Відкрити головне меню
Епсилон Індіанця
Diagram showing star positions and boundaries of the Indus constellation and its surroundings
Cercle rouge 100%.svg

Розташування ε Ind (коло)
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Індіанець
Пряме піднесення 22h 03m 21.658s ± 2.11[1]
Схилення −56° 47′ 09.52″ ± 1.50[1]
Видима зоряна величина (V) 4.8310 ± 0.0005[1]
Характеристики
Спектральний клас K5V + T1 + T6[2]
Показник кольору (B−V) 1.056 ± 0.016[1]
Показник кольору (U−B) 1.00[3]
Тип змінності
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −40.4[4] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 3960.93 ± 0.24[1] мас/р
Схил.: −2539.23 ± 0.17[1] мас/р
Паралакс (π) 276.06 ± 0.28 мас
Відстань 11.81 ± 0.01 св. р.
(3.622 ± 0.004 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
6.89[5]
Фізичні характеристики
Маса 0.762 ± 0.038[2] M
Радіус 0.732 ± 0.006[2] R
Ефективна температура 4,630[2] K
Обертання 23 days[6]
Інші позначення
CD−57°8464, CP(D)−57°10015, GCTP 5314.00, GJ 845, HD 209100, HIP 108870, HR 8387, LHS 67, SAO 247287, FK5 825, UGP 544.[4]
Посилання
SIMBADдані для **+SOZ+1

Епсилон Індіанця (ε Індіанця, ε Ind) — зоряна система приблизно у 12 світлових роках від Землі в сузір'ї Індіанця, що складається із зорі головної послідовності спектрального класу К, ε Індіанця, і двох коричневих карликів, ε Індіанця Ba та ε Індіанця Bb, на широкій орбіті навколо головної компоненти[7]. Коричневі карлики були виявлені в 2003 році. ε Індіанця Ba є раннім Т-карликом (T1), а ε Індіанця Bb — пізнім Т-карликом (Т6); вони розділені 0,6 кутовими секундами та розташовані на прогнозованій відстані 1460 а. о. від їх головної зорі.

СпостереженняРедагувати

Сузір'я Індіанця вперше з'явилося в небесному атласі Йоганна Байєра «Uranometria» в 1603 році. У зоряному атласі 1801 року Uranographia німецького астронома Йоганна Елерта Боде ε Індіанця позначена як одна зі стріл у лівій руці Індіанця[8].

У 1847 році Генріх Луї д'Аррест порівняв положення цієї зірки в кількох каталогах, починаючи з 1750 року, і виявив, що вона має вимірюваний власний рух, — тобто він виявив, що зоря змінила положення на небесній сфері з часом[9]. У 1882–1883 роках паралакс Епсилон Індіанця був виміряний астрономами Девідом Гіллом і Вільямом Л.Елкіном на Мисі Доброї Надії. Вони оцінили паралакс у 0,22 ± 0,03 кут. с[10]. У 1923 році Харлоу Шеплі з Гарвардської обсерваторії визначив паралакс на рівні 0,45 кут. с[11].

У ході проекту Озма в 1960 році ця зоря була досліджена на наявність штучних радіосигналів, але жоден не був знайдений[12]. У 1972 році супутник Коперник був використаний для дослідження цієї зорі на наявність ультрафіолетових лазерних сигналів, але результат теж був негативний[13].

Епсилон Індіанця очолює список, складений Маргарет Тернбулл і Джилл Тартер з Інституту Карнегі у Вашингтоні, з 17 129 найближчих зірок, які швидше за все мають планети, що могли б підтримувати складні форми життя[14].

ХарактеристикиРедагувати

ε Індіанця А є зорею головною послідовності спектрального класу К4.5В. Її маса становить близько трьох чвертей маси Сонця[15], сила тяжіння на її поверхні сила тяжіння трохи вище, ніж сонячна[3]. Металічність становить близько 87 % сонячної частки заліза в фотосфері[2].

Корона ε Індіанця дуже схожа на сонячну, маючи рентгенівську світність 2×1027 ерг/сек і оціночну корональну температуру 2×106 К. Зоряний вітер цієї зорі утворює головну ударну хвилю (у напрямку руху зорі) на відстані 63 а. о. У протилежному напрямку термінус ударної хвилі доходять до 140 а. о. від зорі[16].

Ця зоря має третій за величиною відомий власний рух серед зір, видимих неозброєним оком, після Грумбрідж 1830 і 61 Лебедя[17] і дев'ятою в цілому[18]. Цей рух спрямовує зорю до сузір'я Тукана, куди вона потрапить бл. 2640 р. н. е.[19] Епсилон Індіанця має космічну швидкість щодо Сонця на рівні 86 км/с[3][note 1], яка є незвично високою для молодої зорі[20]. Вона вважається членом рухомої групи зір ε Індіанця, що складається принаймні з шістнадцяти зір першого зоряного населення[21]. Це об'єднання зірок, які мають схожі вектори космічних швидкостей вектори, і тому, швидше за все, сформувалися в тому же часі і місці[22].

Із зорі ε Індіанця Сонце виглядатиме як зоря зоряної величини +2,6 у сузірї Великої Ведмедиці, біля чаші Великого Воза[note 2].

КомпаньйониРедагувати

 
Уявлення худолжника про зоряну систему ε Індіанця.

У січні 2003 року астрономи оголосили про відкриття коричневого карлика з масою від 40 до 60 мас Юпітера на орбіті Епсилон Індіанця на відстані не менше 1500 а. о.[23][24]. У серпні 2003 року вони виявили, що цей коричневий карлик насправді є бінарним коричневим карликом із видимим поділом у 2,1 а. о. і орбітальним періодом близько 15 років[25][26]. Обидва коричневі карлики мають спектральний клас T; масивніший компонент, ε Індіанця Ba, має спектральний клас Т1–Т1.5, а менш масивний, ε Індіанця Bb, — спектральний клас Т6[25].

Для оцінки фізичних властивостей коричневих карликів були використані еволюційні моделі[27] на основі спектроскопічних і фотометричних вимірювань. Вони дали маси у 47 ± 10 і 28 ± 7 мас Юпітера та радіуси у 0,091 ± 0,005 і 0,096 ± 0,005 сонячних радіусів, для ε Індіанця Ba і ε Індіанця Bb відповідно[28]. Ефективні температури прогнозуються на рівні 1300–1340 К і 880–940 К; log g (см/сек) поверхневої гравітації — на рівні 5,50 і 5,25; їх світності становлять 1,9 × 10−5 і 4,5 × 10−6 світності Сонця. Їх металічність приблизно становить [M/H] = -0,2[25].

Вимірювання радіальної швидкості Епсилон Індіанця Ендлом і співавторами (2002)[29] указують на можливість існування планетарного супутника у головного компаньйона з орбітальним періодом більше 20 років. Субзоряний об'єкт із мінімальною масою 1,6 мас Юпітера і орбітальним поділом приблизно 6,5 а. о. може пояснити спостережуваний тренд. Якщо його існування підтвердиться, це буде перший справжній знайдений аналог Юпітера.

Візуальний пошук із використанням Дуже великого телескопа ЕПО знайшов одного потенційного кандидата. Однак подальше дослідження інструментом NICMOS космічного телескопа «Габбл» установила, що це об'єкт позаду системи[30]. Станом на 2009 рік пошук невидимого компаньйона на 4 μм не виявив такого субзоряного об'єкта на орбіті. Такі результати ще більше обмежили параметри гіпотетичного об'єкта до маси у 5 20 мас Юпітера, на орбіті 10 20 а. о. із нахилом більше 20°. Альтернативно, це може бути екзотичний зоряний залишок[31].

Для уточнення даних Ендла зі співавторами (2002) були проведені нові вимірювання променевих швидкостей Епсилон Індіанця за допомогою спектрометра Ешель на телескопі HARPS; їх результати були опубліковані в статті М. Цехмайстра з колегами у 2013 році:

Епсілон Індіанця А має стійкий довгостроковий тренд, який досі раніше пояснюється планетарним компаньйоном[32].

Це оновлене дослідження уточнює тренд променевої швидкості, який спостерігався раніше і зараз вказує на присутність планетарного супутника з орбітальним періодом більше 30 років[32]. Цей тренд міг би пояснити газовий гігант з мінімальною масою 0,97 мас Юпітера і мінімальним орбітальним поділом приблизно 9,0 а. о.[note 3] (це приблизно відстань, як від Сонця до Сатурна). Якщо існування такої планети підтвердиться, вона не зможе цілком претендувати на звання істинного аналога Юпітера, тому що її орбіта значно далі, ніж 5,0 а. о.[32] — вона не тільки буде розташована далі, ніж Юпітер, але оскільки Епсилон Індіанця А тьмяніша, ніж Сонце, вона отримуватиме кількість енергії на квадратний метр від своєї зоря, як Уран від Сонця. Тренд променевої швидкості присутній у всіх проведених спостереженнях за телескопа HARPS, але через тривалий передбачуваний орбітальний період (понад 30 років) астрометрична фаза спостережень ще не завершена[32].

Гіпотетична планета
Маса
(MJ)
Період обертання
(років)
Велика піввісь
орбіти
(а. о.)
ε Індіанця Ab ≳ 0,97 > 30 ≳ 8,57

Довкола Епсілон Індіанця не виявлено надлишкового інфрачервоного випромінювання, яке вказало б на існування уламкового диска довкола зорі[33] (такий диск утворюється від зіткнення планетезималей, які виживають з раннього періоду протопланетного диску зорі).

Найближче оточення зіркиРедагувати

Наступні зоряні системи знаходяться на відстані в межах 10 світлових років від системи Епсилон Індіанця:

Зірка Спектральний клас Відстань, св. років
Лакайль 8760 K7-M2 Ve 4.3
Лакайль 9352 M0.5 Ve 4.7
Gliese 832 M1.5 V 4.8
Cincinnati M2-4 V 7.1
EZ Водолія M5.0-5.5 Ve / ? / ? 8.2
Росс 154 M3.5 Ve 8.9
δ Павича G5-8 V-IV 9.2
α Центавра G2 V / K0 V / M5.5 Ve 9.7
HIP 82725 ? 9.7
Gliese 674 M2.5-3 V 9.9
L 347-14 M4.5 V 9.9
Лейтен 726-8 M5.6 Ve 10.0

Згадки у популярній культуріРедагувати

Епсилон Індіанця використовується у ряді творів. Окремі згадки:

  • Всесвіт «Зоряного шляху»
    • Епізод «And the Children Shall Lead» (1966) у «Зоряний шлях: Оригінальний серіал», написаному Едвардом Дж. Лаксо. Епсилон Індіанця є рідною зоряною системи злої енергетичної істоти Горган.
    • «Зоряна імперія» Епсілон Індіанця є одним з перших п'яти підписантів-засновників Статуту Об'єднаної Федерації Планет. Рідна планета андоріанців — Андорія також розташована у цій зоряній системі[34].
    • В епізоді «The Child» (1988) у серіалі «Зоряний шлях: Наступне покоління» Веслі Крашер розповідає про цю систему
  • Роман «Protector» (1973) у серії «Відомий космос» Ларрі Нівена. Дім є однією з найбільш далеких колоній Землі, другою планетою зорі Епсилон Індіанця. Планета отримала таку назву через надзвичайну схожість із Землею: доба триває майже 24 години, гравітація становить 1,08 g тощо[35].
  • Серія чотирьох романів «Worldwar» (1994 1996) Гаррі Тертлдава. «Раса» — інопланетна раса рептилій, яка нападає на Землю в часи нашої Другої світової війни. Одним із її васальних світів є Епсілон Індіанця I, відома їм як «Работев 2» та «Халлесс 1».
  • Телесеріал «Space: Above and Beyond» (1995 1996). У системі Епсілон Індіанця розташована земна колонія — планета Теллус, яку знищує ворожа інопланетна раса Чигі у 2063 році.
  • Роман «Starplex» (1996) Роберта Соєра. У романі йдеться про портали, які дозволяють скоротити космічні відстані. Найближчі портали до Землі на Тау Кита та Епсілон Індіанця ІІІ[36].
  • Роман «The Armies of Memory» (2006), четвертий у серії романів «Thousand Cultures» Джона Барнса. У цьому романі довкола Епсілон Індіанця обертається планета Рузвельт, домівка 92 культур, у тому числі франкомовної Труа-Орлеан[37].
  • Роман Джозефа Стейтена «Halo: Contact Harvest» (2007) у всесвіті «Halo». Система Епсілон Індіанця має одну з найвіддаленіших земних колоній — планету Харвест; хоча її розмір лише третина земного, її родюча поверхня є кормилицею інших колоній. На неї першу нападає ворожий теократичний альянс інопланетян «Covenant», що починає основний конфлікт у серії відеоігор «Halo»[38].
  • Комп'ютерні ігри «Frontier: Elite II» (1993) та «Frontier: First Encounters» (1995). Епсілон Індіанця є важливою системою Федерації, яка включає дві терраформованих сільськогосподарських планети.

Див. такожРедагувати

НотаткиРедагувати

  1. Компоненти космічної швидкості дорівнюють: U = −77; V = −38 та W = +4. Це дає чисту космічну швидкість   км/с.
  2. З ε Індіанця Сонце буде розташоване на протилежній стороні неба за координатами RA=10h 03m 21s, Dec=56° 47′ 10″, тобто поблизу Бети Великої Ведмедиці. Абсолютна зоряна величина Сонця — 4,8, тому на відстані у 3,63 парсеки, воно матиме видиму зоряну величину  .
  3. При застосуванні третього закону Кеплера та припущення про круглу орбіту отримуємо  . Маса та період відому з роботи,[32] тому головну напіввісь можна розрахувати як   .

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в г д Demory, B.-O. (October 2009). Mass-radius relation of low and very low-mass stars revisited with the VLTI. Astronomy and Astrophysics 505 (1). с. 205–215. Bibcode:2009A&A...505..205D. arXiv:0906.0602. doi:10.1051/0004-6361/200911976. 
  3. а б в Kollatschny, W. (1980). A model atmosphere of the late type dwarf Epsilon INDI. Astronomy and Astrophysics 86 (3): 308–314. Bibcode:1980A&A....86..308K. 
  4. а б SIMBAD Query Result: LHS 67 -- High proper-motion Star. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 2007-07-11. 
  5. Jimenez, Raul; Flynn, Chris; MacDonald, James; Gibson, Brad K. (March 2003). The Cosmic Production of Helium. Science 299 (5612): 1552–1555. Bibcode:2003Sci...299.1552J. PMID 12624260. arXiv:astro-ph/0303179. doi:10.1126/science.1080866. 
  6. Kaler, Jim. Epsilon Indi. Stars. University of Illinois. Процитовано 2010-05-03. 
  7. High-resolution infrared spectroscopy of the brown dwarf ε Indi Ba
  8. Scholz, Ralf-Dieter; McCaughrean, Mark (2003-01-13). Discovery of Nearest Known Brown Dwarf. ESO. Архів оригіналу за September 20, 2008. Процитовано 2008-07-02. 
  9. D'Arrest, M. (1847). On proper motion of ε Indi. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 8. с. 16. Bibcode:1847MNRAS...8...16D. doi:10.1093/mnras/8.1.16. 
  10. Callandreau, O. (1886). Revue des publications astronomiques. Heliometer determinations of Stellar parallax, in the southern hemisphere, by David Gill and W. L. Elkin. Bulletin Astronomique (fr) 2 (1). с. 42–44. Bibcode:1885BuAsI...2...42C. 
  11. Shapley, Harlow (1923). Epsilon Indi. Harvard College Observatory Bulletin 789 (789). с. 2. Bibcode:1923BHarO.789Q...2S. 
  12. Burnham, Robert; Luft, Herbert A. (1978). Burnham's Celestial Handbook: An Observer's Guide to the Universe Beyond the Solar System. Courier Dover Publications. ISBN 0-486-23568-8. 
  13. Lawton, A. T. (1975). CETI from Copernicus. Spaceflight 17. с. 328–330. Bibcode:1975SpFl...17..328L. 
  14. Stahl, Jason (January 2007). 20 Things You Didn't Know About... Aliens. Discover. Архів оригіналу за 2007-02-21. Процитовано 2007-03-02. 
  15. Research Consortium On Nearby Stars, Georgia State University (January 1, 2012). The 100 nearest star systems. RECONS. Процитовано 2012-06-11. 
  16. Müller, Hans-Reinhard; Zank, Gary P. (2001). Modeling the Interstellar Medium-Stellar Wind Interactions of λ Andromedae and ε Indi. The Astrophysical Journal 551 (1). с. 495–506. Bibcode:2001ApJ...551..495M. doi:10.1086/320070. 
  17. Weaver, Harold F. (1947). The Visibility of Stars Without Optical Aid. Publications of the Astronomical Society of the Pacific 59 (350). с. 232–243. Bibcode:1947PASP...59..232W. doi:10.1086/125956. 
  18. Staff (2007-05-04). High Proper Motion Stars: Interesting Areas to View. ESA. Процитовано 2006-08-10. 
  19. p. 296, Patrick Moore's Data Book of Astronomy, Patrick Moore and Robin Rees, Cambridge, Cambridge University Press, 2011.
  20. Rocha-Pinto, Helio J.; Maciel, Walter J.; Castilho, Bruno V. (2001). Chromospherically Young, Kinematically Old Stars. Astronomy and Astrophysics 384 (3). с. 912–924. Bibcode:2002A&A...384..912R. arXiv:astro-ph/0112452. doi:10.1051/0004-6361:20011815. 
  21. Eggen, O. J. (1971). The zeta Herculis, sigma Puppis, ε Indi, and eta Cephei Groups of Old Disk Population Stars. Publications of the Astronomical Society of the Pacific 83 (493). с. 251–270. Bibcode:1971PASP...83..251E. doi:10.1086/129119. 
  22. Kollatschny, W. (1980). A model atmosphere of the late type dwarf Epsilon INDI. Astronomy and Astrophysics 86 (3). с. 308–314. Bibcode:1980A&A....86..308K. 
  23. Scholz, Ralf-Dieter; McCaughrean, Mark (2003-01-13). Discovery of Nearest Known Brown Dwarf: Bright Southern Star Epsilon Indi Has Cool, Substellar Companion. European Southern Observatory. Архів оригіналу за October 14, 2007. Процитовано 2006-05-24. 
  24. Scholz, R.-D.; McCaughrean, M. J.; Lodieu, N.; Kuhlbrodt, B. (February 2003). ε Indi B: A new benchmark T dwarf. Astronomy and Astrophysics 398 (3). с. L29–L33. Bibcode:2003A&A...398L..29S. arXiv:astro-ph/0212487. doi:10.1051/0004-6361:20021847. 
  25. а б в King, R. R. та ін. (February 2010). ɛ Indi Ba, Bb: a detailed study of the nearest known brown dwarfs. Astronomy and Astrophysics 510: A99. Bibcode:2010A&A...510A..99K. arXiv:0911.3143. doi:10.1051/0004-6361/200912981. 
  26. Volk, K.; Blum, R.; Walker, G.; Puxley, P. (2003). epsilon Indi B. International Astronomical Union Circular 8188 (8188) (IAU). с. 2. Bibcode:2003IAUC.8188....2V. 
  27. E.g., Baraffe, I.; Chabrier, G.; Barman, T.; Allard, F.; Hauschildt, P. H. (May 2003). Evolutionary models for cool brown dwarfs and extrasolar giant planets. The case of HD 209458. Astronomy and Astrophysics 402 (2). с. 701–712. Bibcode:2003A&A...402..701B. arXiv:astro-ph/0302293. doi:10.1051/0004-6361:20030252. 
  28. McCaughrean, M. J. (January 2004). ε Indi Ba, Bb: The nearest binary brown dwarf. Astronomy and Astrophysics 413 (3). с. 1029–1036. Bibcode:2004A&A...413.1029M. arXiv:astro-ph/0309256. doi:10.1051/0004-6361:20034292. 
  29. Endl, M.; Kürster, M.; Els, S.; Hatzes, A. P.; Cochran, W. D.; Dennerl, K.; Döbereiner, S. (2002). The planet search program at the ESO Coudé Echelle spectrometer. III. The complete Long Camera survey results. Astronomy and Astrophysics 392 (2). с. 671–690. Bibcode:2002A&A...392..671E. arXiv:astro-ph/0207512. doi:10.1051/0004-6361:20020937. 
  30. Geißler, K.; Kellner, S.; Brandner, W.; Masciadri, E.; Hartung, M.; Henning, T.; Lenzen, R.; Close, L. та ін. (2007). A direct and differential imaging search for sub-stellar companions to epsilon Indi A. Astronomy and Astrophysics 461 (2). с. 665–668. Bibcode:2007A&A...461..665G. arXiv:astro-ph/0611336. doi:10.1051/0004-6361:20065843. 
  31. Janson, M. (August 10, 2009). Imaging search for the unseen companion to ε Ind A – improving the detection limits with 4 μm observations. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 399 (1). с. 377–384. Bibcode:2009MNRAS.399..377J. arXiv:0906.4145. doi:10.1111/j.1365-2966.2009.15285.x. 
  32. а б в г д Zechmeister, M.; Kürster, M; Endl, M.; Lo Curto, G.; Hartman, H.; Nilsson, H.; Henning, T.; Hatzes, A. та ін. (April 2013). The planet search programme at the ESO CES and HARPS. IV. The search for Jupiter analogues around solar-like stars. Astronomy and Astrophysics 552: 62. Bibcode:2013A&A...552A..78Z. arXiv:1211.7263. doi:10.1051/0004-6361/201116551.  .
  33. Trilling, D. E. (February 2008). Debris Disks around Sun-like Stars. The Astrophysical Journal 674 (2). с. 1086–1105. Bibcode:2008ApJ...674.1086T. arXiv:0710.5498. doi:10.1086/525514. 
  34. «Star Trek Star Fleet Technical Manual» (1975), Franz Joseph Schnaubelt
  35. Niven, Larry (1973). Protector. New York: Del Rey Books. с. 183. ISBN 0-345-35312-9. 
  36. Sawyer, Robert J (2010). Starplex. Markham, ONT: Red Deer Press. с. 20. ISBN 978-0-88995-444-1. 
  37. Barnes, John (2006). The Armies of Memory. New York: Tor Books. с. 22. ISBN 0-7653-0330-2. 
  38. Harvest. Halopedia. Архів оригіналу за 2011-04-29. Процитовано 2011-04-22. 

ПосиланняРедагувати

Координати:   22г 03м 21.6571с, −56° 47′ 09.514″