Вікіпедія

Жаклін Марваль

Жаклін Марваль (фр. Jacqueline Marval), справжнє ім'я Марі-Жозефіни Валле (фр. Marie Josephine Vallet, 19 жовтня 1866 — 28 травня 1932) — французька художниця, літограф і скульпторка[11].

Жаклін Марваль
фр. Jacqueline Marval

При народженні фр. Marie-Joséphine Vallet[1]
Народження 19 жовтня 1866(1866-10-19)[2][3][…]
Ке-ан-Шартрез[5]
Смерть 28 травня 1932(1932-05-28)[2][3][…] (65 років)
  XVIII округ Парижа, Париж[5][7][8]
Країна  Франція[9]
Діяльність художниця, графікеса, скульпторка
Твори La Coupe fleuried, La Mystérieused, Les Odalisquesd, Les Cigalesd, Femme au chapeaud і Cheetah Odalisqued
Роботи в колекції Musée Léon-Dierxd[10], musée Mainssieuxd, Музей Ґренобляd, Художній музей Мілвокі, Музей д'Орсе, Chazen Museum of Artd, Musée des Beaux-Arts de Chambéryd, Нантський музей образотворчого мистецтва, Goya Museumd і Musée Paul-Dinid
Сайт jacqueline-marval.com
CMNS: Жаклін Марваль у Вікісховищі

Ранні роки ред.

Валле народилася в Ке-ан-Шартрез у родині шкільних вчителів[12]. Вона вийшла заміж в 1866 році за комівояжера Альберта Валентина, але розлучилася з ним у 1891 році після смерті сина[11]. Пізніше вона заробляла на життя швачкою. У 1900 році Валле взяла псевдонім Жаклін Марваль, «Marval» — це поєднання її імені та прізвища «МАРі ВАЛле»[13] .

 
Les Coquettes, 1903, полотно, олія, колишня колекція Амбруаза Воллара[14]
 
The Bohemian, 1921

Кар'єра художниці ред.

1894 року Марваль познайомилася з художником Франсуа Жозефом Жиро, невдовзі стала його подругою та почала жити разом з ним у Парижі. З часом Марваль зійшлася з групою Набі[15]. Жиро познайомив її з Жулем Фландреном[en], який був також художником і учнем Гюстава Моро. Вони закохалися одне в одного, і Марваль покинула Жиро, та переїхала до Фландрена на вулицю Кампань-Прем'єр, у районі Монпарнас. Вона житиме з ним як його компаньйонка протягом 20 років[16]. Як художниця Марваль працювала переважно в живописі, проте також робила «літографії, акварелі, пастелі, гравюри, малюнки для гобеленів та експериментувала зі скульптурою»[15].

1900 року перші роботи Валле були відхилені Салоном Незалежних, але їй вдалося показати дюжину картин на цій виставці наступного 1901 року. Роботи, відхилені в 1900 році, були куплені арт-дилером Амбруазом Волларом, який протягом тривалого часу підтримував її творчість[11].

Між 1901 і 1905 роками Марваль часто працювала разом з Анрі Матіссом, Альбером Марке та Фландреном, і всі четверо впливали один на одного[17].

У 1902 році кілька її картин були виставлені разом з роботами Фландрена, Альбера Марке та Анрі Матісса в галереї на вулиці Віктор-Массе, яку курувала Берта Вейль, яка особливо цікавилася просуванням робіт жінок-художниць, що живуть у Парижі[11]. Марваль також виставлялася на першому Осінньому салоні в 1902, де показала свою великомасштабну картину «Одаліски»[11].

У 1913 році журі, що складалося з Габріеля Аструка[en], скульптора Антуана Бурделя і художників Моріса Дені та Едуара Вюяра, обрало Марваль для роботи над оздобленням фойє нового театру Єлисейських полів. Вона створила серію з дванадцяти картин на тему Дафніса та Хлої[18]. Серія заснована на постановці Дафніс і Хлоя, поставленої роком раніше[19].

Також у 1913 році Марваль протестувала проти видалення з Осіннього салону «Іспанської шалі» Кеса ван Донгена і потоваришувала з Ван Донгеном, відкривши свою студію поряд з ним. У 1914 році Марваль і Фландрен переїхали на вулицю Денфер-Рошро, 40, яка знаходилася по сусідству з Ван Донгеном[11]. Того ж 1914 року Жаклін Марваль відвідала його знаменитий костюмований бал[11].

Роботи Марваль почали впізнавати в Європі та за її межами; вона виставлялася в Барселоні, Льєжі, Венеції, Цюріху, Будапешті та Кіото[15].

Починаючи з 1923 року Марваль активно виступала за створення музеїв сучасного мистецтва в Парижі та Греноблі. Вона померла 1932 року в лікарні Біша в Парижі[11].

Після смерті Марваль її роботи зберігалися в галереї Друе, до її закриття в 1938 році, коли вони були продані. Її картина «Портрет Доллі Девіс», 1925 року, перебуває в колекції Художнього музею Мілвокі[20].

Стилістично «картини Марваль провокаційні та різкі, зухвалі й незвичайні, вона була важливим модерністом у ранні моменти руху»[21].

«Одаліски», 1902—1903 ред.

 
Одаліски (Музей Гренобля[en])

Можливо, її найвідоміша робота «Одаліски» була створена у 1902—1903 роках і вперше виставлена у Салоні Незалежних у 1903 році. На цій картині зображено п'ятеро жінок: три оголені, одна одягнена, яка напівлежить, спершись на лікоть, а ще одна стоїть одягнена і тримає тацю.

Гійом Аполлінер був вражений цією роботою і написав у Chronique des arts у 1912 році, що «Пані Марваль виявила міру свого таланту і створила роботу, що має велике значення для сучасного живопису. Ця сильна і чуттєва картина, вільно намальована і повністю особиста за композицією, лініями та колоритом, заслуговує на те, щоб жити далі» .

«Одаліски» зараз знаходиться в колекції Музею Гренобля і востаннє виставлялася у Музеї Поля-Діні у 2018 році[22].

«Одаліски» не були включені до історичної Арсенальної виставки 1913 року, як це часто зазначається у літературі про художницю. Натомість на Арсенальній виставці на запрошення Воллара була показана інша робота Марваль, «Одаліски в дзеркалі» (Odalisques au miroir), 1911[23][24]. Після Арсенальної виставки Марваль виставлялася у США ще декілька разів[13].

Критика та спадщина ред.

Критики високо цінували Марваль протягом усієї її кар'єри. Наприклад, у випуску журналу The Burlington Magazine for Connosseurs за 1911 рік було написано, що на виставці в галереї Друе «картини мадам Марваль були одними з найяскравіших …»[25]. Аполлінер, окрім своїх компліментів «Одаліскам», у загальному плані коментує її роботу, називаючи її захоплюючою, сильною та гідною визнання. Деякі критики називали її фовісткою, що виражається в її виборі палітри, на який сильно вплинули художники-фовісти та імпресіоністи, що були її попередниками[15]. За словами Люсьєна Манісьє, учня Фландрена, «Марке, Фландрен, Матіс — всі чекали кожної роботи, яку вона створювала, з цікавістю та хвилюванням», і є деякі свідчення того, що однолітки-чоловіки Марваль запозичили у неї «яскравий колір та формальну економію» її живопису"[17].

За життя Марваль відмовлялася брати участь у жіночих виставках; проте після її смерті її кар'єра та доробок були відзначені в одній із них[26]. Товариство модерних жінок-художниць (Société des Femmes Artistes Modernes (FAM) було відомим колективом жінок-художників у Парижі. FAM очолювала Марі-Анн Камакс-Зоггер[fr] (1887—1952), «буржуазна французька католичка»[12]. 1933 року вони влаштували ретроспективу робіт Марваль у рамках своєї щорічної виставки[12]. Марваль, яка не ідентифікувала себе як феміністку, проте FAM вважала її стиль життя феміністським.

Після її смерті роботи Марваль багато разів виставлялися найчастіше у Франції. У 2020—2021 роках вона була включена у виставку «Valadon et ses contemporaines» в Ліможському музеї образотворчих мистецтв, яка також демонструвалася в Monstaère Royal de Brou з 13 березня 2021 до 27 червня 2021 року[22].

Примітки ред.

  1. ↑ https://jacqueline-marval.com/
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #13245372X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Jacqueline Marval
  5. ↑ а б Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  6. ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  7. ↑ Archives de Paris
  8. ↑ (unspecified title) — ISBN 0-7190-4164-3
  9. ↑ RKDartists
  10. ↑ https://ihoi.org/app/photopro.sk/ihoi_icono/
  11. ↑ а б в г д е ж и Perry, Gillian (1995). Women artists and the Parisian avant-garde: modernism and feminine art, 1900 to the late 1920s. Manchester [England]: Manchester University Press. ISBN 0-7190-4164-3. OCLC 31520024.
  12. ↑ а б в Birnbaum, Paula (2011). Women artists in interwar France: framing femininities. Farnham, Surrey, UK, England: Ashgate. ISBN 978-0-7546-6978-4. OCLC 672300111.
  13. ↑ а б Biography. Jacqueline Marval (англ.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  14. ↑ Œuvres. Jacqueline Marval (англ.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  15. ↑ а б в г Marval, Jacqueline, Benezit Dictionary of Artists, Oxford University Press, 31 жовтня 2011, doi:10.1093/benz/9780199773787.article.b00118008, процитовано 24 березня 2021
  16. ↑ Petteys, Chris, Dictionary of Women Artists'’, G K Hill & Co. publishers, 1985
  17. ↑ а б Beechey, James (2001). Jules Flandrin. Oxford. The Burlington Magazine. 143 (1180): 440—441. ISSN 0007-6287. JSTOR 889111. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  18. ↑ Roussier, François (2008). Jacqueline Marval 1866-1932. Thalia édition. с. 140–141. ISBN 978-2-35278-040-3. OCLC 758447941.
  19. ↑ Bellow, Juliet (2012). Modernism on stage : the Ballets Russes and the Parisian avant-garde. Farnham, Surrey. ISBN 978-1-4094-0911-3. OCLC 855360857.
  20. ↑ Portrait of Dolly Davis | Milwaukee Art Museum. collection.mam.org. Архів оригіналу за 5 липня 2010. Процитовано 24 березня 2021.
  21. ↑ Jacqueline Marval. www.papillongallery.com. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 9 червня 2020.
  22. ↑ а б Exhibitions. Jacqueline Marval (англ.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  23. ↑ Armory Show 1913 Complete List. The Armory Show at 100 (англ.). Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 24 березня 2021.
  24. ↑ Brown, Milton W., The Story of the Armory Show'’, The Joseph H. Hirshhorn Foundation, 1963, p. 242
  25. ↑ D., R. E. (1911). Art in France. The Burlington Magazine for Connoisseurs. 19 (97): 61—62. ISSN 0951-0788. JSTOR 858653. Архів оригіналу за 11 квітня 2022. Процитовано 11 квітня 2022.
  26. ↑ Birnbaum, Paula (2011). Women artists in interwar France : framing femininities. Farnham, Surrey, UK, England: Ashgate. ISBN 978-0-7546-6978-4. OCLC 672300111.

Література ред.

  • Catherine Gonnard et Élisabeth Lebovici, Femmes/Artistes, artistes femme. Paris, de 1880 à nos jours, Éditions Hazan, Paris, 2007, pages 67 et 68
  • François Roussier, Jacqueline Marval, 1866—1932, Thalia Édition, Paris, 2008
  • Maurice Wantellet, Le Dauphiné et les peintres, une source d'inspiration, editions Le Dauphiné libéré
  • Maurice Wantellet, Deux siècles et plus de peinture dauphinoise, Grenoble, édité par l'auteur, 1987, 269 p. (ISBN 978-2-9502223-0-5)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жаклін_Марваль&oldid=40623688