Відкрити головне меню

Ернст II (нім. Ernst II.), повне ім'я Ернст Бернхард Георг Йоганн Карл Фрідріх Петер Альберт Саксен-Альтенбурзький (нім. Ernst Bernhard Georg Johann Karl Friedrich Peter Albert von Sachsen-Altenburg), (нар. 31 серпня 1871 — пом. 27 березня 1955) — останній правлячий герцог Саксен-Альтенбургу у 19071918 роках. Походив з Ернестинської лінії Веттінів. Син кронпринца Моріца Саксен-Альтенбурзького та принцеси Саксен-Мейнінгенської Августи.

Ернст II
нім. Ernst II.
Ernst II, Duke of Saxe-Altenburg.jpg
Світлина Ернста
8-й герцог Саксен-Альтенбургу
Початок правління: 7 лютого 1908
Кінець правління: 13 листопада 1918
Партія:НСРПН
Попередник: Ернст I
Наступник:Георг Моріц (титулярно)
Дата народження: 31 серпня 1871(1871-08-31)
Місце народження:Альтенбурзький замок, Альтенбург, Саксен-Альтенбург
Країна:Німецька імперія
Дата смерті:27 березня 1955(1955-03-27) (83 роки)
Місце смерті:Троккенборн-Вольферсдорф
Дружина:1) Адельгейда цу Шаумбург-Ліппе
2) Марія Трібель
Діти:Шарлотта, Георг Моріц, Єлизавета, Фрідріх
Династія:Ернестинська лінія Веттінів
Батько:Моріц Саксен-Альтенбурзький
Мати:Августа Саксен-Мейнінгенська

Під час Першої світової війни у 19141916 роках воював у діючій армії на Західному фронті, відмовившись від штабних посад.

Після Листопадової революції 1918 року розлучився з дружиною, продовжив навчання та оселився у мисливському замку Фрьоліхе-Відеркунфт у Троккенборн-Вольферсдорфі під іменем барона фон Різенека.

Після Другої світової війни його замок опинився у Радянській зоні окупації Німеччини, і Ернст прийняв громадянство НДР, ставши єдиним правителем колишньої Німецької імперії, який зважився на такий крок. Фрьоліхе-Відеркунфт було конфісковано у 1946 році, однак герцогу дозволили проживати там до кінця життя. Помер у березні 1955 року, останнім з німецьких володарів.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 31 серпня 1871 року у Альтенбурзькому замку. Став єдиним сином та четвертою дитиною в родині кронпринца Саксен-Альтенбургу Моріца та його дружини Августи Саксен-Мейнінгенської. Мав старших сестер Марію Анну, Єлизавету та Маргариту. За два роки з'явилась молодша — Луїза Шарлотта. Мешкало сімейство у Палаці Принца в Альтенбурзі.

Від 1884 року відвідував Вітцумську гімназію у Дрездені, у 18861889 роках — гімназію в Айзенбергу. У 1890 році почав навчання в Університеті Лозанни, де став членом студентського братства Société d’Étudiants Germania Lausanne. У 18911892 роках провів два семестри в Університеті Єни, де вивчав природничі та політичні науки, а також історію та філософію. Був членом студентського братства Corps Franconia Jena. У 1892 році перейшов до Гайдельберзького університету. З наступного року відвідував військове училище у Касселі й у 1894 році здав військовий екзамен у Берліні. У вересні 1894 став лейтенантом 1-го гвардійського піхотного полку прусської армії, який очолював Густав фон Кессель.

 
Адельгейда цу Шаумбург-Ліппе

У віці 26 років одружився із 22-річною принцесою Шаумбург-Ліппе Адельгейдою, кузиною правлячого князя Георга, який, в свою чергу, вже більше десятиліття був одружений з сестрою Ернста, Марією Анною. Весілля пройшло 27 лютого 1898 у Бюккебурзі. Оселилися молодята на віллі в Потсдамі. У них народилося четверо дітей:

У 19031905 роках Ернст служив при Генеральному штабі Німеччини, брав участь у кількох військових навчаннях.

У травні 1907 року втратив батька, а у лютому 1908 року став правлячим герцогом Саксен-Альтенбургу. В той же час був призначений почесним шефом 8-го Тюринзького піхотного полку № 153 і 1-го Королівського саксонського єгерського батальону № 12 та нагороджений орденом Чорного орла.

Вважався правителем близьким до народу, оскільки регулярно влаштовував аудієнції для всіх. Був відкритим для нововведень та технологій. Цікавився радіотелеграфом та телефонією, вважався експертом повітроплавання.[1] Став першим власником автівки у герцогстві. Після того, як у 1909 році на території полігону біля Альтенбургу сів дирижабль, наказав перетворити місцину на аеродром, який офіційно було відкрито у червні 1913 року. У 1911 році здійснив експедицію до Шпіцбергену. Зустрічався із відомими мандрівниками Свеном Гедіном та Фрітьйофом Нансеном. Був відомий пристрастю до театру.

 
Ернст у колі родини близько 1906

Із початком Першої світової війни, вже маючи чин генерал-лейтенанта, відмовився від роботи при штабі та очолив 8-й Тюринзький піхотний полк № 153, який у складі IV корпусу брав участь у наступі на Західному фронті. 19 серпня 1914 року отримав звання генерала піхоти. Після битви на Марні був нагороджений Залізним хрестом 1-го класу. 7 жовтня 1914 року отримав під своє командування 16-ю піхотну бригаду, 20 березня 1915 — 8-у дивізію, яка выдзначилася у битві на Соммі. 30 травня 1915 року був нагороджений орденом Pour le Mérite та залишив дійсну армію. 4 квітня 1916 року був знову поставлений на чолі 8-ї дивізії, але в серпні 1916 року остаточно комісований через хворобу.

У 1918 році почалася Листопадова революція. Ернст не наважувався ввести загальне виборче право, і 7 листопада 1918 року відбулися заворушення в Альтенбурзі. Намагаючись впоратися з ситуацією, герцог призначив до уряду трьох демократів, але 13 листопада йому довелося зректися престолу.

Після зречення став приватною особою та мешкав в готелі у Берліні. З квітня 1919 року почав відвідувати лекції з фізики, філософії та океанології у Берлінському університеті. У липні того ж року старша донька взяла шлюб із прусським принцом Сиґізмундом. Дружина невдовзі залишила його через часті захоплення герцога акторками. 17 січня 1920 року було оформлене їхнє розлучення. Адельгейда більше не одружувалася. Ернст у вересні 1920 року оголосив про свої заручини з оперною співачкою Хеленою Томас, яка в часи війни мала ангажемент у Герцогському театрі Альтенбурга,[2] однак шлюб не відбувся.

 
Фрьоліхе-Відеркунфт

У 1922 році оселився в мисливському замку Фрьоліхе-Відеркунфт в Трокенборн-Вольферсдорфі під ім'ям «Ернст, барон фон Різенек». За допомогою астронома Курда Кіссхауера обладнав там сучасну обсерваторію. На початку 1930-х років навчався в Астрофізичному інституті при Єнському університеті. У 1934 році міністр юстиції Тюрінгії дозволив йому використовувати ім'я «Ернст, герцог Саксен-Альтенбурзький», що раніше було заборонено.

У віці 62 років узяв морганатичний шлюб із 40-річною акторкою Марією Мартою Трібель, своєю давньою подругою. Весілля пройшло 15 липня 1934 у замку Фрьоліхе-Відеркунфт. Марія отримала титул баронеси фон Різенек. Дітей у них не було. Разом пара залишалася до самої смерті Ернста.

1 травня 1937 року Ернст вступив до лав НСРПН, отримавши членський квиток № 4 868 032. Наступного року став почесним жителем Альтенбурга. 10 квітня 1943 року офіційно передав Альтенбурзький замок місту, який фактично використовувався муніципалітетом ще з 1918 року.

Після Другої світової війни замок Фрьоліхе-Відеркунфт опинився у Радянській зоні окупації Німеччини. Герцог відмовився пристати на пропозицію старшого сина та виїхати до замку Гамборн у британській зоні окупації й прийняв громадянство НДР. Хоча в 1946 році в рамках земельної реформи замок був конфіскований, компетентний радянський комендант надав Ернсту право довічного проживання в ньому.

27 березня 1955 Ернст помер останнім із колишніх правителей Німецької імперії. Був похований в гробниці, названій його іменем, у Троккенборн-Вольферсдорфі.[3]

НагородиРедагувати

ГенеалогіяРедагувати

Фрідріх Саксен-Альтенбурзький
 
 
Шарлотта Мекленбург-Стреліцька
 
 
Фрідріх Людвіг Мекленбург-Шверінський
 
 
Олена Павлівна
 
 
Георг I
 
 
Луїза Елеонора Гогенлое-Лангенбурзька
 
 
Вільгельм II
 
 
Августа Прусська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг Саксен-Альтенбурзький
 
 
 
 
 
 
Марія Луїза Мекленбург-Шверінська
 
 
 
 
 
 
Бернхард II
 
 
 
 
 
 
Марія Фредеріка Гессен-Кассельська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Моріц Саксен-Альтенбурзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Августа Саксен-Мейнінгенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Стаття у «The New York Times» від 7 квітня 1914 року [1] (англ.)
  2. Стаття у «The New York Times» від 21 вересня 1920 року [2] (англ.)
  3. Троккенборн-Вольферсдорф [3] Архівовано 24 May 2018[Дата не збігається] у Wayback Machine. (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Кавалеры Императорского ордена Святого Александра Невского (1725—1917). Биобиблиографический словарь в трех томах. Т.3. — М., 2009. — С.872.
  • Heinrich Ferdinand Schoeppl: Die Herzoge von Sachsen-Altenburg. Bozen 1917, Neudruck Altenburg 1992
  • Ulrich Hess: Geschichte Thüringens 1866 bis 1914. Weimar 1991, ISBN 3-7400-0077-5
  • Hans Hoffmeister, Volker Wahl (Hrsg.). Die Wettiner in Thüringen. Arnstadt und Weimar 1999, ISBN 3-932081-23-4
  • Uwe Gillmeister: Vom Thron auf den Hund. Borna 2003, ISBN 3-937287-01-9
  • Konrad Scheuermann, Jördis Frank (Hrsg.): neu entdeckt/Essays. Katalog zur 2. Thüringer Landesausstellung Bd. 3. Mainz 2004, ISBN 3-8053-3321-8
  • Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg, Band II: M-Z, Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, стор. 233—23

ПосиланняРедагувати