Еді Седжвік

американська it girl, акторка, фотомодель, муза Енді Воргола.

Еді Седжвік (англ.Edith Minturn «Edie» Sedgwick; 20 квітня 1943 — 16 листопада 1971) — американська it girl[en], акторка, фотомодель, муза Енді Воргола. Більш знана як одна із зірок фільмів Воргола та учасниця Фабрики[2].

Еді Седжвік
Edith Minturn Sedgwick
Edie Sedgwick2.jpg
Народилася 20 квітня 1943(1943-04-20)
Санта-Барбара, Каліфорнія, США
Померла 16 листопада 1971(1971-11-16) (28 років)
Санта-Барбара, Каліфорнія, США
·передозування ліків
Поховання Oak Hill Cemetery
Країна Flag of the United States.svg США
Національність американка
Діяльність акторка, фотомодель
Alma mater The Branson Schoold
Роки активності з 1965
Батько Francis Minturn Sedgwickd[1]
Мати Alice Delano DeForestd[1]
Родичі Кіра Седжвік
Брати, сестри  • Francis Minturn Sedgwickd[1] і Robert Minturn Sedgwickd[1]
У шлюбі з Michael Brett Postd[1]
Автограф Edie sedgwick autograph.svg
IMDb nm0781291

Сім'яРедагувати

Еді Седжвік народилася в Санта-Барбарі, Каліфорнія, в родині Аліси Делано Де Форест (1908—1988) і Френсіса Мінтерна Седжвіка (1904—1967) скульптора, філантропа та власника ранчо. Еді Седжвік назвали на честь тітки батька.

Сім'я Седжвік часто згадується в історії штату Массачусетс. Сьомий прадід Еді, англієць Роберт Седжвік, був першим генерал-майором Колонії Массачусетської затоки, заснованої в Чарлстауні, штат Массачусетс в 1635 році. Сім'я Еді переїхала з Стокбриджа, Массачусетс, де її прадід — суддя Теодор Седжвік влаштувався після Американської Революції.

Мати Седжвік була дочкою Генрі Вілера де Фореста (президента і голови правління Південної Тихоокеанської Залізниці і прямого нащадка Джессі де Форест, чия Голландська Вест-Індійська компанія допомогла побудувати Новий Амстердам). Джессі де Форест був також сьомим прадідом Еді. Її дідусь по лінії батька був істориком Генрі Двайт Седжвік III; її прабабуся, Сюзанна Шоу, була сестрою Роберта Гуда Шоу, американського полковника часів Громадянської війни; її прапрадід, Роберт Боун Мінтерн, був співвласником кліпера «Flying Cloud», йому приписується створення і просування Центрального парку в Нью-Йорку. Прапрапрадід Еді, Вільям Еллерай, був одним з тих, хто підписував Декларацію незалежності Сполучених Штатів[2].

Ранні роки та освітаРедагувати

Еді Седжвік була сьомою з восьми дітей Еліс Делано Де Форест (1908—1988) і Френсіса Мінтурна Седжвіка (1904—1967).

Незважаючи на багатство і високий соціальний статус своєї родини, її ранні роки були неспокійними. Діти Седжвік зростали на родинному ранчо в Каліфорнії. Вони навчались вдома під опікою гувернанток, але батьки жорстко контролювали їхнє життя; Діти були в значній мірі ізольовані від зовнішнього світу, їх переконували у власній пріоритетності перед однолітками. Саме в цих сімейних і соціальних умовах у Едіт, вже в ранньому підлітковому віці, почали проявлятися перші ознаки розладу харчової поведінки. У віці 13 років, Еді почала відвідувати Школу Бренсон недалеко від Сан-Франциско. За словами старшої сестри Аліси «Saucie» Седжвік, Еді незабаром вигнали зі школи через помічені розлади харчової поведінки. Коли дівчина повернулася додому, батько наклав на неї серйозні обмеження свободи. У всіх дітей Седжвік були суперечливі стосунки з батьком. Діти називали його «Фаззі» (Fuzzy), обожнювали, але за багатьма свідченнями, батько був людиною самозакоханою, емоційно віддаленною, домінуючою і часто жорстокою. Він також відкрито мав стосунки з іншими жінками. Якось Едіт зайшла до батька, коли той мав сексуальні зносини з однією зі своїх коханок. Це шокувало її, а батько в свою чергу почав стверджувати, що Едіт все вигадала, відлупцював доньку та викликав лікаря, щоб той надав дівчині транквілізатори. У 1958 році Еді була зарахована до школи Св. Тімоті у Меріленді. Врешті-решт, пізніше її знову виключили через розлади харчової поведінки, які тепер призвели до анорексії.

Восени 1962 року, за наполяганням батька, Едіт поклали в приватну психіатричну лікарню Сілвер Хілл Хоспітал в Нью-Канаані (штат Коннектикут). Режим у лікарні був дуже недбалим, Еді легко могла маніпулювати ситуацією і її вага продовжувала падати. Пізніше Едіт відправили ​​в Блумінгдейл, округ Вестчестер (штат Нью-Йорк), де знаходилось відділення нью-йоркської лікарні. Там її стан помітно покращився. Коли Еді лишала лікарню, їй було близко 17 років, вона мала нетривалі стосунки зі студентом Гарварду, після яких завагітніла та зробила аборт.

Восени 1963 Еді Седжвік переїхала у Кембридж, Массачусетс і почала вивчати скульптуру з кузиною, художницею Лілі Саарінен. В цей період вона почала відвідувати елітні богемні вечірки спілок Гарварда. Еді була глибоко вражена звісткою про втрату своїх старших братів — Френсіса (відомий як «Мінті») та Роберта (відомий як «Боббі»). Френсіс мав особливо нещасливі стосунки з батьком, страждав на нервові зриви і врешті здійснив самогубство в 1964 році. Її другий старший брат, Роберт, також страждав від проблем з психічним здоров'ям. Він трагічно загинув, коли його мотоцикл врізався в автобус у Нью-Йорку в новорічну ніч 1965 року. На відміну від офіційної версії «нещасний випадок», Еді вважала і неодноразово говорила друзям, що це було самогубство[2].

Фабрика та фірмовий образ ЕдіРедагувати

Незадовго до смерті свого старшого брата Френсіса в 1964 році, Еді Седжвік переїхала в Нью-Йорк, щоб зайнятися кар'єрою в модельному бізнесі. Приблизно в цей же час, вона почала приймати наркотики.

У березні 1965 Еді знайомиться з художником і авангардним режисером Енді Ворголом на вечірці, що відбулася в квартирі Лестера Перскі. Еді справила на нього велике враження і Воргол запрошує її та Чака Вейна (друга Едіт) відвідати його славнозвісну студію, що зветься Фабрика. Під час одного з таких візитів, Воргол знімав фільм «Вініл», власну інтерпретацію роману «Механічний апельсин». Незважаючи на суто чоловічий акторський склад «Вініл», Воргол знімає і її. Вона також мала невелику епізодичну роль в іншому фільмі Воргола «Horse». Ролі Седжвік в обох фільмах були невеликими, але вона зацікавила Воргола і він вирішує зробити з Седжвік зірку.

Перший з наступних фільмів, «Бідна Багата Дівчинка», спочатку задумувався як частина циклу фільмів за участю Седжвік під назвою «The Poor Little Rich Girl Saga» . Цикл повинен був включати в себе частини «Бідна Багата Дівчинка», «Ресторан», «Обличчя» та «Післяобід». Зйомки фільму «Бідна Багата Дівчинка» почалися в березні 1965 року в квартирі Еді Седжвік. Як і більшість авангардних фільмів Уорхола, «Бідна Багата Дівчинка» побачив світ обмеженим тиражем, показувався в андеграундних кінотеатрах і на Фабриці. Наступним фільмом за участю Еді Седжвік став «Кухня» (1965). Після цього Чак Вейн замінив Рональда Тавела як сценарист і асистент режисера для зйомок фільму  «Beauty No. 2» (Краса № 2).

Фільми Воргола не були комерційно успішними, їх рідко можна було побачити поза Фабрикою або андеграундними кінотеатрами, але слава Еді зростала. Головні ЗМІ повідомляли про участь Седжвік у нових фільмах Воргола, про її незвичайне відчуття моди. Протягом цього періоду, вона розробила свій «фірмовий» образ — чорне трико, міні-сукні, великі сережки. Еді Седжвік відрізала своє довге темне волосся, зробила коротку зачіску і зафарбувала її спреєм срібного кольору, щоб створити певну схожість з перуками, які носив Енді Воргол. Він називав її своєю «Суперзіркою», вони постійно потрапляли разом під об'єктиви фотографів на всіх світських заходах, грали на власній схожості. Це був «час розквіту» Еді.

Протягом усього 1965-го, Еді Седжвік і Енді Воргол продовжували знімати фільми разом — «Outer and Inner Space», «Prison», «Лупе» and «Дівчата з Челсі». Проте, до кінця 1965 року відносини Еді і Воргола погіршилися і Седжвік попросила Воргола більше не показувати будь-які її фільми. Відредаговані кадри з Еді Седжвік у фільмі «Дівчата з Челсі» в кінцевому рахунку стали фільмом «Післяобід».

«Лупе» часто вважається останнім фільмом Седжвік з Ворголом, але Еді ще знімалася у «Історія Енді Воргола» з Рене Рікард у листопаді 1966, майже через рік після зйомок «Лупе». Фільм «Історія Енді Воргола» не був випущений, його показували лише раз на Фабриці[2].

Подальші рокиРедагувати

Після розриву з Енді Уорхолом та Фабрикою, Седжвік пробувала повноцінно займатися акторською кар'єрою. Вона проходила кастинг на роль у п'єсі Нормана Мейлера "The Deer Park", але Мейлер відмовив їй. Він вважав, що вона «добре відігравала змученість і чуттєвість, але вкладала занадто багато себе у кожен рядок, тож ми знали, що вона вигорить вже після трьох виступів" [3].

У 1967 році Седжвік почала зніматися в андерграундному напів-автобіографічному фільмі «Чао! Манхеттен» Джона Палмера і Девіда Вейсмана. Саме тоді вона випадково підпалила свою кімнату в готелі «Челсі» і потрапила у лікарню з опіками. Через швидке погіршення здоров'я Еді від вживання наркотиків зйомки призупинили.

Після подальших госпіталізацій через наркотичну залежність і психологічні проблеми 1968 і 1969 роках, Еді повернулася на сімейне ранчо у Каліфорнії. У серпні 1969 року вона була госпіталізована до психіатричного відділення лікарні Коттедж після арешту за зберігання наркотиків [4]. Седжвік знову потрапила у лікарню влітку 1970 року, але її відпустили під наглядом психіатра, двох медсестер, режисера Джона Палмера і його дружини Джанет. Наприкінці 1970 року Седжвік відновила зйомки у фільмі «Чао! Манхеттен». Еді записала декілька аудіокасет, де вона розмірковувала про своє життя. Джон Палмер і Девід Вейсман вирішили додати записи у фільм. Зйомки завершилися на початку 1971 року, а у лютому 1972 року стрічка побачила світ.

Заміжжя та смертьРедагувати

У липні 1971 року Еді вийшла заміж за Майкла Поста. Вони познайомилися під час перебування у лікарні Котедж влітку 1970 року. За цей час, як повідомляється, вона перестала зловживати алкоголем та наркотиками. Її тверезість тривала до жовтня 1971 року, допоки їй не призначили знеболювальне для лікування фізичної хвороби. Незабаром Седжвік знову почала пити та приймати барбітурати.

Вночі 15 листопада 1971 року Еді Седжвік пішла на модний показ у музей Санта-Барбари. Після цього вона вирушила на вечірку, де вживала алкоголь. Седжвік зателефонувала своєму чоловікові Майклу Посту і попросила забрати її. По дорозі додому Седжвік висловилась про недосконалість їхнього шлюбу. Перш ніж вони обидва заснули, Пост дав Еді її ліки. Згідно його свідченням, вона швидко заснула, але її дихання було «поганим, ніби у її легенях утворилася велика діра». Проте він скинув це на звичку Еді курити сигарети одну за одною і ліг спати.

Коли Пост прокинувся наступного ранку о 7:30, Седжвік була мертва. Коронер, який займався справою, назвав це «невизначеним, нещасним випадком / самогубством». У свідоцтві про смерть вказано, що безпосередньою причиною смерті стало «ймовірне гостре сп'яніння барбітуратами» на тлі сп'яніння етанолом. Рівень алкоголю в крові Седжвік дорівнював 0,17 %, а рівень барбітурату - 0,48 мг%.

Еді Седжвік похована на маленькому кладовищі Oak Hill в Баллерд, Каліфорнія. На її надгробному камені написано «Едіт Седжвік Пост - Дружина Майкла Бретта Поста, 1943-1971» [3].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Kindred Britain
  2. а б в г Edie Sedgwick. Wikipedia (en). 2020-05-29. Процитовано 2020-06-01. 
  3. а б Stein, Jean; Plimpton, George (1982). Edie, an American biography. New York : Knopf. 
  4. Film Producer Sues Sedgwick Widower - artnet News. news.artnet.com. Процитовано 2020-06-02.