Фема Едеса

Byzantine flag (395).svg

Прапор

County of Edessa 1135 locator.svg

Фема-дукат Едеса (грец. θέμα Εδέσσης) — військово-адміністративна одиниця Візантійської імперії (фема), яка розташовувалась в Месопотамії (сучасні Туреччина, Сирія). Назва походить від міста Едеса. Утворено 1032 року. Остаточно припинила існування 1086 року внаслідок завоювання сельджуками.

ІсторіяРедагувати

Наприкінці 1031 року стратег фортеці Телух Георгія Маніак зумів дипломатією зайняти Едесу, емір якої Сулейман бен аль-Курджі отримав титул анфипат-патрикія. 1032 року Едеса стає важливою опорою Візантії у захисті сирійських володінь та в просування на північ Месопотамії. У 1036 практично уся фема була захоплена емірмо Алеппо. Лише у 1037 році тут міцно закріпилися візантійці.

До 1050-х років дії едеських дуків були в цілому успішні у протистоянні з емірами Алеппо і Мосула. Вдалося розширити межі феми до північних верхів'їв річок Тигр і Євфрат, зайнявши область колишньої римської провінції Ассирія. До Едеської феми було долучено колишню фему Самосату та стратигіду Телух.

Погіршення становища починається з 1050-х років, коли територія феми зазнає перших нападів сельджуків. Боротьба з ними з перемінним успіхом тривала до середини 1060-х років. У 1062 році у битві біля Аміди зазнав поразки і загинув дука Даватін. 1067 року фема зазнала спустошливого набігу сельджуків. Втім, дуки все ж чинили спротив, не дозволивши ворогові захопити міста.

У 1070 році залога Едеси зуміла вистояти при облозі сельджуцьким військом на чолі із султаном Алп-Арсланом, який зазнав доволі відчутних втрат, відмовившись від подальшого походу на Візантію. Втім після поразки візантійської армії у битві біля Манцикерту 1071 року становище різко погіршилося. Едеса вже не мала змоги протистояти ворогові. В цей час фактичну владу перебирають місцеві вірменські князі, насамперед Апокапи.

У 1078 році фема-дукат Едеса увійшла до складу держави Філарета Варажнуні, що номінально визнавав владу візантійського імператора. З 1083 році територія зазнавала постійних нападів сельджукі, В до яких додалося протистояння між греками і вірменами. До 1085 року влада імперії над цією фемою була фактично втрачена. В цей час тут утворюється так зване Едеське князів, де правив вірменський рід. Князі Едеси продовжили носити титул візантійського дуки, тому вважалися за підданців імперії.

У 1087 році тут встановлено владу Сельджуцької держави, яка тривала до 1093 року. У 1098 році Балдуїн Бульонський захопив владу в князівстві, утворивши Едеське графство. Цей рік вважається офіційним припиненням існування феми Едеса.

АдміністраціяРедагувати

Територія охоплювала землі Едеського емірату на півночі Месопотамії. Адміністративний центр розташовувався у місті Едеса. Іншими важливими містами були Ошин, Нісібін, Лтар і Самосата.

На чолі стояв дука, який спочатку мав титул патрикія, а з посиленням значення феми — мали ранг проедра, протопроедра або себаста.

Відомі дукиРедагувати

  • Георгій Маніак (1032—1033)
  • Михайло Апокап (1036—1038)
  • Торник Варазваче (1038)
  • Василь Апокап (1038)
  • Аарон Болгарин (1056—1057)
  • Іоанн Дука (1059)
  • Василь Алусіан (1060—1062)
  • Даватін (1062)
  • Никифор Вотаніат (1062)
  • Феодор Пігоніт (1066)
  • Лев Арвентій (1066—1067)
  • Павло (1071)
  • Лев Даватін (1077—1078)
  • Василь Апокап (1078—1083)
  • Діларет Варажнуні (1084—1086)
  • Торос Едеський (1093—1098), номінально

ДжерелаРедагувати

  • J. Laurent. Des Grecs aux croises. Etude sur l'histoire d'Edesse entre1071et1098.—Byz., I, 1924
  • Whittow, Mark (1996). The Making of Byzantium, 600—1025. Berkeley e Los Angeles: University of California Press. ISBN 0-520-20496-4
  • Grünbart M. Die Familie Apokapes im Lichte neuer Quellen // SBS. 1998. Vol. 5. P. 29–43
  • Cheynet J.-Cl. Sceaux de la collection Zacos (Bibliothèque nationale de France) se rapportant aux provinces orientales de l'Empire byzantin. Paris, 2001. P. 58–59
  • Γεώργιος Α. Λεβενιώτης, Η πολιτική κατάρρευση του Βυζαντίου στην ανατολή, Θεσσαλονίκη 2007.