Елен Сіксу

французька феміністська теоретикиня, філософиня

Еле́н Сіксу́ (фр. Hélène Cixous; 5 червня 1937, Оран) — французька філософиня та теоретикиня фемінізму. У своїй роботі «Сміх медузи» вперше запропонувала поняття «Жіноче письмо».

Елен Сіксу
фр. Hélène Cixous
Hélène Cixous par Claude Truong-Ngoc 2011.jpg
Народилася 5 червня 1937(1937-06-05)[1][2][…] (83 роки)
Оран, вілаєт Оран, Алжир[4]
Країна Flag of France.svg Франція
Flag of Algeria.svg Алжир
Діяльність поетеса, есеїстка, драматургиня, англіст, феміністка, письменниця, філософ, філософ мови
Сфера роботи Феміністична філософія
Alma mater Faculty of Arts of Parisd (1968)[5]
Мова творів французька[6]
Жанр художня література, есей, theatred і поезія
Magnum opus Q51483246?
Нагороди

CMNS: Елен Сіксу у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народилася в Орані, мати — німецька єврейка, батько — алжирський єврей. 1968 року одержала ступінь агреже з англістики. 1968 року захистила докторську дисертацію. Була однією з ініціаторів створення Університету Венсен у Сен-Дені після подій травня 1968 року. Одержала посаду професорки в Центрі феміністських та гендерних досліджень, першій такій науковій установі в Європі[7]. 1969 року разом з Цветаном Тодоровим та Жераром Женеттом брала участь у заснуванні журналу «Поетика» («Poétique»). З 1983 року веде семінар в Міжнародному коледжі філософії.

ТвориРедагувати

Проза
  • Le Prénom de Dieu (Grasset, 1967)
  • Dedans (Grasset, 1969)
  • Le Troisième Corps (Grasset, 1970)
  • Les Commencements (Grasset, 1970)
  • Neutre (Grasset, 1972)
  • Tombe (Seuil, 1973, 2008)
  • Portrait du Soleil (Denoël, 1974)
  • Révolutions pour plus d'un Faust (Seuil, 1975)
  • Souffles (Des femmes, 1975)
  • La (Gallimard, 1976)
  • Angst (Des Femmes, 1977)
  • Anankè (Des femmes, 1979)
  • Illa (Des femmes, 1980)
  • Le Livre de Prométhéa (Gallimard, 1983)
  • L'ange au secret (Des femmes, 1990)
  • Déluge (Des femmes, 1992)
  • Beethoven à jamais ou l'Existence de Dieu (Des femmes, 1993)
  • La Fiancée juive de la tentation (Des femmes, 1995)
  • Osnabrück (Des femmes, 1999)
  • Le Jour où je n'étais pas là (Galilée, 2000)
  • Les Rêveries de la femme sauvage (Galilée, 2000)
  • Manhattan (Galilée, 2002), dt. Manhattan. Wien: Passagen Verlag, 2010
  • Tours promises (Galilée, 2004)
  • Rencontre terrestre (avec Frédéric-Yves Jeannet, Galilée, 2005)
  • Hyperrêve (Galilée, 2006)
  • Si près (Galilée, 2007)
  • Cigüe: vieilles femmes en fleurs (Galilée, 2008)
  • Philippines: prédelles (Galilée, 2009)
  • Ève s'évade: la ruine et la vie (Galilée, 2009)[8]
  • Double Oubli de l'Orang-Outang (Galilée, 2010)[9]
Есе
  • L'exile de James Joyce ou l'art du remplacement (Grasset, 1968)
  • Prénoms de Personne (le Seuil, 1974)
  • Le Rire de la Méduse (L'Arc, 1975 — rééd. Galilée, 2010)
  • La Jeune Née (U.G.E., 1975)
  • La Venue à l'écriture (U.G.E., 1977)
  • Entre l'écriture (Des femmes, 1986)
  • L'Heure de Clarisse Lispector (Des femmes, 1989)
  • Hélène Cixous, photos de racines (avec Mireille Calle-Gruber, Des femmes, 1994)
  • Voiles (mit Jacques Derrida, Galilée, 1998), engl. Veils. Stanford University Press, 2001. ISBN 0-8047-3795-9
  • Stigmata, Routledge, London 1998, ISBN 0-415-34545-6;
  • Portrait de Jacques Derrida en jeune saint juif (Galilée, 2001)
  • Benjamin à Montaigne. Il ne faut pas le dire (Galilée, 2001)
  • Le bouc lié, in: in Rue Descartes n° 48, 2005; dt.: Der gebundene Bock, in: Lettre International Nr. 67, Berlin 2004
  • Le Voisin de zéro: Sam Beckett (Galilée, 2007)
Театр
  • La Pupille (Cahiers Renaud-Barrault, 1971)
  • Portrait de Dora (Des femmes, 1975)
  • La Prise de l'école de Madhubaï (Avant-Scène, 1984)
  • L'Histoire terrible mais inachevée de Norodom Sihanouk, roi du Cambodge (Théâtre du Soleil, 1985; nouvelle édition corrigée 1987)
  • L'Indiade, ou l'Inde de leurs rêves, et quelques écrits sur le théâtre (Théâtre du Soleil, 1987)
  • Les Euménides d'Eschyle (traduction, Théâtre du Soleil, 1992)
  • La Ville parjure ou le réveil des Erinyes (Théâtre du Soleil, 1994)
  • Et soudain, des nuits d'éveil (Théâtre du Soleil, 1997)
  • Tambours sur la digue, sous forme de pièce ancienne pour marionnettes jouée par des acteurs (Théâtre du Soleil, 1999)
  • Rouen, la Trentième Nuit de Mai '31 (Galilée, 2001)
  • Les naufragés du fol espoir (Théâtre du soleil, 2010)

ВпливРедагувати

Серед відомих імен, які вплинули на Елен Сіксу, є Жак Дерріда, Зигмунд Фрейд, Жак Лакан і Артюр Рембо.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. SNAC — 2010.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. http://www.isfdb.org/cgi-bin/ea.cgi?17849
  4. Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 210.
  5. http://www.sudoc.fr/097966487
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. Site officiel du Centre d'études féminines-Paris VIII. Архів оригіналу за 10 серпень 2016. Процитовано 30 травень 2017. 
  8. Telerama.fr. Архів оригіналу за 13 серпень 2016. Процитовано 30 травень 2017. 
  9. Notice

ЛітератураРедагувати

  • Hélène Cixous: croisées d'une œuvre, sous la dir. de Mireille Calle-Gruber, colloque des 22-30 juin 1998 à Cerisy-la-Salle, Paris, Galilée, 2000
  • Ginette Michaud, Battements — du secret littéraire. Lire Jacques Derrida et Hélène Cixous. Volume 1, collection Le Bel Aujourd'hui, Éditions Hermann, 2010.
  • Ginette Michaud, Comme en rêve. Lire Jacques Derrida et Hélène Cixous.Volume 2, collection " Le Bel Aujourd'hui ", Éditions Hermann, 2010

ПосиланняРедагувати