Відкрити головне меню

Ежен-Габріель-Жерве-Лоран Тіссеран (фр. Eugène-Gabriel-Gervais-Laurent Tisserant; 24 березня 1884(18840324), Нансі, Франція — 21 лютого 1972, Альбано-Лаціале, Італія) — католицький церковний діяч французького роду, кардинал (з 1936) і декан кардинальської колегії (з 1951), префект Ватиканської бібліотеки (з 1957); науковець-орієнталіст, член Французької Академії (з 1961), кардинал-секретар Конґреґації в справах Східних Церков (1936—1959).

Ежен Тіссеран
Tisserant.jpg
кардинал Ежен Тіссеран
Герб
Гасло: Ab oriente et occidente
Остія і Порто-Санта Руфіна
Конфесія: Римо-католицька церква
 
Народження: 24 березня 1884(1884-03-24)
Нансі, Франція Франція
Смерть: 21 лютого 1972(1972-02-21) (87 років)
Альбано-Лаціале, Італія Італія
Єп. хіротонія: 4 серпня 1907; єпископське 25 липня 1937
Посада: секретар Конґреґації для Східної Церкви
1936-1959
Єпископства: Титулярний архієпископ Іконії
Проголошений: 15 червня 1936
Папою: Пієм ХІ
Ежен Тіссеран у Вікісховищі?

Зміст

Кардинал Тіссеран і УГКЦРедагувати

Тіссеран два рази (1947, 1950) відвідав українські католицькі церковні осередки Америки і Канади наслідком чого було створено україно-католицькі митрополії в Канаді (1956) і США (1958). Завдяки Тіссерану постали також нові українські католицькі вікаріати та екзархати в Австралії, Південній Америці і Західній Європі. Через архієпископа І. Бучка Тіссеран передав чимало фондів на українські церковні, наукові та гуманітарні установи, у тому числі допоміг заснувати науковий осередок НТШ у Сарселі (Франція) та утворив українську Малу Папську Семінарію в Люрі, згодом у Римі. Провадив східну лінію щодо обряду і церковного права, перестерігаючи перед латинізацією. Тіссеран бажав зберегти і розбудувати Українську Католицьку Церкву у вільному світі як продовження нищеної Церкви в УРСР і з певною місією на Сході.

 
Погруддя Ежена Тіссерана в Українському католицькому університеті Климента папи у Римі

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. база даних Léonoreministère de la Culture.
  3. а б SNAC — 2010.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати