Едмунд Гляйзе фон Горстенау

Едмунд Гляйзе фон Горстенау, також відомий як Едмунд Гляйзе-Горстенау (нім. Edmund Glaise von Horstenau; нар. 27 лютого 1882 — пом. 20 липня 1946) — австрійський офіцер в Австро-Угорській армії, останній віце-канцлер Австрії перед аншлюсом у 1938 році, військовий історик і архіваріус,[4] генерал Вермахту під час Другої світової війни.

Едмунд Гляйзе фон Горстенау
нім. Edmund Glaise-Horstenau
Edmund Glaise-Horstenau (1882–1946) © Max Fenichel (1885–1942) OeNB 8154602.png
Народився 27 лютого 1882(1882-02-27)[1][2][…]
Браунау-на-Інні, Верхня Австрія, Австрія[1]
Помер 20 липня 1946(1946-07-20)[1] (64 роки)
Лангвассерd, Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Американська зона окупації Німеччини[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria.svg Австрія
Діяльність політик, військовий історик, викладач університету, військовослужбовець, історик
Знання мов німецька[2]
Заклад Віденський університет
Учасник Перша світова війна і Друга світова війна
Членство СА
Роки активності з 1903
Посада Віце-канцлер Австрії
Військове звання Генерал піхоти, группенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди
Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Ювілейний хрест
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Орден «За заслуги» (Баварія)
Орден Меджида 3 ступеня
Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою»
Пам'ятна військова медаль (Австрія)
Хрест «За вислугу років» (Австрія)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Орден Заслуг (Австрія)
Великий хрест ордена Заслуг (Угорщина)
SWE Royal Order of the Sword - Commander BAR.png
Кавалер ордена «За військові заслуги» (Болгарія)
Почесний знак Німецького Червоного Хреста
Срібний німецький хрест
Маріанський хрест
Орден Корони короля Звоніміра

ЖиттєписРедагувати

Народився у Браунау-на-Інні, син офіцера, навчався у Терезіанській академії, служив у Першу світову війну при Генеральному штабі австро-угорської армії, де з 1915 р. очолював відділ преси Верховного командування збройних сил. Після війни вивчав історію у Віденському університеті, паралельно працевлаштувавшись в Австрійському воєнному архіві (директором із 1925 по 1938 рік), а в 1934 році ще й дослужився до полковника в розвідувальній службі австрійських збройних сил.

Бувши на початку монархістом, став у середині та кінці 1930-х років другою за значенням людиною в ієрархії забороненої в Австрії нацистської партії після керівника країни Артура Зейсс-Інкварта. Щоб поліпшити відносини з нацистською Німеччиною, був призначений членом «державної ради» (Staatsrat) Федеральної Держави Австрії з 1934 року в ранзі міністра без портфеля, а з 1936 по 1938 рік — як федеральний міністр внутрішніх справ у кабінеті канцлера Курта Шушніга після свого призначення під тиском Гітлера. На зустрічі між Гітлером та Шушнігом біля Берггофа у Берхтесгадені 12 лютого 1938 р. Німеччина вимагала, серед іншого, щоб Гляйзе-Горстенау зробили міністром війни в новому, нацистському уряді, і що він після цього встановить тісні оперативні відносини між німецькою та австрійською арміями, що вело в кінцевому підсумку до поглинання австрійської німецькою.[5] Після того як Шушнігу 11 березня довелося піти у відставку, Гляйзе-Горстенау протягом двох днів був віце-канцлером Австрії за врядування Зейсса-Інкварта.

ХорватіяРедагувати

Після аншлюсу вступив у Вермахт, а 14 квітня 1941 року призначений повноважним представником у Незалежній Державі Хорватії. Там він був шокований звірствами усташів (хорватські фашистські воєнізовані формування), які він неодноразово засуджував і яким протистояв.[6][7] Ще 28 червня 1941 року він повідомив Німецькому верховному командуванню таке:

  ...за достовірними повідомленнями від незчисленних німецьких військових і цивільних спостерігачів, протягом останніх декількох тижнів усташі просто знавісніли.  

10 липня він додав:

  Нашим військам доводиться бути німими свідками таких подій; це не позначається добре на їхній в інших випадках високій репутації ... Мені часто кажуть, що німецькі окупаційні війська мали б, нарешті, втрутитися у скоєння злочинів усташами. Це, кінець кінцем, може статися. Прямо зараз з наявними силами я не міг би просити таких дій. Принагідне втручання у поодиноких випадках могло б надати німецькій армії відповідального вигляду на тлі незліченних злочинів, яким вона не змогла запобігти в минулому.[8]  

Недостатня реакція ОКВ на критику Гляйзе-Горстенау методів усташів дедалі більше засмучувала його і викликала глибоку напруженість у стосунках з поглавником (провідником) НДХ Анте Павеличем. До 1944 року його взяла така скруха від тих звірств, яким він був свідком, що він виявився серйозно замішаним у змові Лорковича-Вокича, націленій на повалення режиму Павелича та заміни його урядом, прихильним до західних союзників.[9]

Подальший провал цієї спроби перетворив Гляйзе-Горстенау на «персону нон грата» як для хорватської керівної верхівки, так і для нацистів. Відтак, протягом першого тижня вересня Павелич і німецький посол Зігфрід Каше змовилися і змістили його з посади 25 вересня. Відхід Гляйзе-Горстенау від справ відкрив двері для повальної політизації збройних сил Хорватії, яка відбулася упродовж наступних кількох місяців.[10]

Після цього Гляйзе-Горстенау перейшов у «резерв фюрера» (Führer-Reserve), і йому дісталися нічим не примітні обов’язки військового історика Південного Сходу аж до його захоплення у полон армією США 5 травня 1945 року. Побоюючись екстрадиції в Югославію, він 20 липня 1946 року у військовому таборі Лангвассер поблизу Нюрнберга скоїв самогубство[11].

ЗванняРедагувати

НагородиРедагувати

ПублікаціїРедагувати

  • The collapse of the Austro-Hungarian empire, translated by Ian F.D. Morrow, London, Toronto: J.M. Dent, 1930 (Die Katastrophe, Die Zertrümmerung Österreich-Ungarns und das Werden der Nachfolgestaaten, Amalthea Verlag, Zürich-Leipzig-Wien, 1929)
  • Edmund Glaise von Horstenau: Ein General im Zwielicht: die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau, Volume 76, Böhlau, 1988, ISBN 9783205087496

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118539647 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC — 2010.
  4. de Baets, Antoon (2002). Censorship of Historical Thought: A World Guide, 1945-2000. Greenwood Publishing Group. с. 31. 
  5. Documents on German Foreign Policy, I, pp. 513-515
  6. Glaise von Horstenau, Edmund, v. Peter Broucek (1980). Ein General im Zwielicht: die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau. Graz and Köln: Hermann Böhlaus Nachf. с. 168. ISBN 3-205-08740-2. Архів оригіналу за 2009-12-31. 
  7. Jonathan Gumz, German Counterinsurgency Policy in Independent Croatia, 1941-1944, The Historian, Vol. 61, 1998.
  8. Генерал Едмунд Гляйзе фон Горстенау Німецькому верховному командуванню, 10 липня 1941; донесення рейхсфюреру СС Гіммлеру від гестапо від 17 лютого 1942 р.
  9. Nada Kisić-Kolanović. NDH i Italija: političke veze i diplomatski odnosi. Hrvatski institut za povijest. Zagreb, 2001. (pg. 112)
  10. Kiszling, Rudolf (1956). Die Kroaten, Der Schicksalsweg eines Südslawenvolkes (The Croats: The Fateful Journey of a South Slavic People). Graz and Köln: Hermann Böhlaus Nachf. с. 210–11. 
  11. Roberts, Walter R (1973). Tito, Mihailović, and the Allies, 1941-1945. Rutgers University Press. с. 111. 

ДжерелаРедагувати

  • Band 1: K.u.k. Generalstabsoffizier und Historiker (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 67). 1980, ISBN 3-205-08740-2.
  • Band 2: Minister im Ständestaat und General im OKW (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 70). 1983, ISBN 3-205-08743-7.
  • Band 3: Deutscher Bevollmächtigter General in Kroatien und Zeuge des Untergangs des "Tausendjährigen Reiches" (= Veröffentlichungen der Kommission für Neuere Geschichte Österreichs. Bd. 76). 1988, ISBN 3-205-08749-6.
  • Österreichisches Staatsarchiv, Mitteilungen des österreichischen Staatsarchivs, Band 47, 1999
  • Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396