Еохрік
Еохрік (Еоріх, Ерік; др.-англ. Eohric, др.-сканд. Eiríkr; загинув 13 грудня 902) — король Східної Англії (890—902).
| Еохрік давн-англ. Eohric | ||
| ||
|---|---|---|
| 890 — 902 | ||
| Попередник: | Ґутрум | |
| Спадкоємець: | Ґутрум II | |
| Народження: | невідомо | |
| Смерть: |
13 грудня 902 Holmed, Гантінгдоншир, Кембриджшир[d], Кембриджшир, Англія | |
| Батько: | Ґутрум | |
Біографія ред.
Про походження та ранні роки життя Еохріка вірогідних відомостей в середньовічних історичних джерелах не збереглося. У хроніках він названий наступником померлого в 890 році скандинавського короля Східної Англії Ґутрума[1][2]. Можливо, Еохрік був сином свого попередника на престолі[3]. За одними даними, правління Еохріка тривало дванадцять років, за іншими — чотирнадцять років[4][5].
В «Історії англійських королів» Вільяма Мальмсберійського Еохрік охарактеризований як затятий ворог англосаксів, не раз вступавши з тими в жорстокі конфлікти[4][5]. Однак у перші роки свого правління Еохрік, принаймні формально, був змушений визнавати свою залежність від короля Вессексу Альфреда Великого. У 892 році він повинен був навіть заприсягтися Альфреду у вірності й дати шість заручників, в підтвердження відсутності у нього наміру приєднатися до вікінгів Гастінґа, ворогів вессекського монарха. Тим не менш вже в наступному році Еохрік відмовився від усіх своїх клятв: він уклав союз з Гастінґом, дозволивши тому не тільки перезимувати у своїх володіннях, але і поповнити військо вікінгів місцевими громадянами. Слідом за цим об'єднане військо Гастінґа й Еохріка вчинило набіг на англосаксонське місто Честер[1][6][7].
За свідченням, що міститься в «Англосаксонському часописі»[8], після смерті 899 або 900 році короля Альфреда Великого в Вессексі почалася боротьба за престол. Новим правителем цього королівства був проголошений Едуард Старший, але про свої домагання на владу оголосив його двоюрідний брат, син Етельреда I етелінг Етельвальд [9]. Не зумівши скинути з престолу короля Едуарда, Етельвальд був змушений тікати з Вессексу. Він знайшов притулок у Йорку при дворі Сігфрита і Кнута, правителів королівства Йорвік. Коли ж Кнут в 902 році помер, Етельвальд був обраний йоркськими данами своїм королем [10][11][12][13].
Трохи пізніше Етельвальд також заручився підтримкою і короля Еохріка. Передбачається, що монарх Східної Англії міг навіть визнати над собою верховну владу нового правителя Йорвіка[2].
В 902 році військо британських данів на чолі з Еохріком і Етельвальдом вчинило набіг на Мерсію і Вессекс, розграбувавши мерсійскі землі до Криклейда, а вессекські володіння Едуарда Старого — до Брейдона[en]. У відповідь англосаксонське військо розорило скандинавські області аж до Девілс-Дайка[en] і річки Віссі. На зворотному шляху фірд з Кента, що відділився від основної армії, був атакований вікінгами. 13 грудня поблизу Хольма відбувся бій, перемогу в якому здобули скандинави. Попри успіх, вікінги зазнали великих втрат в цій запеклій битві: на полі бою загинули кілька скандинавських вождів, включаючи Еохріка й Етельвальда[1][3][14]. Загибель Етельвольда поклала кінець повстанням проти короля Едуарда Старшого, дозволивши тому безперешкодно правити підвладними йому володіннями до самої смерті[10][12].
Наступником загиблого Еохріка був обраний Гутрум II[1][3]. Ймовірно, незабаром після отримання престолу новий монарх був змушений визнати над собою верховну владу вессекського короля Едуарда Старшого. Через це історики часто називають Еохріка останнім суверенним скандинавським правителем (др.-англ. Scalding) Східної Англії[5][15].
Примітки ред.
- ↑ а б в г Ashley M. The Mammoth Book of British Kings & Queens. — London : Robinson, 1998. — P. 467. — ISBN 1-8411-9096-9.
- ↑ а б Lapidge M., Blair J., Keynes S., Scragg D. The Wiley Blackwell encyclopedia of Anglo-Saxon England : [арх. 20 серпня 2016]. — Chichester : Wiley Blackwell, 2014. — P. 531. — ISBN 978-0-470-65632-7.
- ↑ а б в Глебов А. Г. Англия в раннее средневековье. — СПб. : Евразия, 2007. — С. 202. — ISBN 978-5-8071-0166-9.
- ↑ а б Уильям Мальмесберийский.
- ↑ а б в England, Anglo-Saxon & Danish Kings (англ.). Foundation for Medieval Genealogy. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 13 квітня 2016.
- ↑ Ли Б. А. Альфред Великий, глашатай правды, создатель Англии. 848—899 гг. — СПб. : Евразия, 2006. — С. 293—294. — ISBN 5-8071-0160-X.
- ↑ Хилл П., 2014, с. 184—187.
- ↑ Англосаксонская хроника (год 904).
- ↑ Kirby D. P., 2000, с. 169—170.
- ↑ а б Хилл П., 2014, с. 212—214.
- ↑ Kirby D. P., 2000, с. 176.
- ↑ а б Edward the Elder, king of the Anglo-Saxons (англ.). Anglo-Saxons.net. Архів оригіналу за 7 січня 2005. Процитовано 13 квітня 2016.
- ↑ Æthelwald 35 (англ.). Prosopography of Anglo-Saxon England. Архів оригіналу за 13 вересня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
- ↑ Eohric 1 (англ.). Prosopography of Anglo-Saxon England. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 13 квітня 2016.
- ↑ Woolf A. From Pictland to Alba. 789—1070 : [арх. 22 грудня 2017]. — Edinburg : Edinburg University Press, 2007. — P. 138. — ISBN 978-0-7486-1233-8.
Література ред.
- Хилл П. Альфред Великий и его война с викингами. — СПб.: Евразия, 2014. — 256 с. — ISBN 978-5-91852-079-6.
- Kirby D. P. The Earliest English Kings [Архівовано 31 травня 2016 у Wayback Machine.]. — London-New York: Routledge, 2000. — 258 p. — ISBN 978-0-415-24211-0.
- Stafford P. Unification and Conquest: a political and social history of England in the tenth and eleventh centuries [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — London: Arnold, 1989. — 232 p. — ISBN 0-7131-6532-4.