Відкрити головне меню

Едмунд Гляйзе фон Горстенау, також відомий як Едмунд Гляйзе-Горстенау (нім. Edmund Glaise von Horstenau; нар. 27 лютого 1882 — пом. 20 липня 1946) — австрійський офіцер в Австро-Угорській армії, останній віце-канцлер Австрії перед аншлюсом у 1938 році, військовий історик і архіваріус,[4] генерал Вермахту під час Другої світової війни.

Едмунд Гляйзе фон Горстенау
нім. Edmund Glaise-Horstenau
Edmund Glaise-Horstenau (1882–1946) © Max Fenichel (1885–1942) OeNB 8154602.png
Народився 27 лютого 1882(1882-02-27)[1][2][3]
Браунау-на-Інні, Верхня Австрія, Австрія[1]
Помер 20 липня 1946(1946-07-20)[1] (64 роки)
Langwasser[d], Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Американська зона окупації Німеччини[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність політик, військовий історик, викладач університету, військовослужбовець, історик
Володіє мовами німецька[2]
Заклад Віденський університет
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Членство СА
Посада Віце-канцлер Австрії
Військове звання генерал
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у Браунау-на-Інні, син офіцера, навчався у Терезіанській академії, служив у Першу світову війну при Генеральному штабі Австро-Угорської армії, де з 1915 р. очолював відділ преси Верховного командування Збройних Сил. Після війни вивчав історію у Віденському університеті, паралельно працевлаштувавшись в Австрійському воєнному архіві (директором із 1925 по 1938 рік), а в 1934 році ще й дослужився до полковника в розвідувальній службі австрійських збройних сил.

Бувши на початку монархістом, став у середині та кінці 1930-х років другою за значенням людиною в ієрархії забороненої в Австрії нацистської партії після керівника країни Артура Зейсс-Інкварта. Щоб поліпшити відносини з нацистською Німеччиною, був призначений членом «державної ради» (Staatsrat) Федеральної Держави Австрії з 1934 року в ранзі міністра без портфеля, а з 1936 по 1938 рік — як федеральний міністр внутрішніх справ у кабінеті канцлера Курта Шушніга після свого призначення під тиском Гітлера. На зустрічі між Гітлером та Шушнігом біля Берггофа у Берхтесгадені 12 лютого 1938 р. Німеччина вимагала, серед іншого, щоб Гляйзе-Горстенау зробили міністром війни в новому, нацистському уряді, і що він після цього встановить тісні оперативні відносини між німецькою та австрійською арміями, що вело в кінцевому підсумку до поглинання австрійської німецькою.[5] Після того як Шушнігу 11 березня довелося піти у відставку, Гляйзе-Горстенау протягом двох днів був віце-канцлером Австрії за врядування Зейсса-Інкварта.

ХорватіяРедагувати

Після аншлюсу вступив у Вермахт, а 14 квітня 1941 року призначений повноважним представником у Незалежній Державі Хорватії. Там він був шокований звірствами усташів (хорватські фашистські воєнізовані формування), які він неодноразово засуджував і яким протистояв.[6][7] Ще 28 червня 1941 року він повідомив Німецькому верховному командуванню таке:

  ...за достовірними повідомленнями від незчисленних німецьких військових і цивільних спостерігачів, протягом останніх декількох тижнів усташі просто знавісніли.  

10 липня він додав:

  Нашим військам доводиться бути німими свідками таких подій; це не позначається добре на їхній в інших випадках високій репутації ... Мені часто кажуть, що німецькі окупаційні війська мали б, нарешті, втрутитися у скоєння злочинів усташами. Це, кінець кінцем, може статися. Прямо зараз з наявними силами я не міг би просити таких дій. Принагідне втручання у поодиноких випадках могло б надати німецькій армії відповідального вигляду на тлі незліченних злочинів, яким вона не змогла запобігти в минулому.[8]  

Недостатня реакція ОКВ на критику Гляйзе-Горстенау методів усташів дедалі більше засмучувала його і викликала глибоку напруженість у стосунках з поглавником (провідником) НДХ Анте Павеличем. До 1944 року його взяла така скруха від тих звірств, яким він був свідком, що він виявився серйозно замішаним у змові Лорковича-Вокича, націленій на повалення режиму Павелича та заміни його урядом, прихильним до західних союзників.[9]

Подальший провал цієї спроби перетворив Гляйзе-Горстенау на «персону нон грата» як для хорватської керівної верхівки, так і для нацистів. Відтак, протягом першого тижня вересня Павелич і німецький посол Зігфрід Каше змовилися і змістили його з посади 25 вересня. Відхід Гляйзе-Горстенау від справ відкрив двері для повальної політизації збройних сил Хорватії, яка відбулася упродовж наступних кількох місяців.[10]

Після цього Гляйзе-Горстенау перейшов у «резерв фюрера» (Führer-Reserve), і йому дісталися нічим не примітні обов’язки військового історика Південного Сходу аж до його захоплення у полон армією США 5 травня 1945 року. Побоюючись екстрадиції в Югославію, він 20 липня 1946 року у військовому таборі Лангвассер поблизу Нюрнберга скоїв самогубство[11].

ПублікаціїРедагувати

  • The collapse of the Austro-Hungarian empire, translated by Ian F.D. Morrow, London, Toronto: J.M. Dent, 1930 (Die Katastrophe, Die Zertrümmerung Österreich-Ungarns und das Werden der Nachfolgestaaten, Amalthea Verlag, Zürich-Leipzig-Wien, 1929)
  • Edmund Glaise von Horstenau: Ein General im Zwielicht: die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau, Volume 76, Böhlau, 1988, ISBN 9783205087496

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118539647 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC — 2010.
  4. de Baets, Antoon (2002). Censorship of Historical Thought: A World Guide, 1945-2000. Greenwood Publishing Group. с. 31. 
  5. Documents on German Foreign Policy, I, pp. 513-515
  6. Glaise von Horstenau, Edmund, v. Peter Broucek (1980). Ein General im Zwielicht: die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau. Graz and Köln: Hermann Böhlaus Nachf. с. 168. ISBN 3-205-08740-2. Архів оригіналу за 2009-12-31. 
  7. Jonathan Gumz, German Counterinsurgency Policy in Independent Croatia, 1941-1944, The Historian, Vol. 61, 1998.
  8. Генерал Едмунд Гляйзе фон Горстенау Німецькому верховному командуванню, 10 липня 1941; донесення рейхсфюреру СС Гіммлеру від гестапо від 17 лютого 1942 р.
  9. Nada Kisić-Kolanović. NDH i Italija: političke veze i diplomatski odnosi. Hrvatski institut za povijest. Zagreb, 2001. (pg. 112)
  10. Kiszling, Rudolf (1956). Die Kroaten, Der Schicksalsweg eines Südslawenvolkes (The Croats: The Fateful Journey of a South Slavic People). Graz and Köln: Hermann Böhlaus Nachf. с. 210–11. 
  11. Roberts, Walter R (1973). Tito, Mihailović, and the Allies, 1941-1945. Rutgers University Press. с. 111. 

ДжерелаРедагувати

  • Band 1: K.u.k. Generalstabsoffizier und Historiker (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 67). 1980, ISBN 3-205-08740-2.
  • Band 2: Minister im Ständestaat und General im OKW (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 70). 1983, ISBN 3-205-08743-7.
  • Band 3: Deutscher Bevollmächtigter General in Kroatien und Zeuge des Untergangs des "Tausendjährigen Reiches" (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 76). 1988, ISBN 3-205-08749-6.
  • Österreichisches Staatsarchiv, Mitteilungen des österreichischen Staatsarchivs, Band 47, 1999