Еббот Гендерсон Теєр

американський художник та камуфлер (1849-1921)
(Перенаправлено з Еббот Хендерсон Теєр)

Еббот Гендерсон Теєр (англ. Abbott Handerson Thayer; 12 серпня, 1849 — 29 травня, 1921) — американський художник, який зробив помітний внесок в теорію і практику військового камуфляжу. Використовуючи спостереження над маскувальним забарвленням тварин і птахів, розробив принцип камуфляжу «контрзатінення», який іноді називають «Закон Теєра» (англ. Thayer's Law).

Еббот Гендерсон Теєр
англ. Abbott Handerson Thayer

Народження 12 серпня 1849(1849-08-12)[1][2][…]
Бостон, США
Смерть 29 травня 1921(1921-05-29)[1][2][…] (71 рік)
  Нью-Гемпшир, США
Країна  США
Жанр пейзаж
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Chapel Hill – Chauncy Hall Schoold
Діяльність художник, натураліст
Вчитель Жан-Леон Жером
Відомі учні Маргарита Пумпеллі Смітd
Член Американська академія мистецтв та літератури
Твори Stevenson Memoriald і The Sistersd
Діти Gerald H. Thayerd[4] і Gladys Thayerd
Роботи в колекції Міннеаполіський інститут мистецтваd, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен, Смітсонівський музей американського мистецтва, Бруклінський музей, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Галерея мистецтв Коркоран, Музей мистецтв Індіанаполіса, Національна портретна галерея США, Клівлендський музей мистецтв, Rhode Island School of Design Museumd, Детройтський інститут мистецтв, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Музей мистецтв Толедо, Вустерський музей мистецтв, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Vanderbilt University Fine Arts Galleryd, Гарвардський художній музей, Художній музей Фогга[d], Princeton University Art Museumd, Нью Бритн музей американського мистецтва, Гай (музей мистецтва) і Художній музей Мілвокі

CMNS: Еббот Гендерсон Теєр у Вікісховищі

Життя та творчість ред.

Після закінчення школи Теєр приїжджає в Нью-Йорк, де вчиться в бруклінській Школі мистецтв, а потім в Національній академії дизайну. У 1875 році він вирушає до Парижа і вступає до Школи образотворчих мистецтв, де його викладачами були Анрі Леман і Жан-Леон Жером.

У 1879 році Теєр повертається на батьківщину; живе і працює в Нью-Йорку. У цей період художник пише в стилі барбізонців переважно сценки з життя тварин і пейзажі. Згодом тематика його творчості змінюється і Теєр стає відомим портретистом. З 1889 року він — член-кореспондент Національної Академії дизайну, з 1901 року — дійсний член Академії. Був також членом-кореспондентом Академії Святого Луки в Римі. З 1901 року Теєр живе в сільській місцевості Нью-Гемпшира.

Еббот деякий час провів в місті Дублін, штат Нью-Гемпшир, де була колонія художників. Тут він зацікавився захисним забарвленням в природі і розробкою військових камуфляжів.

Помер 29 травня 1921 року. Був кремований, його прах розвіяний.

Теорія камуфляжу ред.

 
Фотознімок Еббота Теєра (1908) з демонстрацією контрзатінення, з використанням двох дерев'яних качок-приманок. Та, що ліворуч і добре помітна пофарбована в колір навколишньої поверхні, але не має контрзатінення, тоді як та, що праворуч (яка майже невидима), була ретельно контрзатінена.

Теєра іноді називають «батьком камуфляжу»[5]. Хоча він не винайшов камуфляж, він був одним із перших, хто писав про деформаційні візерунки, що руйнують контури об'єкта[5], про відволікаючий камуфляж, про мімікрію, коли форма та кольори метелика імітують листя (хоча тут його випередили Бейтс, Воллес і Поултон), і особливо про контрзатінення.

Починаючи з 1892 року, він писав про функцію контрзатінення в природі, за допомогою якої форми виглядають менш об'ємними і менш чіткими через окраску, що створює перевернуте затінення, чим він пояснює світлу нижню частину тварин. Цей твердження досі користується широким визнанням і його іноді називають законом Теєра[5]. Однак Еббот стверджував також, що всі тварини використовують камуфляж і підірвав до себе довіру, стверджуючи, що такі помітні птахи, як павичі та фламінго, насправді використовували маскувальний колір. Теодор Рузвельт різко критикував його за це у великій статті[6].

Теєр вперше почав займатися військовим камуфляжем у 1898 році, під час Іспансько-американської війни, коли він і його друг Джордж де Форест Браш запропонували використовувати захисне забарвлення на американських кораблях, використовуючи контрзатінення[5]. Два художники дійсно отримали патент на свою ідею в 1902 році під назвою «Процес обробки зовнішньої сторони кораблів тощо для того, щоб зробити їх менш помітними», в якій описується, що їхній метод розроблений на основі забарвлення мартинів[7].

Експерименти Теєра та Браша з камуфляжем продовжилися під час Першої світової війни, як спільно, так і окремо. На початку війни, наприклад, Браш розробив прозорий літак, тоді як Теєр продовжував цікавитися деформаційним або контрастним камуфляжем, що мало чим відрізнялося від того, що британський дизайнер корабельного камуфляжу Норман Вілкінсон назвав би сліпучим камуфляжем (термін, який, можливо, був взятий з праць Теєра, який називав деформаційні забарвлення в природі «razzle dazzle»).

Метод Теєра був оснований на відкритому ним механізмі роботи мозку при сприйнятті зорових образів. Теєр зрозумів, що мозок насамперед реагує на контрасти, контури і візерунок. На основі цього аналізу формується попередня версія про природу образу, яка і стає основою для подальшого осмислення побаченого. Розуміння цього механізму дозволило Теєрові зрозуміти принципи мімікрії в живій природі та розробити на цій основі способи військового камуфляжу. Теєр першим в історії запропонував військовим використовувати контрзатінення та маскувальні малюнки[8].

У 1898 році, спільно з художником Джорджем де Форест Брашом та його дружиною Мері Тейлор Браш, запатентував принцип маскувальною забарвлення кораблів (патент США № 715013 — «Process of Treating the Outside of Ships, etc., For Making Them Less Visible».)

Поступово Теєр і Браш довірили роботу з маскування своїм синам. «Приховане забарвлення в царстві тварин» (1909), підготовка якого тривала сім років, приписується сину Теєра, Джеральду. Приблизно в той же час, Теєр знову запропонував корабельний камуфляж для ВМС США (і знову невдало), цього разу співпрацюючи не з Брашем, а з його сином, Джеромом (названим на честь вчителя свого батька).

У 1915 році, під час Першої світової війни, Теєр зробив пропозиції Британському воєнному офісу, безуспішно намагаючись переконати його прийняти бойове спорядження з деформаційними візерунками замість монохромного кольору хакі. Проте Теєр покинув Британію, так і не дочекавшись зустрічі в офісі, хоча він дуже хотів бути присутнім на ній особисто[5]. Тим часом пропозиція Теєра та Джерома Браша щодо використання контрзатінювання в камуфляжі кораблів була схвалена для використання на американських кораблях, і жменька ентузіастів Теєра (серед них Баррі Фолкнер) завербувала сотні художників, щоб залучити їх до Американського корпусу камуфляжу.

Сім'я ред.

Сестра: Еллен Фішер (1847—1911) — американська художниця.

Був двічі одружений:

  1. Catherine Bloede Thayer (1846—1891);
  2. Emeline Buckingham Beach Thayer (1849—1924) — також була художницею-анімалісткою.

Діти:

  • William Henry Thayer (1878—1880);
  • Mary Bloede Thayer Birch (1878);
  • Ralph Waldo Thayer (1881—1881);
  • Gerald Handerson Thayer (1883—1935);
  • Gladys Thayer Reasoner (1886—1945).

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. а б RKDartists
  2. а б Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
  5. а б в г д Behrens 1988.
  6. Roosevelt, Theodore (1911). «Revealing and concealing coloration in birds and mammals». Bulletin of the American Museum of Natural History. 30 (Article 8): 119—231. hdl: 2246/470.
  7. [1], Brush, Gerome & Abbott Handerson Thayer, "Process of treating the outsides of ships, &c., for making them less visible" 
  8. Стенвик, 2016, с. 16.

Література ред.

  • Бор Стенвик. Все мы врём: Как ложь, жульничество и самообман делают нас людьми = Bar Stenvik. Bloff - hvordan juks og selvbedrag gjir oss til ekte mennesker. — М. : Альпина Паблишер, 2016. — 503 p. — ISBN 978-5-9614-5855-8.
  • Ross Anderson (1982). Abbott Handerson Thayer. Syracuse, NY: Everson Museum. OCLC 8857434
  • Roy R. Behrens, «The Theories of Abbott H. Thayer: Father of Camouflage» in Leonardo. Vol 21 No 3 (1988), pp. 291–296.
  • Roy R. Behrens, «Abbott H. Thayer's Anticipation of a Computer-Based Method of Working» in Leonardo. Vol 34 No 1 (2001), pp. 19–20.
  • Roy R. Behrens, «The Meaning of the White Undersides of Animals: Abbott H. Thayer and the Laws of Disguise» in False Colors: Art, Design and Modern Camouflage (Bobolink Books, 2002). ISBN 0-9713244-0-9.
  • Behrens, Roy R. (2009). Revisiting Abbott Thayer: Non-scientific Reflections About Camouflage in Art, War and Zoology. Philosophical Transactions of the Royal Society B. 364 (1516): 497—501. doi:10.1098/rstb.2008.0250. PMC 2674083. PMID 19000975.
  • Mary Fuertes Boynton (1952) Abbott Thayer and Natural History. St. Catherine Press
  • Nancy Douglas Bowditch, George de Forest Brush (William Bauhan, 1970).
  • Barry Faulkner, Sketches from an Artist's Life (William Bauhan, 1973).
  • Meryman, Richard (April 1999). A Painter of Angels Became the Father of Camouflage. Smithsonian Magazine: 116—128.
  • Erica E. Hirshler, Dennis Miller Bunker: American Impressionist. Museum of Fine Arts, Boston, 1994. ISBN 0-87846-423-9
  • Kevin M. Murphy, «Not Theories but Revelations» The Art and Science of Abbott Handerson Thayer. Williams College Museum of Art, 2016. ISBN 978-0981576275
  • Elizabeth Prelinger, The Gilded Age: Treasures from the Smithsonian American Art Museum. Watson-Guptill, New York, 2000. ISBN 0-8230-0192-X
  • Hanna Rose Shell, '«Instantaneous Photography and Abbott Thayer's Modeling of Invisibility in Nature and Man» in Hide and Seek: Camouflage, Photography, and the Media of Reconnaissance (Zone Books, 2012). ISBN 9-7819-3540-822-2
  • Abbott H. Thayer and Gerald H. Thayer, Concealing Colouration in the Animal Kingdom (New York: Macmillan, 1909/1918).
  • Nelson C. White, Abbott H. Thayer: Painter and Naturalist (Connecticut Printers, 1951).
  • Nancy Stula with Nancy Noble, American Artists Abroad and their Inspiration (New London: Lyman Allyn Art Museum, 2004).

Посилання ред.