Ефект Сакса — Вольфа (англ. Sachs–Wolfe effect) — це властивість мікрохвильового реліктового (фонового) випромінювання, що полягає в гравітаційному червоному зміщенні фотонів випромінювання внаслідок проходження ними великомасштабних неоднорідностей гравітаційного поля у Всесвіті. Ефект названо іменами німецько-американського фізика Райнера Сакса(інші мови) (Rainer K. Sachs) та американського астрофізика Артура Вольфа(інші мови) (Arthur M. Wolfe), що теоретично передбачили його в 1967 році[1]. Ефект підтверджено спостереженнями після відкриття анізотропії реліктового випромінювання.

Не-інтегральний ефект

ред.

Не-інтегральний ефект Сакса-Вольфа зумовлений гравітаційним червоним зміщенням, що відбувається на сфері останнього розсіювання, у момент народження фотонів мікрохвильового фону. Цей ефект є неоднорідним по небесній сфері, оскільки матерія/енергія, а отже і зумовлений нею гравітаційний потенціал, у момент останнього розсіювання розподілені неоднорідно.

Інтегральний ефект

ред.

Інтегральний ефект Сакса-Вольфа (ІСФ) також є наслідком гравітаційного червоного зміщення, однак він виникає на шляху фотонів між сферою останнього розсіяння та спостерігачем. Особливістю еволюції великомасштабних збурень у Всесвіті, в якому домінує холодна матерія, є незмінність глибини гравітаційного потенціалу таких збурень. Але це не справджується для Всесвіту, в якому домінує інша форма енергії — енергія випромінювання або темна енергія. Таким чином, у разі виявлення інтегрального ефекту Сакса-Вольфа в мікрохвильовому фоні це буде незалежним підтвердженням наявності темної енергії в нашому Всесвіті, оскільки ера домінування випромінювання передувала ері домінування матерії.

Детектування інтегрального ефекту Сакса-Вольфа стало можливим після появи достатньо великих каталогів галактик і, відповідно, реконструкції їхнього гравітаційного потенціалу. Комбінація даних WMAP та даних Слоанівського цифрового огляду неба у 2006 році виявила наявність цього ефекту, і підтвердила, що в нашому Всесвіті в сучасну епоху домінує темна енергія за густиною енергії[2].

«Пізній» ІСФ ефект виникає зовсім недавно в космологічній історії, коли темна енергія, або космологічна константа, починає керувати розширенням Всесвіту. Ознакою пізнього ІСФ є відмінна від нуля функція крос-кореляції між щільністю галактик (кількістю галактик на квадратний градус) і температурою реліктового випромінювання[3], оскільки надскупчення м'яко нагрівають фотони, а суперпорожнини м'яко їх охолоджують. Ця кореляція була виявлена в помірній або високій значущості[4].

Примітки

ред.
  1. Sachs, R. K.; Wolfe, A. M. (1967). Perturbations of a Cosmological Model and Angular Variations of the Microwave Background. Astrophysical Journal. 147: 73. Bibcode:1967ApJ...147...73S. doi:10.1086/148982.
  2. Cabré, A.; Gaztañaga, E.; Manera, M.; Fosalba, P.; Castander, F. (2006). Cross-correlation of Wilkinson Microwave Anisotropy Probe third-year data and the Sloan Digital Sky Survey DR4 galaxy survey: new evidence for dark energy. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society:Letters. 372: L23-L27. doi:10.1111/j.1745-3933.2006.00218.x.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  3. Crittenden, R. G.; Turok, N. (1996). Looking for a Cosmological Constant with the Rees–Sciama Effect. Physical Review Letters. 76 (4): 575—578. arXiv:astro-ph/9510072. Bibcode:1996PhRvL..76..575C. doi:10.1103/PhysRevLett.76.575. PMID 10061494.
  4. Giannantonio, T. та ін. (2008). Combined analysis of the integrated Sachs–Wolfe effect and cosmological implications. Physical Review D. 77 (12): 123520. arXiv:0801.4380. Bibcode:2008PhRvD..77l3520G. doi:10.1103/PhysRevD.77.123520. S2CID 21763795.

Посилання

ред.