Електробур

Електробур (рос. электробур, англ. electric drill; нім. Elektrobohrer m) — вибійна бурова машина з зануреним електродвигуном, призначена для буріння глибоких свердловин, переважно на нафту і газ.

Загальна схема електробура 1 — кабельний вхід; 2 — перехідник під елеватор; 3 — гумова діафрагма компенсатора; 4 — поршень компенсатора; 5 — пружина;6 — циліндр компенсатора; 7 — верхній з'єднувальний корпус статора двигуна; 8 — верхній сальник двигуна; 9 — вал двигуна; 10 — пакет магнітопровідної сталі статора; 11 — корпус статора; 12 — проміжний підшипник двигуна; 13 — нижній підшипник двигуна; 14 — корпус шпинделя; 15 — зубчаста муфта;16 — радіально-осьовий підшипник;17 — вал шпинделя; 18 — поршень компенсатора шпинделя;19 — пружина компенсатора; 20 — сальник шпинделя; 21 — перехідник на долото.

Історія

Винахід електробура приписують Артур Джеймс Арно і Вільям Бланч Брейн з Мельбурна, Австралія, які запатентували електродрель у 1889 році під назвою «Удосконалення електричних бурів для вугілля та землерізів».

Опис

Електробур складається з маслонаповненого електродвигуна і шпинделя. Потужність трифазного електродвигуна залежить від діаметра Е. і становить 75-240 кВт. Для збільшення обертального моменту Е. застосовують редукторні вставки, які знижують частоту обертання до 350, 220, 150, 70 хв.⁻¹. Довжина Е. 12-16 м, зовнішній діаметр 164—290 мм. При бурінні Е., приєднаний до низу бурильної колони, передає обертання буровому долоту. Електроенергія підводиться до Е. по кабелю, змонтованому відрізками в бурильних трубах. При зґвинчуванні труб відрізки кабелю зрощуються спец. контактними з'єднаннями. До кабелю електроенергія підводиться через струмоприймач, ковзаючі контакти якого дозволяють провертати колону бурильних труб. При бурінні Е. очистка вибою здійснюється буровим розчином, повітрям або газом.

Електродвигун являє собою високовольтну трифазну асинхронну маслонаповнену машину з короткозамкнутим ротором. Він монтується в трубних секціях, з'єднаних одна з одною за допомогою конічної різьби.

У 1977 р. на Прикарпатті для буріння похило-спрямованих свердловин були застосовані електробури з телеметричними системами СТЕ-164.

Література

• Довідник «Буріння свердловин», т.1, т.2, т.3, т.4, т.5. Мислюк М. А., Рибчич І. Й., Яремійчук Р. С. Київ.: Інтерпресс ЛТД, т.1 — 2002. — 363с., т.2 — 2002. — 304с., т.4 — 2012. — 608 с. т.3 — 2004. — 294с., т.5 — 2004.-373с.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Білецький В. С. Основи нафтогазової справи / В. С. Білецький, В. М. Орловський, В. І. Дмитренко, А. М. Похилко. — Полтава: ПолтНТУ, Київ: ФОП Халіков Р. Х., 2017. — 312 с.
• Электробур — Горная энциклопедия [Архівовано 10 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Орловський В. М., Білецький В. С., Вітрик В. Г., Сіренко В. І. Бурове і технологічне обладнання. Харків: Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, НТУ «ХПІ», ТОВ НТП «Бурова техніка», Львів, Видавництво «Новий Світ — 2000», 2021. — 358 с. [Архівовано 14 лютого 2022 у Wayback Machine.]