Відкрити головне меню

Електоральна соціологія

Електоральна соціологія (лат. elector — виборець, лат. societas — «суспільство» та грец. λογος — «вчення», «знання», «наука») — область соціологічного знання, що вивчає комплекс проблем, пов'язаних з поведінкою населення в період проведення виборчих кампаній.

Електоральна соціологія вивчає електоральні орієнтації як соціальних спільнот, так і окремих громадян, особливості сприйняття виборцями передвиборних акцій, партій і особистостей кандидатів. Вона також аналізує фактори, що впливають на участь (неучасть) громадян у виборах, характер голосування, досліджує оцінку ефективності ЗМІ і їх впливу на електоральні вподобання виборців, прогнозує підсумки голосування і т. д. Бувши елементом політичної соціології і бувши безпосередньо пов'язаною з політичною структурою, особливостями політичного режиму і нормами виборчого права, електоральна соціологія вивчає інститут виборів, політичну культуру і політичну участь виборців, виборчі технології та інші фактори.

Становлення електоральної соціологіїРедагувати

Процес її становлення зазвичай пов'язують з президентською кампанією 1936 рокус в США, коли її результати були попередньо обґрунтовані Дж. Геллапом (його прогностична помилка склала 1936 року менше 7 %, 1948 року — 5,5 %, 1952 року трохи більше 4 %). Саме використання Дж. Геллапом вибіркових методів дослідження громадської думки дозволило, спираючись на відповідні індикатори, обґрунтовано виділяти певні електоральні зони з переважанням того чи іншого типу виборчої поведінки.

Істотний внесок у вивчення електоральної поведінки внесла Чиказька соціологічна школа. Об'єктом її розгляду стали внутрішньоособистісні фактори поведінки: мотивація, ціннісні орієнтації, проблеми та процес ідентифікації з певною політичною партією, лідером і т. ін. Подальше поглиблення розуміння електоральної поведінки здійснено представниками німецької школи (зокрема, Е. Ноель-Нойман). Саме з цим напрямом соціологічної думки пов'язано обґрунтування різних методик вивчення поведінки виборців в залежності від різних соціально-психологічних факторів.

Теорії електоральної поведінкиРедагувати

В останні роки як зарубіжні, так і українські дослідники виділяють три основні теорії електоральної поведінки:

  1. соціологічну, що пояснює електоральний вибір солідарністю з певними соціальними групами. Теоретичне обґрунтування даного підходу було зроблено 1948 року групою відомих американських вчених в Каліфорнійського університету під керівництвом П. Лазарсфельда;
  2. соціально-психологічну, яка акцентує увагу на ідентифікації виборців з певними партіями та ідеологіями. Дана теорія була розроблена на рубежі 60-х років колективом дослідників Мічиганського університету під керівництвом А.Кемпбелла;
  3. теорію раціонального вибору. Перший поштовх до розробки такого підходу був зроблений Е. Даунсом в його класичній праці «Економічна теорія демократії», яка з'явилась в 1957 році. Пізніше даний підхід отримає назву «раціонально-інструментального підходу» або теорії раціонального вибору.

При аналізі поведінки виборців доцільно використовувати пізнавальні і пояснювальні можливості всіх вище зазначених моделей в комплексі. Тому що кожна окрема модель поведінки електорату не в змозі до кінця пояснити особливості електоральної участі та електорального вибору.

Емпіричні методи дослідженняРедагувати

До основних напрямів емпіричного дослідження поведінки виборців можна віднести:

  1. статистичний аналіз результатів виборів;
  2. вивчення суспільної думки шляхом опитування громадян.

ДжерелаРедагувати

  • Бебик В. М. Політичний маркетинг i менеджмент. — К.: МАУП, 1996. — 144 с.
  • Бебик В. М. Як стати популярним, перемогти на виборах i утриматись на полiтичному Олiмпi: (Соцiопсихологiя i технологiя полiтичної боротьби). — К.: Абрис, 1993. — 128 с.
  • Вишняк О. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. — К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000. — 308 с.
  • Избирательные кампании: подготовка, организация, проведение: Методическое пособие / Ред.-сост. проф. Комаровский В. С. — М.: РАГС, 1995.
  • Квитка С. А., Кривошеин В. В., Шепелев М. А. Весна-98: Как победить на выборах в Украине?: Технология избирательной кампании: Методическое пособие. — Д.: Центр соц.-полит. исслед., 1997. — 64 с.
  • Морозова Е. Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М.: Рос. политич. энциклопед.,1999. — 247 с.
  • Петров О. В. Социологические избирательные технологии. — Д.: Арт-Пресс, 1998.
  • Полторак В. А. Маркетинговые исследования: методы и технологии. — Д.: АртПресс, 1997. — 136 с.
  • Прикладна політологія / За ред. В. П. Горбатенка. — К.: Вид. центр «Академія», 2008. — 472 с.
  • Романюк А. С., Шведа Ю. Р. Партії та електоральна політика. — Львів: ЦПД — «Астролябія», 2005. — 366 с.