Едгарс Рінкевичс
Едгарс Рінкевичс (латис. Edgars Rinkēvičs; нар. 21 вересня 1973, Юрмала, Латвійська РСР) — латвійський політик, з 8 липня 2023 року 11-й Президент Латвії[1]. До обрання на найвищу посаду впродовж 2011—2023 років очолював міністерство закордонних справ, також обіймав посади керівника канцелярії президента Латвії та державного секретаря міністерства оборони. Депутат трьох скликань Сейму Латвії.
| Едгарс Рінкевичс | |
|---|---|
| латис. Edgars Rinkēvičs | |
.jpg) | |
| 11-й Президент Латвії | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 8 липня 2023 |
| Прем'єр-міністр | Кріш'яніс Каріньш Евіка Сіліня |
| Попередник | Егілс Левітс |
| Міністр закордонних справ Латвії | |
| 25 жовтня 2011 — 8 липня 2023 | |
| Прем'єр-міністр | Валдіс Домбровскіс Лаймдота Страуюма Маріс Кучінскіс Кріш'яніс Каріньш |
| Попередник | Гіртс Валдіс Кріствовскіс[en] |
| Наступник | Кріш'яніс Каріньш |
| Народився | 21 вересня 1973 (51 рік) Юрмала, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка |
| Відомий як | політик, дипломат |
| Країна | Латвія і СРСР |
| Alma mater | Латвійський університет і Гронінгенський університет |
| Політична партія | Єдність (2023), Латвійський шляхd (2004) і Reform Partyd (2014) |
| Нагороди |                       |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вступивши на посаду президента, Рінкевичс став першим відкритим геєм на чолі держави в країні Європейського Союзу[2].
Біографія
ред.Раннє життя та освіта
ред.Рінкевичс народився в Юрмалі, де закінчив середню школу в 1991 році[3]. Після закінчення школи він вступив на бакалаврат історико-філософського факультету Латвійського університету, який закінчив у 1995 році. Паралельно, у 1994 та 1995 роках, вивчав політологію та міжнародні відносини у Гронінгенському університеті в Нідерландах[4]. У 1997 році отримав ступінь магістра політології, а у 2000 році — другий ступінь магістра у Школа національної безпеки та ресурсної стратегії ім. Дуайта Д. Ейзенхауера[en][5].
Кар'єра
ред.У 1993 і 1994 роках Рінкевичс, ще навчаючись, працював журналістом, висвітлюючи зовнішню політику і міжнародні відносини на Латвійському радіо[6]. У 1995 році він обійняв посаду старшого референта Департаменту політики Міністерства оборони, яку обіймав до березня 1996 року, коли став виконуючим обов'язки керівника Департаменту політики, а згодом — виконуючим обов'язки заступника державного секретаря з питань оборони[7]. У травні 1997 року він став в.о. Державного секретаря з питань оборони, а в серпні 1997 року — головним державним секретарем з питань оборони, на цій посаді він перебував до жовтня 2008 року[7].
У 1998—2004 роках Рінкевичс був членом партії «Латвійський шлях[en]». У лютому 1998 року він долучився до обговорення Хартії партнерства США та країн Балтії, а з 2002 по 2003 рік був членом латвійської делегації на переговорах щодо вступу Латвії до НАТО як заступник глави делегації. У 2008 році він був призначений керівником Канцелярії президента Латвії, яку обіймав до липня 2011 року[7]. У жовтні того ж року Рінкевич приєднався до третього кабінету Валдіса Домбровскіса на посаді міністра закордонних справ. Спочатку він був позапартійним, а в січні 2012 року приєднався до Партії реформ[en] Затлерса[8]. У травні 2014 року Рінкевич приєднався до партії «Єдність»[9].
Після відставки кабінету Домбровскіса у 2014 році він продовжив свою міністерську діяльність у першому уряді Лаймдоти Страуюми. У 2014 році він брав участь у парламентських виборах і був обраний до парламенту, після чого знову був затверджений на посаді міністра закордонних справ, цього разу в другому уряді Страуюми[6]. Він обіймав посаду міністра закордонних справ з 2016 по 2019 рік в уряді Кучінскіса і з 2019 по 2023 рік в уряді Каріньша.
.jpg)
Був обраний президентом Латвії 31 травня 2023 року[10]. 8 липня 2023 року вступив на посаду[11]. Він вийшов з «Єдності» після обрання президентом, оскільки в Латвії прийнято, що президент повинен зберігати політичний нейтралітет.
Політичні позиції
ред.24 травня 2021 року, після захоплення представниками режиму Лукашенка рейсу Ryanair з Романом Протасевичем на борту, Едгарс разом із мером Риги Мартіньшем Стакісом власноруч замінили прапор Білорусі на історичний біло-червоно-білий прапор, який використовувався, зокрема, у протестах в Білорусі. Це сталося під час чемпіонату світу з хокею. Після цього Генеральний прокурор Білорусі порушив проти Рінкевичса та Стакіса кримінальні справи[12].
Рінкевичс привітав новину про встановлення повних дипломатичних відносин між Ізраїлем та Бахрейном[13].
Рінкевичс висловив глибоку стурбованість ескалацією бойових дій у спірному регіоні Нагірного Карабаху і закликав Вірменію та Азербайджан негайно припинити бойові дії і просуватися до мирного врегулювання[14].
Особисте життя
ред.6 листопада 2014 року він публічно оголосив у своєму профілі в Твіттері[15][16], що він гей, що зробило його першим депутатом в Латвії, який оголосив про свою гомосексуальність, а також першим відкритим геєм-главою держави в країні ЄС[2]. Крім латиської, він вільно володіє англійською, російською та французькою мовами.
Нагороди
ред.- 2022 — орден «За заслуги» I ступеня (Україна)[17]
- 2009 — орден «За заслуги» II ступеня (Україна)[18]
- 2007 — Старший офіцер Ордена Трьох зірок Латвійської Республіки
- 2007 — Нагорода НАТО «За похвальні заслуги»
- 2006 — Кавалер Ордена Оранских-Нассау Королівства Нідерландів
- 2005 — Хрест Заслуг Військ оборони Естонської Республіки
- 2005 — Хрест Ордена Заслуг Італійської Республіки
- 2005 — Командор Хреста Заслуги Польської Республіки
- 2004 — Командор Великого хреста Ордена Вієстурс Латвійської Республіки.
- 2004 — Пам'ятна медаль Міністерства оборони Латвійської Республіки «Сприяючи членства Латвії в НАТО».
- 2000 — Нагорода Міністра оборони Латвійської Республіки — знак пошани «За внесок у розвиток Збройних сил».
Посилання
ред.- МЗС Латвії [Архівовано 15 липня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Міністр закордонних справ Латвії, палкий прихильник України, склав присягу як новий президент 8 липня 2023, 20:35
- ↑ а б Уперше у світі президентом країни став відкритий гей. Wonderzine. 31 травня 2023. Процитовано 26 вересня 2023.
- ↑ Pilī jaunas asinis – Edgars Rinkēvičs. Latvijā (латис.). 13 жовтня 2008. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ "Par uzticības izteikšanu Ministru kabinetam" (PDF). saeima.lv.
- ↑ Edgars Rinkēvičs | Ministru kabinets. web.archive.org. 28 лютого 2021. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ а б Edgars Rinkēvičs: Latvia’s foreign minister. POLITICO (англ.). 18 грудня 2014. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ а б в Ārlietu ministra amata kandidāta Edgara Rinkēviča biogrāfija. Latvijā (латис.). 24 жовтня 2011. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Ārlietu ministrs Rinkēvičs iestājas ZRP. www.delfi.lv (латис.). Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Astoņi RP politiķi iestājas "Vienotībā" (papild.) • IR.lv. ir.lv. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Свобода, Радіо (31 травня 2023). У Латвії обрали нового президента. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ President Edgars Rinkēvičs takes oath of office. eng.lsm.lv (англ.). Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Глава МЗС Латвії про справу проти нього в Білорусі: показує безумство режиму. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 28 травня 2021.
- ↑ "I welcome the news about the establishment of full diplomatic relations between #Israel and #Bahrain, it will foster peace and stability in the region. I applaud the role of the United States for efforts to facilitate the normalisation of Israel-Bahrain relations".
- ↑ Lithuanian, Latvian FMs concerned over Armenia's large-scale provocation against Azerbaijan. Trend.Az (англ.). 27 вересня 2020. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Foreign Minister 'Proud to be gay'. eng.lsm.lv (англ.). Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ France-Presse, Agence (7 листопада 2014). Latvia’s foreign minister comes out as gay. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 30 вересня 2023.
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2022 року № 595/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Про відзначення державними нагородами України громадян Латвійської Республіки № 533/2009 від 10.07.2009. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.