Жак Ле Гофф (фр. Jacques Le Goff, 1 січня 1924, Тулон — 1 квітня 2014, Париж) — французький історик-медієвіст, один із найяскравіших представників «Нової історії», що вийшла зі школи «Анналів», біля витоків якої стояли Марк Блок і Люсьєн Февр. Залишався вірним концепції тотальної історії. Перший директор Вищої школи суспільних наук (фр. École des hautes études en sciences sociales) (з 1975 по 1977).

Жак Ле Гофф
фр. Jacques Le Goff
Жак Ле Гофф.jpg
Народився 1 січня 1924(1924-01-01)
Тулон
Помер 1 квітня 2014(2014-04-01) (90 років)
Париж[1]
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Країна Франція Франція
Національність Франція Франція
Діяльність історик, учасник французького Руху Опору
Alma mater ліцей Людовика Великого, Ліцей Т'єрd, Вища нормальна школа (Париж) і Паризький університет
Галузь історія Середньовіччя
Заклад Вища школа суспільних наук (Париж)
Посада президент
Звання професор
Вчителі Charles-Edmond Perrind і Maurice Lombardd
Аспіранти, докторанти Michel Lauwersd[2] і Guy Lobrichond[3]
Членство Європейська академія[4], Польська академія наук і Medieval Academy of Americad
Відомий завдяки: історія Середньовіччя, історія культури, історія релігії, інтелектуальна історія (історія ідей), історія Європи
Нагороди

БіографіяРедагувати

Жак Ле Гофф народився 1 січня 1924 року в місті Тулоні в родині вчителя. Навчався в гімназії в Тулоні, згодом у Марселі, а також у знаменитому Ліцеї Людовика Великого (фр. Lycée Louis-le-Grand) в Парижі. 1945 року почав вивчати історію у Вищій нормальній школі. 1950 року закінчив цей заклад з дипломом гімназіального вчителя історії. Того ж року Ле Гофф пройшов стажування в Карловому університеті в Празі.

В 1951—1952 роках навчався в Оксфордському університеті. З 1954 року працював асистентом у Лілльському університеті, а з 1958 року перейшов на наукову роботу в CNRS. У 1960 році Ле Гофф перейшов на роботу до Фернана Броделя у Практичну школу вищих досліджень, де в 1962 році став професором. З 1972 року, коли Бродель вийшов на пенсію, Ле Гофф очолив його кафедру, яка з 1975 року стала самостійною вищою школою (École des Hautes Études en Sciences Sociales). З 1977 року вийшов на пенсію. Помер 1 квітня 2014 року в Парижі.[5]

Наукові інтереси і поглядиРедагувати

Фахівець з історії XIII століття, автор біографій Людовика IX Святого і Франциска Ассизького. Агностик Ле Гофф займав нейтральну позицію між релігійною апологією та атеїстичної критикою середньовіччя. Прихильник концепції Середньовіччя як особливої цивілізації, відмінної і від античної, і від новоєвропейської. Ле Гофф розвивав концепцію єдиної Європи, зокрема своєю участю в публікації наукової серії «Будувати Європу», кожен том якої присвячений окремому аспекту спільної Європейської історії (наприклад, том «Місто в Європейській історії»).

Ле Гофф з 1967 року був одним із редакторів журналу «Аннали», головного видання однойменної школи.

БібліографіяРедагувати

  • Héros et merveilles du Moyen-âge, Seuil, 2005
  • Un long Moyen Âge, Paris, Tallandier, 2004, ISBN 2-84734-179-X
  • Héros du Moyen Âge, Le roi, le saint, au Moyen Âge, Gallimard Quarto, 2004
  • À la recherche du Moyen Âge, Louis Audibert, 2003
  • Une histoire du corps au Moyen Âge (avec Nicolas Truong), Liana Lévi, 2003
  • Le Dieu du Moyen Âge, Bayard, 2003
  • L'Europe est-elle née au Moyen Âge?, Seuil, 2003
  • De la pertinence de mettre une œuvre contemporaine dans un lieu chargé d'histoire, Le Pérégrinateur, 2003
  • Cinq personnages d'hier pour aujourd'hui: Bouddha, Abélard, saint François, Michelet, Bloch, La Fabrique, 2001
  • Marchands et banquiers du Moyen Âge, PUF, 2001
  • Le sacre royal à l'époque de Saint-Louis, Gallimard, 2001
  • Un Moyen Âge en images, Hazan, 2000
  • Dictionnaire raisonné de l'Occident médiéval (en collaboration avec Jean-Claude Schmidt), Fayard, 1999
  • Saint François d'Assise, Gallimard, collection " à voix haute ", 1999 (CD)
  • Un autre Moyen Âge, Gallimard, 1999
  • Le Moyen Âge aujourd'hui, Léopard d'Or, 1998
  • La bourse et la vie, Hachette Littératures, 1986
  • Pour l'amour des villes (en collaboration avec Jean Lebrun), Textuel, 1997
  • La civilisation de l'Occident Médiéval, Flammarion, 1997
  • Une vie pour l'histoire (entretiens avec Marc Heurgon), La Découverte, 1996
  • L'Europe racontée aux jeunes, Seuil, 1996
  • Saint Louis, Gallimard, 1995
  • L'Homme médiéval (dir.), Seuil, 1994
  • La vieille Europe et la nôtre, Seuil, 1994
  • Le XIIIe siècle: l'apogée de la chrétienté, Bordas, 1992
  • Gallard, passeport 91-92 : une œuvre d'art à la rencontre de…, Fragments, 1992
  • Histoire de la France religieuse (dir., avec René Rémond), 4 volumes, Seuil, 1988—1992
  • L'État et les pouvoirs, (dir.), Seuil, 1989
  • Histoire et mémoire, Gallimard, 1988
  • Faire de l'histoire (dir., avec Pierre Nora), 3 volumes, Gallimard, 1986
  • Intellectuels français, intellectuels hongrois, XIIe-XXe siècle, Editions du CNRS, 1986
  • Crise de l'urbain, futur de la ville: actes, Economica, 1986
  • L'imaginaire médiéval, Gallimard, 1985
  • La naissance du purgatoire, Gallimard, 1981
  • La nouvelle histoire (en collaboration avec Jacques Revel), Editions Retz, 1978
  • Pour un autre Moyen Âge, Gallimard, 1977
  • Les propos de Saint Louis, Gallimard, 1974
  • Hérésie et sociétés dans l'Europe pré-industrielle, XIe-XVIIIe siècle: communications et débats du colloque de Royaumont, EHESS, 1968
  • Marchands et banquiers au Moyen Âge, Le Seuil, 1957
  • Les intellectuels au Moyen Âge, Le Seuil, 1957

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Miri Rubin, ed. The Work of Jacques Le Goff and the Challenges of Medieval History (Cambridge: Boydell, 1997).
  • Utz, Richard. «'Mes souvenirs sont peut-être reconstruits': Medieval Studies, Medievalism, and the Scholarly and Popular Memories of the 'Right of the Lord's First Night,'» Philologie im Netz 31 (2005), 49-59. (on Le Goff's autobiographical A la recherche du moyen age. Paris: Louis Audibert, 2003).

ПосиланняРедагувати