Еолова арфа
Ео́лова а́рфа (названа на честь бога вітру Еола) — дерев'яна рамка з кількома натягненими на ній струнами з жил, що, коливаючись від вітру, звучать ніжним тембром;[1][2][3] інструмент, струни якого перебирає вітер. Арфа встановлювалася, як правило, на дахах і в інших доступних для вітру місцях, звучала містично-потойбічно і дуже була популярна у романтиків XIX століття.
Будова ред.
Еолова арфа не є музичним інструментом в строгому розумінні цього слова, оскільки не вимагає участі музиканта. Складається з резонатора — вузького дерев'яного ящика з отвором, усередині якого натягнуті струни. Кількість струн (зазвичай від 4 до 12, іноді 24 або 48) довільна. Струни однакової довжини, але різної товщини й ступеня натягу зазвичай настроюються в унісон (наприклад, «соль» малої октави); при коливанні вони видають не тільки основний тон, а й обертони, так що загальний діапазон еолової арфи стає досить значним. Чим сильніший вітер, тим більш високі обертони чутно. При слабкому подиху вітру звучання еолової арфи легке і ніжне, при поривах — різке і гучне.
Інструменти встановлювалися таким чином, щоб забезпечити максимально можливий доступ вітру. Еолові арфи зазвичай розміщували на дахах і фронтонах будівель (наприклад, у віконних отворах), в паркових альтанках (ротондах), гротах. Деякі еолові арфи оснащувались спеціальним пристроєм для надання повітряному потоку потрібного (найбільш вигідного для поруху струни) напрямку.
Принцип дії ред.
Принцип роботи даного інструменту був вперше пояснений лордом Релеєм в 1915 році. Струни арфи рухаються за рахунок «вихрової доріжки Кармана», ланцюжків вихорів, що зриваються при обтіканні рідиною або газом циліндричного об'єкта.
Історія ред.
Еолова арфа була відома ще в античні часи. Вперше її описав Атанасій Кірхер в трактаті Phonurgia nova (1673). «Вона складалася з прямокутної шухлядки, виготовленої з дуже тонких дощок, близько 5 дюймів глибини й шириною 6 дюймів. Арфа повинна була бути досить довгою, щоб відповідати всій ширині вікна, і розміщувалася на підвіконні. У верхній частині кожного кінця коробки приклеювали смужку дерева близько половини дюйма у висоту, ці смужки служать як місток для струн, які тягнуться вздовж верхньої частини коробки, і зроблені з кетгуту або проводу. Ці струни мають бути налаштовані в унісон за допомогою кілків, призначених контролювати їх натяг, як в скрипці. Коли інструмент лежить на вікні, при достатньому руху повітря, струни починають звучати, видаючи мінливі тони та обертони залежно від сили вітру».
Примітки ред.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Еолова арфа // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Джерела ред.
Посилання ред.
- Еолова арфа // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еолова арфа |
|
Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |