Ернст I (герцог Саксен-Готи)

герцог Саксен-Готи, герцог Саксен-Альтенбургу

Ернст I Благочесний (нім. Ernst I. der Fromme), (нар. 25 грудня 1601 — пом. 26 березня 1675) — герцог Саксен-Готи у 16401675 роках та Саксен-Альтенбургу у 16721675 роках. Походив з Ернестинської лінії Веттінів. Син герцога Саксен-Веймару Йоганна III та ангальтської принцеси Доротеї Марії. Член «Плодоносного товариства» від 1619 року.

Ернст I
нім. Ernst I.
Ернст I
Портрет герцога Ернста I пензля невідомого майстра, XVII століття, замок Фріденштайн
1-й герцог Саксен-Готи
Початок правління: 13 лютого 1640
Кінець правління: 26 березня 1675
Інші титули: герцог Саксен-Альтенбургу

Попередник: не було
Наступник: не було

Дата народження: 25 грудня 1601(1601-12-25)
Місце народження: Альтенбурзький замок, Альтенбург, Саксен-Веймар
Країна: Священна Римська імперія
Дата смерті: 26 березня 1675(1675-03-26) (73 роки)
Місце смерті: Гота, Саксен-Гота, Священна Римська імперія
Поховання Margarethenkirched
Дружина: Єлизавета Софія Саксен-Альтенбурзька
Династія: Веттіни
Батько: Йоганн III
Мати: Доротея Марія Ангальтська

Брав участь у Тридцятилітній війні як полковник шведської армії. Згодом — відбудовував країну після бойових дій.

Засновник замку Фріденштайн (1643) та Готської наукової бібліотеки (1647).

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

 
Ернст на гравюрі

Народився на Різдво 1601 року в Альтенбурзькому замку, ставши дев'ятою дитиною та дев'ятим сином в родині принца Йоганна Саксен-Веймарського, який фактично здійснював управління герцогством, та його дружини Доротеї Марії Ангальтської. Мав старших братів Йоганна Ернста, Фрідріха, Йоганна, Вільгельма, Альбрехта та Йоганна Фрідріха. Інші діти померли в ранньому віці до його народження. Згодом сімейство поповнилося трьома молодшими дітьми, з яких вижили сини Фрідріх Вільгельм і Бернхард.

За кілька місяців після його народження батько став герцогом Саксен-Веймару під іменем Йоганна III, втім вже у 1603 році він поділив землі зі своїм небожем Йоганном Філіпом. Помер у 1605, коли Ернсту було 3 роки. Матір більше не одружувалася.

Принц, разом із братами, отримав освіту під наглядом гофмайстра Каспара фон Тойтлебена та політика Фрідріха Хортледера. Навчався латині, історії, політиці та конституційному праву. У 1619 році був прийнятий до «Плодоносного товариства».

У жовтні 1631 року вступив до шведського війська у чині полковника, служив у кавалерійському полку. Брав участь в облозі Кенігсгофена, у битвах під Нюрнбергом, Лютценом та Ньордлінгеном. У 16331634 роках здійснював управління землями Вюрцбурзького та Бамберзького єпископств замість свого брата Бернхарда. Князь-єпископ, який згодом отримав свої землі назад, відзначав, що «герцог Ернст привів Вюрцбурзьку землю у кращий стан, ніж навіть якби він сам нею володів».[1]

ПравлінняРедагувати

 
У 1840 році

13 лютого 1640 року брати уклали договір про розподіл земель. Ернст вступив у володіння новоствореним герцогством Саксен-Гота. Столицею обрав місто Гота. Оскільки там не було відповідної резиденції, до 1646 року мешкав у замку Тенненберг у Вальтерсгаузені, на околиці Тюринзького Лісу. 26 жовтня 1643 року заклав перший камінь нового замку Готи, який згодом отримав назву Фріденштайн. У 1650 році заснував монетний двір Готи у західному крилі будівлі. У 16541672 роках замок додатково укріплювався. Величезні розміри пояснювалися тим, що герцог праг, аби під одним дахом розташовувалися не лише житлові та представницькі приміщення, а й адміністрації, господарські приміщення, збройова палата, церква тощо. При дворі панувала сувора дисципліна.

Значно розширив території країни. Так, у 1644 році приєднав частину Саксен-Айзенаху після смерті бездітного брата Альбрехта, а у 1672 році — більшу частину Саксен-Альтенбургу за правом дружини.

Зберігав консенсус у відносинах зі станами. Прімогенітура не вводилася, оскільки протестантські князі вбачали у ній протиріччя Біблії щодо рівного ставлення до всіх синів. Ернст лише видав указ про розподіл доходів між своїми сімома синами, герцогство при цьому мало залишатися неподільним.

Намагався покращити на моральність, освіту та добробут громадян, виховати у підданих відповідальність перед Богом. У 1652 році запросив до двору ефіопського теолога Аббу Горгоріса, на службі у Готі перебував також вчений Хіоб Лудольф. Розвивалися промисловість, сільське господарстве, торгівля та комерція, регулювалося користування Тюринзьким лісом. Була оновлена митна система.[1]

Провів низку реформ. У 1642 році запровадив обов'язкову освіту для дітей у віці 5—12 років, підтримував діяльність гімназії у Готі, видавав нові підручники, фінансував безкоштовну школу для лютеранської громади у Москві. Також була проведена реорганізація судової системи, були видані кілька уставів та створена спеціальна комісія нагляду за діяльністю судів, існувала медична поліція.[2] Витрачав значні кошти на благоустрій міст та сіл, засновував численні церкви. Переслідуємим в інших країнах лютеранам надавав у герцогстві притулок. В ході полювання на відьом кілька осіб були страчені за часів правління Ернста.[1]

Олівер Кромвель високо цінував його діяльність.

8 серпня 1674 герцог пережив інсульт. 26 березня 1675 року пішов з життя. Був похований у церкві Святої Маргарити у Готі.[3] У 1728 році біля північної стіни церкви було встановлено сенотаф Ернста.

Приватне життяРедагувати

У віці 35 років узяв шлюб із 17-річною принцесою Саксен-Альтенбурзькою Єлизаветою Софією. Весілля відбулося 24 жовтня 1636 у Альтенбурзі. Подружній союз виявився щасливим.[1] У подружжя народилося вісімнадцятеро дітей:

Єлизавета Софія пішла з життя 20 грудня 1680 року.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

Йоганн Фрідріх I
 
 
Сибілла Клевська
 
 
Фрідріх III
 
 
Марія Бранденбург-Кульмбахська
 
 
Йоганн II (IV,V)
 
 
Маргарита Бранденбурзька
 
 
Крістоф Вюртемберзький
 
 
Анна Марія Бранденбург-Ансбахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йоганн Вільгельм Саксен-Веймарський
 
 
 
 
 
 
Доротея Сусанна Пфальцька
 
 
 
 
 
 
Йоакім Ернст
 
 
 
 
 
 
Елеонора Вюртемберзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йоганн III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Доротея Марія Ангальтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г August Beck: Ernst I. (Herzog von Sachsen-Gotha-Altenburg). In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 302–308. [1] [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  2. Ulrich Heß: Ernst I. der Fromme. In: Neue Deutsche Biographie. Band 4, Duncker & Humblot, Berlin 1959, ISBN 3-428-00185-0, стор. 622. [2] [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (нім.)
  3. Церква святої Маргарити у Готі [3] [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. Меморіал Валгалла [4] [Архівовано 12 листопада 2021 у Wayback Machine.] (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Veronika Albrecht-Birkner: Reformation des Lebens. Die Reformen Herzog Ernsts des Frommen von Sachsen-Gotha und ihre Auswirkungen auf Frömmigkeit, Schule und Alltag im ländlichen Raum (1640–1675). Leipzig 2001 (= Leucorea-Studien zur Geschichte der Reformation und der Lutherischen Orthodoxie, 1).
  • Friedrich Wilhelm Bautz: Ernst der Fromme. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon. Band 1, Bautz, Hamm 1975. 2., unveränderte Auflage Hamm 1990, ISBN 3-88309-013-1, Sp. 1537–1539.
  • August Beck: Ernst der Fromme, Herzog zu Sachsen-Gotha und Altenburg. Ein Beitrag zur Geschichte des siebenzehnten Jahrhunderts. Weimar 1865.
  • Chr. Credner: Herzog Ernst der Fromme nach seinem Wirken u. Leben Müller in Comm., Gotha 1837.
  • Roswitha Jacobsen, Hans-Jörg Ruge (Hrsg.): Ernst der Fromme (1601–1675). Staatsmann und Reformer. Ausstellungskatalog Gotha, Bucha b. Jena 2002. ISBN 978-3-931505-96-7
  • Andreas Klinger: Der Gothaer Fürstenstaat. Herrschaft, Konfession und Dynastie unter Herzog Ernst dem Frommen. Husum 2002 (= Historische Studien, 469).
  • Georg Loesche: Ernst der Fromme. In: Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche. 3. Auflage. Band 5, Hinrichs, Leipzig 1898, стор. 477–481.
  • Reinhold Schneider: Der fromme Herzog. in: Weiße Blätter, Bad Neustadt a.d. Saale 1939, стор. 167–180.
  • Veit Ludwig von Seckendorff: Teutscher Fürsten Stat ... [1656]. 3. Aufl. Frankfurt a. M. 1665, ND Glashütten i. Ts. 1976.

ПосиланняРедагувати