Егма

печера в Туреччині

Егма, Пейнірлікьоню (тур. Peynirlikönü Düdeni) — найглибша печера Туреччини, за станом на 15 березня 2010 року Егма — 14-а у світі печера по глибині[1]. Назва Егма — акронім, складений з перших літер дослідників: Еврена Гюная (Evren Günay) і загиблого в печері Мехмета Алі Озеля (Mehmet Ali Özel).

Егма
тур. Peynirlikönü Düdeni
Характеристики
Довжина 3118 м
Глибина 1429 м
Кількість входів 1
Дослідження
Рік відкриття 1993
Розташування
Країна  Туреччина
Місцевість Мерсін
Карти розташування
Егма. Карта розташування: Туреччина
Егма

Мапа

Географія ред.

Знаходиться на плато Ташелі (тур. Taşeli) в ілі Мерсін на півдні Анатолії за 17 км на південний захід від Анамура[2]. Її глибина складає - 1429 м[3]. Вхід знаходиться на висоті 1900 м н.р.м. Довжина печери сягає 3118 м[1].

Історія досліджень ред.

У 1988 році професор Темучин Айген отримав від кочівників інформацію про величезну карстову воронку. З того часу почалося дослідження печери, BÜMAK (Спелеологічним товариством університету Богазічі (тур. Boğaziçi) із Стамбула). Ці дослідження привели до відкриття 11 печер, дві з яких є найглибшими в Туреччині. У 1993 році в проваллі Пейнірлікьоню спелеологи досягли глибини 252 м, наступного року — глибини 530 м, а в 1997 році було досягнуте її дно на глибині 1377 м. Печера стала найглибшою в країні.

У серпні 2001 року сталася трагедія — потужна злива прихопила експедицію BÜMAK під час спуску в печеру. Частину печери було затоплено, при цьому загинув спелеолог Мехмет Алі Озель (Mehmet Ali Özel), що перебував у цей час на глибині 1280 м[2]. У 2004 році за допомогою членів Болгарської Федерації Спелеології BÜMAK досягла найглибшої частини печери, яка сягає 1429 м. Їх зупинило велике і глибоке підземне озеро. Члени експедиції підняли тіло загиблого спелеолога на поверхню.

Примітки ред.

  1. а б Bob Gulden. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 3 березня 2016.
  2. а б NEWS 20082004.pdf Balkan news 2008. Архів оригіналу за 27 жовтня 2004. Процитовано 27 жовтня 2004.
  3. Сайт BÜMAK. Архів оригіналу за 29 січня 2008. Процитовано 3 березня 2016.

Посилання ред.