Елементарна школа Ксенії Борисівни Егіз

Елементарна школа Ксенії Борисівни Егіз - приватна школа 3-го розряду, що діяла в Сімферополі з 1880 по 1914 роки.

Елементарна школа Ксенії Борисівни Егіз
Тип приватна школа 3-го розряду
геокоординати не задано:
Засновано 1880
Закрито 1914

ІсторіяРедагувати

Школа була відкрита в 1880 році випускницею Сімферопольської жіночої казенної гімназії Ксенією Егіз, яка успішно витримала в жовтні того ж року іспити на отримання звання сільської вчительки при Сімферопольській чоловічій казенній гімназії[1]. У своїй доповідній записці про відкриття школи на ім'я міністра народної освіти К. Егіз писала:

  «Бачачи турботу багатьох про виховання молоді й ознайомившись зі зростаючим прагненням найбіднішого населення до вивчення вітчизняної мови і грамоти, я вирішила всі роки свого життя <... > присвятити вчительській праці[1].  

Спочатку школа розташовувалася на вул. Турецькій, а в 1898 році була переведена до будинку Ланге на розі вулиць Петропавлівської і Салгірної. У 1913 році школа розміщувалася на вул. Малобазарной в будинку сімферопольського рабина А. Тирмоса.

Сама школа була «змішаного» виду - в ній навчалися дівчатка і хлопчики караїмського, юдейського, християнського, а з 1897 року і мусульманського віросповідань[2]. При ній були створені учнівська та вчительська бібліотеки. Навчання проходило на платній основі: від 3 до 5 руб. в місяць з людини. У той же час 10-12 учнів навчалося в школі безкоштовно[3]. Школа складалася з чотирьох відділень (класів), які відкривалися поступово[4]. Курс навчання становив два роки. Крім загальноосвітніх предметів, в школі також викладалися рукоділля, музика, танці і «Закон Божий», який вели представники православного духовенства При школі здійснювалася підготовка дітей для надходження в 3-й клас гімназії. У березні 1899 року К. Егіз при школі організувала духовий оркестр з учнів школи та інших дітей. Для розвитку творчих здібностей учнів у школі один раз в три тижні влаштовувалися вокально-літературні вечори. Крім загальноосвітніх предметів К. Егіз викладала музику, вишивання, рукоділля, акомпанувала своїм учням на фортепіано. Під її керівництвом регулярно влаштовувалися виставки робіт учнів, цікаві читання, вистави для учнів і батьків. Число учнів в школі постійно зростала і дійшла до 80 осіб[4].

Міська влада надавали навчальному закладу всебічну підтримку: з 1884 року Сімферопольською міською думою виділялися субсидії (до 150 руб. щорічно)[3], фінансувалося навчання трьох стипендіатів. При школі діяв пансіон. За помірну плату в наданій К. Егіз квартирі проживало 2-3 вихованця школи.

За час існування школи К. Егіз підготувала для вступу до середніх навчальних закладів не одну сотню дітей, в тому числі близько 200 абсолютно безкоштовно[5]. У 1904 році учнями сімферопольської чоловічої і жіночої казенних гімназій, а також Сімферопольського Миколи II реального училища стали 30 випускників школи К. Егіз. Школа К. Егіз зіграла велику роль у справі поширення освіти і культури серед караїмів Криму . Багато сімей до відкриття шкіл вели патріархальний спосіб життя, користувалися в побуті тільки рідною караїмською мовою, побоювалися посилати дітей до російських шкіл[5].

Школа припинила свою діяльність в 1914 році з огляду на вихід К. Егіз на пенсію за свою 35-річну вчительську роботу[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Прохоров, Д. А. Взаимодействие культур в поликультурном обществе на примере женских русско-караимских учебных заведений Юга Российской империи во второй половине XIX — начале XX в. // Предупреждение насильственных конфликтов в мультикультурных сообществах и формирование культуры мира / ред.-сост. М. А. Араджиони, И. В. Брунова-Калисецкая. — Киев : ПП «Золотые ворота», 2011. — С. 113—116. — (Межкультурный диалог: история и современность ; вып. 1).
  2. Прохоров Д. А. Материалы по истории караимов в фондах Государственного архива Республики Крым // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Симферополь, 2016. — Вип. XXI (6 грудня). — С. 431. — ISSN 2413-189X.
  3. а б Прохоров, Д. А. К истории женского караимского образования в Крыму (вторая половина XIX – начало XX вв.). — Материалы научно-практической конференции «VI Таврические научные чтения» (г. Симферополь, 27 мая 2005 г.). — Симферополь, 2006. — С. 119.
  4. а б в Ельяшевич, 1993, с. 234.
  5. а б Ельяшевич, 1993, с. 235.

ЛітератураРедагувати

  • Ельяшевич Б. С. Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — Кн. 2. — 238 с. — (Караимы : Материалы к серии «Народы и культуры»). — 250 екз. — ISSN 0868-586X.