Жаклін Паскаль

сестра Блеза Паскаля

Жаклі́н Паска́ль (фр. Jacqueline Pascal; 4 жовтня 1625, Клермон-Ферран, Овернь, Королівство Франція — 4 жовтня 1661, Париж) — французька поетеса, релігійна діячка Франції XVII століття, сестра Блеза Паскаля, черниця цистерціанського монастиря Пор-Рояль.

Жаклін Паскаль
фр. Jacqueline Pascal
Jacqueline pascal.jpg
Народилася 4 жовтня 1625(1625-10-04)[1]
Клермон-Ферран
Померла 4 жовтня 1661(1661-10-04)[1] (36 років)
Париж, Королівство Франція
Країна Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність поетеса, черниця, письменниця
Галузь поезія
Знання мов французька[2]
Конфесія католицька церква
Батько Етьєн Паскаль
Брати, сестри Блез Паскаль і Жильберта Пер'єd

БіографіяРедагувати

Дитячі роки. Париж (1625—1639)Редагувати

Жаклін була наймолодшою дочкою у сім'ї Етьєна Паскаля і Антуанетти Бегон. За спогадами старшої сестри Жильберти, вона з дитинства вирізнялась розумом і лагідною вдачею. У віці шести років, почувши, як Жильберта читає вголос вірші, попросила викладати їй читання за допомогою поезії. Жаклін, яка до того не проявляла інтересу до навчання, легко запам'ятовувала віршовані твори і намагалася говорити в риму. Познайомившись з правилами віршування, у віці восьми років вона почала писати вірші, а в одинадцять уже написала п'ятиактну комедію. У тринадцять років написала сонет з приводу довгоочікуваної вагітності королеви Анни Австрійської (1638). Паризькі сусіди Паскалів, подружжя Моранжіс, познайомившись з твором юної поетеси, вирішили представити її королеві. Дівчинка справила враження на придворних і королеву своїми винахідливими відповідями на запитання, якими обсипали її, і декількома віршованими імпровізаціями. Жаклін була представлена також Людовику XIII і часто бувала при дворі і їй було дозволено обслуговувати королеву під час її обідів на самоті. У тому ж році виходить збірка віршів Жаклін («Вірші маленької Паскаль»)

У березні 1638 року після того, як канцлер Сегьє за указом Рішельє скоротив на чверть ренти, рантьєри зібрались у паризькій магістратурі, щоб висловити своє незадоволення. Етьєн Паскаль бус серед рантьєрів і на нього впала підозра у підбурюванні. Паскалю-старшому разом з трьома іншими підозрюваними загрожувало ув'язнення в Бастилію. Вважаючи себе невинним, він тим не менше покинув будинок і знайшов притулок у своїх друзів спочатку в Парижі, потім — в Клермон-Феррані. Ні королева, ні король нічим не могли допомогти Паскалю, за якого просили друзі.

На початку 1639 року Рішельє, що сам писав час від часу драматичні твори, попросив свою племінницю, герцогиню д'Егійон[fr], підібрати дітей для постановки любовної комедії мадемуазель де Скюдері. Герцогиня порадила Жильберто дозволити молодшій сестрі взяти участь у виставі. Вистава «Тиранічна любов», поставлена у палаці герцогині, мала гучний успіх. Після закінчення вистави Жаклін звернулася до Рішельє з мадригалом, що сама написала, і попросила кардинала дозволити батькові повернутися до Парижа. Опала Етьєна Паскаля закінчилася. Він отримав посаду інтенданта, — представника виконавчої влади, який обмежував владу місцевих губернаторів, суддів і фінансистів у Нормандії

Руан (1639-1646)Редагувати

Наприкінці 1639 року Паскалі перебираються до Руана. За спогадами сестри, Жаклін мала успіх у місцевому вищому товаристві, але «вона балувалась, як дитина, та гралась з ляльками. Ми дорікали їй за це і не без зусиль заставляли облишити ці дитячості…». У грудні 1640 року П'єр Корнель, що познайомився з Паскалями через актора Мондорі[fr], запропонував Жаклін взяти участь у поетичному святі на честь Пресвятої Богородиці. Цей конкурс влаштовувався щороку в Руані починаючи з XV століття. Жаклін за свої станси отримує головний приз — «Срібну вежу». У день нагородження її не було в Руані, і слова подяки за Жаклін висловив Корнель.

Шанувальники неодноразово робили пропозиції Жаклін, але, з різних причин, вони були відхилені. Дівчина не проявляла ні схильності, ні відрази до шлюбу і в усьому дослухалася батька, до якого була сильно прив'язана. Була вона далека і від побожності, вважаючи, за словами сестри, що «монастирський спосіб життя не здатний задовольнити розважливий розум». У січні 1646 року Етьєн Паскаль небезпечно вивихнув ногу. Його лікували два брати-хірурги, що поселилися на час хвороби Етьєна в будинку Паскалів. Брати познайомили Паскалів з новим релігійним напрямком у католицизмі — янсенізмом і творами Янсена, Сен-Сірана, Арно. Найбільше ідеями янсенізму перейнявся Блез. Під впливом брата, Жаклін вкотре відмовила черговому нареченому й вирішила піти в монастир.

Пор-Рояль (1647—1661)Редагувати

У 1647 Блез для поправки здоров'я приїжджає до Парижа, його супроводжує молодша сестра. Вони відвідують проповіді А. Сенглена[fr], духовного наставника мешканців Пор-Рояля і вивчають теологічні праці. Жаклін допомагає брату, у якого не цей час загострилися хвороби, стає його доглядальницею і секретарем. Блез підтримує рішення Жаклін стати черницею й бере на себе переговори з батьком. Рішення дочки застало Етьєна Паскаля зненацька, він противиться її бажанням і забороняє Блезу і Жаклін відвідувати Пор-Рояль. Жаклін залишається вірною своєму вибору. Потайки вона веде переписку з мешканцями Пор-Рояля, живе у повній самотності, обірвавши колишні знайомства. Наполегливість дочки переконує Етьєна, але, не в силах розлучитися з нею, він ставить умову: Жаклін піде в монастир тільки після його смерті. Дівчина веде суворе і відокремлене життя, займається благодійністю. Вона полишає заняття поезією. 24 вересня 1651 року Етьєн Паскаль помер. Після смерті батька вже Блез противиться постригу Жаклін, боячись залишитися на самоті. 4 січня 1652 року Жаклін таємно, щоб не засмучувати брата сценами прощання, йде в Пор-Рояль. «Не заважайте тим, хто робить добро, і якщо ви не маєте сили піти за мною, то, принаймні, не затримуйте мене, прошу вас, не руйнуйте того, що ви ж і побудували»[3], — звернулася вона до Блеза вже з Пор-Рояля. Обряд постригу Жаклін відбувся 5 червня 1653 року вона отримала ім'я Сент-Євфимії й передала монастирю велику частину своєї спадщини.

Влітку 1654 Паскаль, відчувши розчарування в людях, з якими колись спілкувався, розриває всі світські стосунки, маючи намір змінити своє життя. У нього виникає почуття жалю, що кілька років тому не прислухався до заклику Янсена і не переміг у собі спрагу знання та честолюбство. Паскаль часто відвідує сестру в Пор-Роялі і під час довгих бесід розкриває своє душевне сум'яття, ділиться своїми сумнівами. Жаклін гаряче підтримувала його в рішенні відмовитися від світського життя і переймалася тим, що брат занадто незалежний, не терпить підпорядкування, не поспішає з вибором духівника

На початках в монастирі Жаклін виконувала просту фізичну роботу, згодом до її обов'язків увійшло виховання дітей в янсеністських школах. Вона із захопленням зайнялася педагогікою, склала спеціальний шкільний статут, знайомилася за підтримки брата з методом полегшеного навчання маленьких дітей читанню. З 1654 року в Пор-Роялі під її опікою виховувалися племінниці, дочки Жильберти, — Жаклін і Маргарита Пер'є [4]. Позбавлення племінниці Маргарити від важкої недуги змусило Жаклін в останній раз звернутися до поезії: вона у всіх подробицях описала «чудо Святого Тернія» (фр. miracle de la Sainte-Épine).

Разом з ігуменею Анжелікою Арно[fr] сестра Сент-Евфимія активно виступала проти підписання формуляра, що примушував черниць до засудження янсенізму. Із заміського Пор-Рояля до паризького вона писала: «Я знаю, що не діло черниць виступати на захист істини! Але якщо єпископи виявилися боязкими, немов жінки, то жінки повинні знайти в собі сміливість єпископів; і, якщо ми не можемо захистити істину, ми можемо померти за неї і скоріш вистраждати все, ніж покинути істину»[5].

У червні 1661 року паризькі вікарії склали указ, який нічого не змінюючи в тексті формуляра, обходив мовчанням наявність п'яти засуджених папою положень у вченні Янсена (згодом його було відхилено королівською радою[6]). З цією низкою застережень формуляр підписала і Жаклін Паскаль. Нервове потрясіння, перенесене нею у зв'язку з подіями, що розігралися навколо громади, значною мірою вплинуло на її здоров'я. Жаклін Паскаль померла 4 жовтня 1661 року у віці тридцяти шести років[5].

ПриміткиРедагувати

  1. а б FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Тарасов, 1979.
  4. Тарасов, 1979, с. 218.
  5. а б Тарасов, 1979, с. 317.
  6. Тарасов, 1979, с. 318.

ДжерелаРедагувати

  • Mauriac F. Blaise Pascal et sa soeur Jacqueline. — P., 1934.
  • Тарасов Б. Н. Блез Паскаль. — М. : Молодая гвардія, 1979. — 334 с.