючись покращення умов праці в Бюро гравіювання та друку. Ренкін вислухала скарги федеральних робітників у бюро, що включало довгі години та надмірно вимогливий темп роботи. Вона також найняла для розслідування репортерку Елізабет Вотсон. В результаті її зусиль, щоб привернути увагу до умов роботи бюро, міністр фінансів Вільям МакАду скликав власне розслідування і, зрештою, обмежив робочий день до восьми годин[32].

До 1917 року жінки отримали певні форми виборчого права приблизно в 40 штатах. Ренкін продовжувала керувати рухом за необмежене загальне виборче право. Вона зіграла важливу роль у створенні Комітету з питань виборчого права жінок і стала однією з його засновниць[16]. У січні 1918 р. Комітет представив свій звіт Конгресу[33] , і Ренкін відкрила дебати в Конгресі щодо конституційної поправки, яка надає загальне виборче право жінкам. Резолюція була прийнята в палаті, але сенат розгромив її. Наступного року — після закінчення терміну Ренкін — одна і та ж резолюція пройшла обидві палати.[30]Після ратифікації ¾ штатів ця резолюція стала Дев'ятнадцятою поправкою до Конституції США [34].

Під час терміну Ренкін законодавчий орган штату Монтана проголосував за заміну двох розширених місць у Конгресі штату двома одномандатними округами. Маючи невеликі шанси на перевибори в переважній більшості демократичних західних округів, Ренкін замість цього обрала свою кандидатуру в Сенат у 1918 році. Програвши республіканцю Оскару М. Ланструму, вона прийняла номінацію від Національної партії і стала третьою на загальних виборах за Ланструмом та чинним демократом Томасом Дж. Уолшем.[25]

Між термінами ред.

 
Жанетт Ренкін виступає проти укріплення Гуаму перед Комітетом з питань морських справ палати у 1939 році

Після виходу з Конгресу Ренкін працювала виїзною секретаркою Національної ліги споживачів та лобісткою різних пацифістських організацій. Вона аргументувала прийняття конституційної поправки, яка забороняє дитячу працю, і підтримала Закон Шеппарда — Таунера, першу федеральну програму соціального забезпечення, створену спеціально для жінок та дітей[16]. Законодавство було прийняте в 1921 році, але скасовано через 8 років[16], хоча багато його ключових положень було включено до Закону про соціальне забезпечення 1935 року[35].[36]

У 1924 році Ренкін придбала невелику ферму в Джорджії. Вона жила там простим життям, без електрики та водопроводу, а також проживала в штаті Монтана[37]. Ренкін часто виступала з промовами по всій країні від імені Жіночого союзу миру та Національної ради з питань запобігання війні. 1928 року вона заснувала Товариство миру в Джорджії, яке служило штабом для її кампанії пацифізму до її розпуску в 1941 році, напередодні Другої світової війни.

У 1937 році Ренкін виступила проти пропозицій президента Франкліна Рузвельта втрутитися на стороні британців проти Німеччини та її союзників, аргументуючи це тим, що обидві сторони бажають уникнути другої європейської війни і будуть домагатися дипломатичного вирішення. Вона давала свідчення перед численними комітетами Конгресу всупереч різноманітним заходам готовності. Коли стало зрозуміло, що її лобістські зусилля були переважно неефективними, Ренкін подала у відставку з посади НКЗР і заявила про намір повернути собі місце в Палаті представників.[37]

Другий термін в Конгресі ред.

Свою кампанію до Конгресу Ренкін розпочала в 1939 році з екскурсії середніми школами в Монтані. Вона домовилася виступити в 52 із 56 середніх шкіл Першого конгресу, щоб відновити свої зв'язки з регіоном після багатьох років, проведених у Джорджії. Ренкін знову користувалась політичною підтримкою свого брата Веллінгтона, попри їхні різні способи життя та політичні погляди.

У гонці 1940 року Ренкін, якій минуло 60 років, перемогла Джейкоба Торкельсона, відвертого антисеміта, на первинних виборах в липні[38] та колишнього представника Джеррі Дж. О'Коннела на загальних виборах[39]. Її призначили до Комітету з громадських земель та Комітету з острівних справ. У той час як члени Конгресу та їх виборці місяцями обговорювали питання втручання США у Другу світову війну, напад Японії на Перл-Харбор 7 грудня 1941 р. замовкла практично вся опозиція[25].

8 грудня Ренкін була єдиним членом палати Конгресу, яка проголосувала проти оголошення війни Японії[40]. У галереї можна було почути шипіння, коли вона віддавала свій голос; кілька колег, включаючи представника (пізніше сенатора) Еверетта Дірксена, попросили її змінити своє рішення, щоб резолюція була одностайною — або, принаймні, утриматися — але Ренкін відмовилася. «Як жінка, я не можу піти на війну, — сказала вона, — і я відмовляюсь посилати когось іншого»[41].

Після голосування натовп репортерів переслідував Ренкін у гардеробі. Там її змусили сховатися в телефонній будці, поки поліція не прибула, щоб провести її до кабінету[42][43], де її завалили гнівними телеграмами та телефонними дзвінками. В одному кабелі від її брата написано: «Монтана на 100 % проти тебе». Попри тиск, Ренкін не змінила свою думку. «Усі знали, що я проти війни, і обрали мене», — сказала вона. «Я проголосувала так, як матері».[44] На наступний день у газетах по всій країні з'явилася електронна сервісна фотографія Ренкін, зафіксованої в телефонній будці, яка кличе на допомогу.

Попри те, що вчинок Ренкін широко висміювала преса, Вільям Аллен Вайт, пишучи в «Канзас Емпорія Газет», визнав відвагу її рішення:

Напевно, сто чоловіків у Конгресі хотіли б зробити те, що вона зробила. Жоден з них не мав сміливості це зробити. «Gazette» повністю не погоджується з мудрістю її позиції. Але Господи, це була смілива річ! ... Коли через сто років у цій країні святкуватимуть мужність, чисту мужність, засновану на моральному обуренні, ім'я Жанетт Ренкін, яка твердо висловила свою віру, буде написане монументальною бронзою.

Через три дні була на голосуванні подібна декларація про війну проти Німеччини та Італії; Ренкін утрималась. Її політична кар'єра фактично завершилася, вона не балотувалася на переобрання в 1942 році. Роками пізніше її запитали, чи вона колись шкодувала про свій вчинок, Ренкін відповіла: «Ніколи. Якщо ви проти війни, ви проти війни, незалежно від того, що станеться. Це неправильний метод спроби врегулювати суперечку».

Після політичної кар'єри ред.

 
Жанетт Ренкін у 1973 році

Протягом наступних 20 років Ренкін подорожувала світом, часто відвідуючи Індію, де вивчала пацифістські вчення Махатми Ганді[45]. Вона утримувала будинки як в Джорджії, так і в Монтані.[16]

У 1960-х та 1970-х нове покоління пацифістів, феміністок та захисників громадянських прав знаходило натхнення у Ренкін та сприймало її зусилля так, як не робило цього її власне покоління. Вона знову активізувалась у відповідь на війну у В'єтнамі. У січні 1968 р. прибічниці Жаннет Ренкін, коаліція жіночих мирних груп, організувала антивоєнний марш у Вашингтоні, округ Колумбія — найбільший марш жінок після Параду виборчого права 1913 р. Ренкін провела 5000 учасників від Union Station до сходів Капітолію, де вони подали мирну петицію спікеру палати парламенту Джону Маккормаку[16][25]. Одночасно відколота група активісток жіночого визвольного руху створила акцію протесту в рамках протесту бригади, влаштувавши «Поховання справжньої жіночності» на Арлінгтонському національному кладовищі, щоб привернути увагу до пасивної ролі, відведеної жінкам як дружинам і матерям[46]. 1972 року Ренкін — на той час у її 90 років — розглядала можливість проведення третьої кампанії до Палати, щоб завоювати ширшу аудиторію за свою опозицію до війни у ​​В'єтнамі[16], але тривалі хвороби горла та серця змусили її відмовитись від остаточного проєкту.

Приватне життя ред.

Жанетт Ренкін ніколи не вступала в шлюб. Вона підтримувала тісну дружбу протягом усього життя з відомою журналісткою та авторкою Кетрін Ентоні, проте жінки ніколи не брали участь у романтичній взаємодії. Біографи Ренкін не погоджуються з її сексуальною орієнтацією, але загалом погоджуються з тим, що вона була занадто поглинена роботою, щоб продовжувати влаштовувати особисті стосунки.[47]

Смерть і спадщина ред.

 
Пам'ятник Жанетт Ренкін в Національному скульптурному залі, Вашингтон, округ Колумбія, Террі Мімно (1985)

Жанетт Ренкін померла 18 травня 1973 року у віці 92 років у Кармелі, штат Каліфорнія[48]. На цвинтарі в Міссулі їй присвячено меморіальний камінь[49]. Вона заповіла свій маєток, включаючи майно в Ваткінсвіллі, штат Джорджія, щоб допомогти «зрілим, безробітним жінкам-робітницям». Її резиденція в Монтані, знана як ранчо Ренкін, була додана до Національного реєстру історичних місць у 1976 році[50][22]. Фонд Жаннет Ренкін (нині Фонд стипендій жінок Жаннет Ренкін), некомерційна організація 501, присуджує щорічні освітні стипендії жінкам із низьким рівнем доходу у 35 років у США.[51] Починаючи з єдиної стипендії в 500 доларів США в 1978 році, фонд виплатив понад 1,8 мільйона доларів стипендій понад 700 жінкам[52].

Статуя Ренкін роботи Террі Мімно, на якій написано «Я не можу проголосувати за війну», була розміщена в Залі статуй Капітолію США в 1985 році. На її присвяті історикиня Джоан Гофф-Вільсон назвала Жанетт Ренкін «однією з найбільш суперечливих і унікальних жінок у Монтані та американській політичній історії».[41]Копія стоїть у будівлі міста Монтани в Гелені. 1993 року Ренкін було внесено до Національного жіночого залу слави.[53]

У 2004 році активістка за мир Джанмарі Сімпсон зіграла у спектаклі «Одинока жінка», заснованому на житті Жанетт Ренкін, на користь мирних організацій[54]. Також Сімпсон знялась в екранізації, яку зняла і продюсувала Камала Лопес, зіграв Мартін Шин, а музику написала Джоні Мітчелл.[55] Opera America замовила пісенний цикл про Ренкін під назвою «Запекла благодать», прем'єра якого відбулася в 2017 році[56]. 2018 року пивоварна компанія Каліспелл ​​замовила фреску збоку від своєї будівлі в Каліспеллі, штат Монтана, з карикатурою та цитатами Ренкін.[57]

Хоча її спадщина майже повністю ґрунтується на її пацифізмі, Жанетт Ренкін заявила в Монтанській конституційній конвенції в 1972 році, що воліла б інакше. «Якщо я не пам'ятаю жодного іншого вчинку», сказала вона, «я хочу, щоб мене пам'ятали як єдину жінку, яка коли-небудь проголосувала за надання жінкам права вибору»[41].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://wlh.law.stanford.edu/biography_search/biopage/?woman_lawyer_id=11328
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в FemBio database
  5. ↑ http://kids.britannica.com/comptons/article-9276655/Jeannette-Rankin
  6. ↑ http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/10402659508425862
  7. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #131615351 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  8. ↑ http://oasis.lib.harvard.edu/oasis/deliver/~sch00071
  9. ↑ http://www.robinsonlibrary.com/america/unitedstates/20th/biography/rankin.htm
  10. ↑ Find a Grave — 1996.
  11. ↑ а б в The Political Graveyard — 1996.
  12. ↑ https://www.womenofthehall.org/inductee/jeannette-rankin/
  13. ↑ https://hollisarchives.lib.harvard.edu/repositories/8/resources/4878
  14. ↑ а б в Greenspan, Jesse (2 листопада 2016). 7 Things You May Not Know About Jeannette Rankin – History Lists. HISTORY.com. Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 19 листопада 2016.
  15. ↑ Lutey, Tom. Montana's women candidates are out to set another record. The Billings Gazette (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2018. Процитовано 12 квітня 2018.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м н «RANKIN, Jeannette». United States House of Representatives: History, Art & Archives. Retrieved April 12, 2018.
  17. ↑ Mansch, Scott (7 листопада 2016). Under the Big Sky: Recalling Rankin's legacy. Great Falls Tribune. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 19 листопада 2016.
  18. ↑ а б Wilson, Joan Hof (Winter 1980). American Foreign Policy: Of Her Pacifism (PDF). Montana: The Magazine of Western History. 30: 28—41. Архів оригіналу (PDF) за 17 вересня 2015. Процитовано 22 листопада 2020 — через JSTOR.
  19. ↑ Jeannette Rankin. Biography (en-us) . Архів оригіналу за 13 травня 2020. Процитовано 12 квітня 2018.
  20. ↑ Hammond, Trevor (7 липня 2015). First Woman Elected to Congress Takes Her Seat. Fishwrap (амер.). Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 9 березня 2019.
  21. ↑ Fiege, Gale (4 жовтня 2010). How Washington women won the right to vote. The Herald of Everett, Washington. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 27 липня 2015.
  22. ↑ а б Jeannette Rankin. www.nps.gov (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
  23. ↑ а б в г д Montana Suffragist Latest Lobby Worker. Evening Star. 7 січня 2015. с. 22. ISSN 2331-9968. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
  24. ↑ From Missoula to Washington D.C. to Aid Cause of Equal Suffrage. The Daily Missoulian. 10 серпня 1913. с. 2. ISSN 2329-5457. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
  25. ↑ а б в г д Smith (2002)
  26. ↑ а б Hoff, Joan. Who Was Jeannette Rankin. Peace is a Woman's Job. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 10 січня 2013.
  27. ↑ Woman Leads State Ticket. Evening Star. 1 вересня 1916. с. 3. ISSN 2331-9968. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 11 березня 2019.
  28. ↑ Board, John C. (Summer 1967). The Lady from Montana (PDF). Montana: The Magazine of Western History. 17: 2—17. Архів оригіналу (PDF) за 22 квітня 2021. Процитовано 22 листопада 2020 — через JSTOR.
  29. ↑ Jeannette Rankin becomes first woman elected to Congress. constitutioncenter.org. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 8 серпня 2016.
  30. ↑ а б в Walbert, Kate (16 серпня 2016). Has Anything Changed for Female Politicians?. The New Yorker. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 9 березня 2019.
  31. ↑ House, at 3:12 AM, Votes for War, 373 to 50; $3,000,000,000 Asked For Army of 1,000,000; Nation's Gigantic Resources Mobilized, New York Times, 6 квітня 1917, One Hundred Speeches Were Made – Sobbing, Miss Rankin Votes No
  32. ↑ а б Jeannette Rankin's Struggle for Democracy in Industry. history.house.gov (англ.). 16 травня 2017. Архів оригіналу за 23 грудня 2018. Процитовано 9 березня 2019.
  33. ↑ Guide to House Records: Chapter 14: Woman Suffrage. National Archives (англ.). 15 серпня 2016. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
  34. ↑ O'Brien, (1995), pp. 46–47.
  35. ↑ Lemons, J. Stanley (1969). The Sheppard–Towner Act: Progressivism in the 1920s. The Journal of American History. 55 (4): 776—786. doi:10.2307/1900152. JSTOR 1900152. PMID 19591257.
  36. ↑ Barker, Kristin (Summer 2003). Birthing and Bureaucratic Women: Needs Talk and the Definitional Legacy of the Sheppard-Towner Act. Feminist Studies. 29: 333—355 — через JSTOR.
  37. ↑ а б Wilson, Joan Hoff (November 1977). American Foreign Policy: Life as a Pacifist (PDF). Montana: The Magazine of Western History: 38—53. Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2020. Процитовано 22 листопада 2020 — через JSTOR.
  38. ↑ Tharoor, Ishaan (8 грудня 2016). The only U.S. politician to vote against war with Japan 75 years ago was this remarkable woman. Washington Post (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 5 березня 2019.
  39. ↑ Jeannette Rankin returns to House. St. Petersburg Times. 8 листопада 1940. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 5 жовтня 2015.
  40. ↑ U.S. Declares War, Pacific Battle Widens, New York Times, On This Day, 8 грудня 1941, архів оригіналу за 14 листопада 2020, процитовано 22 листопада 2020, Unity in Congress; Only One Negative Vote as President Calls to War and Victory
  41. ↑ а б в Jeannette Rankin. 125 Montana Newsmakers. Great Falls Tribune. Архів оригіналу за 17 січня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  42. ↑ Miss Rankin is lone dissenter in war vote. Milwaukee Sentinel. 9 грудня 1941. Процитовано 5 жовтня 2015.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  43. ↑ Wyckoff, Whitney Blair (18 травня 2011). The First Woman in Congress: A Crusader For Peace. NPR. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 6 жовтня 2015.
  44. ↑ The Woman Who Said No to War. The Attic. Архів оригіналу за 5 липня 2018. Процитовано 5 липня 2018.
  45. ↑ Rankin, Jeannette. National Women's Hall of Fame (амер.). Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 12 березня 2019.
  46. ↑ Moravec, Michelle (2010). Another Mother for Peace: Reconsidering Maternalist Peace Rhetoric from an Historical Perspective 1967–2007. Journal of the Motherhood Initiative. 1 (1): 9—10. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
  47. ↑ Zeitz, Josh (2 листопада 2016). The Congresswoman Who Paved the Way for Hillary Clinton. politico.com. Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 9 грудня 2016.
  48. ↑ Ex-Rep. Jeannette Rankin Dies. First Woman in Congress, 92. A Long Active Life Denounced Vietnam War. Suffragist Leader Was Only Member Voting Against U.S. Entry to Both World Wars. New York Times. 20 травня 1973. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 21 лютого 2015. Jeannette Rankin, the first woman to serve in the United States Congress and the only Representative who voted against the nation's entry into World Wars I and II, died Friday night at her apartment in Carmel, Calif. She was 92 years old. ...
  49. ↑ Jeannette Rankin. National Park Service. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 4 September 2020.
  50. ↑ Montana, Broadwater County. nationalregisterofhistoricplaces.com. Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 5 березня 2019.
  51. ↑ Empowering Women Through Education. Jeannette Rankin Women's Scholarship Fund. Архів оригіналу за 9 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.
  52. ↑ History. Jeannette Rankin Women's Scholarship Fund. Архів оригіналу за 16 липня 2014. Процитовано 10 січня 2013.
  53. ↑ Jeannette Rankin. womenofthehall.org. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 30 квітня 2019.
  54. ↑ Jeanmarie Simpson: 'Artivist' for Change, Part 2. copperarea.com. Архів оригіналу за 27 червня 2013. Процитовано 9 січня 2013.
  55. ↑ A Single Woman. Heroica Films, Inc. 2009. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 13 січня 2013.
  56. ↑ Reinthaler, Joan (9 квітня 2017). Accomplishments of first female member of Congress represented in song. Washington Post. Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 22 листопада 2020.
  57. ↑ Franz, Justin (2018). Artist Paints Mural of Jeannette Rankin on Kalispell Brewery. Flathead Beacon. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жанетт Ренкін
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жанетт_Ренкін&oldid=42315896