Дистрибутизм (англ. distributism) — економічна теорія, що стверджує про світові виробничі фонди, які повинні бути великими власниками, а не зосередженими на собі[1].

Відношення дистрибутизму до соціалізму та капіталізму

Розроблена в Європі наприкінці XIX — початку XX століть, і ґрунтувалася на принципах католицького соціального вчення, особливо на вченні Папи Лева XIII у його енцикліці «Rerum novarum» (1891) та Папи Пія XI у «Quadragesimo anno» (1931)[2][3][4]. Вона розглядає капіталізм і соціалізм як однаково хибні та експлуатаційні, і надає перевагу економічним механізмам, таким як кооперативи та організації взаємодопомоги, що належать членам, а також малий бізнес та масштабні антимонопольні норми.

Деякі християнські демократичні політичні партії виступають за розподіл у економічній політиці.

Загальна характеристикаРедагувати

Згідно дістрібутістським уявленням, володіння приватною власністю є фундаментальним правом[5], а засоби виробництва повинні бути широко поширені, а не зосереджені під контролем держави (державний соціалізм), чи кількох окремих осіб (плутократія), або корпорацій (корпоратократія). Таким чином, дістрібутізм виступає за суспільство, яке характеризується широким поширенням приватної власності[6]. Кооперативісти, такі як Рейс Метьюс (англ. Race Mathews), стверджують, що така система є ключем до створення справедливого соціального порядку[7].

Дістрібутізм часто протиставляється як соціалізмові, так і капіталізму[8][9], що розглядаються дістрібутістами в рівній мірі дефективними й експлуататорськими[10]. Томас Сторк (англ. Thomas Storck) стверджував, що «і соціалізм, і капіталізм є продуктами епохи Просвітництва і, таким чином, являють собою модернізаторські та анти-традиціоналістські сили. Крім того, деякі дістрібутісти стверджують, що соціалізм є логічним наслідком капіталізму[11][12]. Протилежним чином, дістрібутізм прагне поставити економічну активність в залежність від людського життя як цілого, від нашої духовного, інтелектуального та сімейного життя»[13].

Деякі розглядають дістрібутізм швидше як прагнення, що було успішно реалізовано в короткостроковому періоді через прихильність принципам субсидіарності та соціальної солідарності, «вбудованим» в фінансово незалежні місцеві/локальні кооперативні та малі сімейні підприємства/бізнеси. При цьому прихильники дістрібутізму також вказують на такі періоди, як середні віки, як приклади історичної довгострокової життєздатності дістрібутізму[14]. Найбільший вплив на розвиток теорії дістрібутізму надали католицькі автори Г. К. Честертон і Хілер Белок (англ. Hilaire Belloc)[10], — двоє ранніх та найактивніших прихильника дістрібутізму[15][16].

Історичне тлоРедагувати

Середина XIX століття була відзначена зростанням політичного впливу[en] католицтва в Європі[17]. Згідно історика Майкла А. Ріфа (англ. Michael A. Riff), спільною рисою цих рухів була опозиція не тільки щодо секуляризму, але також до капіталізму і соціалізму[16]. У 1891 р. Лев XIII видає енцикліку «Rerum Novarum», де він звертається до теми «зол і нещасть, від яких тепер страждають майже всі робітники», звертаючи увагу на те, що «мала група дуже заможних» змогла «покласти на плечі багатолюдних мас працюючих жебраків тягар, що не набагато краще рабства»[18]. В цій енцикліці затверджувалося право володіння приватною власністю[19], необхідності системи, яка би дозволяла «максимально у можливій кількості людей стати власниками»[20], обов'язок роботодавців забезпечити безпечні умови праці[21] і належну зарплату[22], право робітників на створення профспілок[20]. Колективне (зокрема, муніципальне і державне) володіння власністю були експліцитно відкинуті в якості інструментів допомоги бідним[23][24].

На початку XX століття, Г. К. Честертон і Хілер Белок звели воєдино розрізнений досвід різних кооперативів і товариств взаємодопомоги[en] в північній Англії, Ірландії та північній Європі в гармонійну і логічно послідовну політичну ідеологію, що виступала за широке поширення приватної власності на житло і контролю за промисловістю через малі бізнеси, керовані власниками, і кооперативи, керовані робочими. Найбільш важливими з робіт Беллока і Честертона, що стосуються дістрібутізму, є Служача держава[en] (де слуга народу — державний службовець)[25] і «Обрис розуму» (англ. Outline of Sanity)[26]..

І хоча більшість наступних прихильників дістрібутізму не були католиками, а деякі були колишніми радикальними соціалістами, котрі розчарувалися в соціалізмі, дістрібутістська думка була сприйнята Рухом католицьких робітників у з'єднанні з ідеями Дороті Дей та П'єра Морана[fr] про незалежні локальні громади.

Позиція у політичному спектріРедагувати

Позиція дістрібутістів в порівнянні з іншими політичними філософіями іноді видається дещо парадоксальною. Будучи переконаними англійськими[en] католиками, прихильниками принципу органічної єдності, носіями ціннойстей культурного традиціоналізму у аграризму, перебуваючи в прямій опозиції основним принципам історіографії вігів — І. Белок проте був членом Парламенту від Ліберальної партії, а Честертон одного разу заявив: «… я вірю в лібералізм. Але був і той світлий час невинності, коли я вірив у лібералів»[27]. Даний тип лібералізму, що відрізняється від сучасних форм цієї ідеології, брав свій початок у працях Вільяма Кобета[en] і Джона Раскіна, які з радикальних позицій оскаржували ідеали й претензії істемблішменту, але робили це в рамках оновленчської, а не революційної перспективи: вони бачили себе борцями за відновлення традиційних свобод Англії та її народу, які були відібрані у них, крім інших речей, з часів Промислової революції.

Маючи деякі спільні ідеали з традиційним торізмом[en], особливо в позитивному баченні Середніх віків і органічного суспільства, дістрібутісти розходилися з ним у ряді важливих питань. Хоча багато торі перебували в опозиції до реформ, дістрібутісти, в деяких випадках, розглядали це не як консервацію легітимної традиційної концепції Англії, але як закріплення шкідливих помилок і нововведень. Белок знаходився у відкритій опозиції до протестантизму як до концепції і як до схизми від Католицької Церкви, розглядаючи поділ християнського світу в XVI столітті в якості одного з найбільш згубних подій в європейській історії. Елементи торістів, з іншого боку, були безкомпромісними в тому, що стосувалося державного статусу Церкви Англії: заради його підтримки, деякі дістрібутісти навіть відмовлялися від своїх початкових легітимістських ультра-роялістських принципів щодо Якова II.

Багато що в творчості Дороті Сейєрс[en], в чому вона стосується соціальних та економічних питань, має схожість з ідеями дістрібутістів: останні могли вплинути на неї або ж вона сама прийшла до висновків, які зустрічаються на сторінках її праць. Її доводи, як члена Церкви Англії, вкорінені в теології креаціонізму й Боговтілення, що дещо відрізняється від позицій католиків Честертона і Беллока.

ВпливРедагувати

Шумахер Е. Ф.Редагувати

Дістрібутізм вплинув на економіста Е. Ф. Шумахера[en], який прийняв католицтво.

Мондрагонская кооперативна корпораціяРедагувати

Мондрагонська кооперативна корпорація, що базується в баскських землях Іспанії та Франції, була створена католицьким священиком, о. Хосе Марія Арісмендіаріетою[es], на якого вплинуло соціальне й економічне вчення Католицької Церкви, що надихало Белока, Честертона, МакНаба та інших мислителів-дістрібутістов.

Гільдія святих Йосипа й ДомінікаРедагувати

Дістрібутістські ідеї були застосовані на практиці гільдією святих Йосипа і Домініка[en] — групою художників і ремісників, які створили громаду в селі Дітчлінґ (Сусекс, Англія) в 1920 році. Девізом групи стало: «Люди, багаті чеснотою, які вивчають прекрасне, котрі живуть в мирі в своїх будинках». Група прагнула відтворити ідеалізований середньовічний спосіб життя, на манер Руху мистецтв і ремесел. Гільдія проіснувала майже 70 років (до 1989 року).

Велике суспільствоРедагувати

«Велике суспільство» (англ. Big Society) — найважливіший пункт у передвиборному маніфесті британської Консервативної партії 2010 року. Ряд положень цієї програми носять явно дістрібутістський характер[28]. На даний момент вона, імовірно, становить частину законодавчої програми коаліційної угоди між цими консерваторами й ліберал-демократами[29]. Головною метою цієї програми є «створення такого суспільного клімату, який дасть місцевим громадам, які будують велике суспільство, можливість взяти владу у політиків і передати її громадянам».

ДістрібутістиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.)Zwick, Mark and Louise (2004). The Catholic Worker Movement: Intellectual and Spiritual Origins . Paulist Press[en] — p.156. ISBN 978-0-8091-4315-3
  2. (англ.)Coulter, Michael (2007). Encyclopedia of Catholic Social Thought, Social Science and Social Policy. Scarecrow Press[en] — p.85. ISBN 978-0-8108-5906-7
  3. (англ.)McConkey, Dale; Lawler, Peter (2003). Faith, Morality, and Civil Society. Lexington Books[en] — p.50. ISBN 978-0-7391-0483-5
  4. (англ.)Patrick Allitt, (2000). Catholic Converts: British and American Intellectuals Turn to Rome. Cornell University Press[en] — p.206. ISBN 978-0-8014-8663-0
  5. (англ.) Shiach, Morag (2004). «Modernism, Labour and Selfhood in British Literature and Culture, 1890—1930». Cambridge University Press — p.224. — ISBN 978-0-521-83459-9
  6. (англ.) Zwick, Mark and Louise (2004). «The Catholic Worker Movement: Intellectual and Spiritual Origins». Paulist Press[en] — p. 156. — ISBN 978-0-8091-4315-3
  7. (англ.) Gibson-Graham, J. K. (2006). «A Postcapitalist Politics». University of Minnesota Press[en] — p. 224. — ISBN 978-0-8166-4804-7
  8. (англ.) Boyle, David; Simms, Andrew (2009). «The New Economics». Routledge — p.20. — ISBN 978-1-84407-675-8
  9. (англ.) Novak, Michael; Younkins, Edward W. (2001). «Three in One: Essays on Democratic Capitalism, 1976—2000». Rowman and Littlefield[en] — p. 152. — ISBN 978-0-7425-1171-2
  10. а б (англ.) Prentiss, Craig R. (2008). «Debating God's Economy: Social Justice in America on the Eve of Vatican II». Penn State University Press[en] — p. 77. — ISBN 978-0-271-03341-9
  11. (англ.)John Médaille (December 5, 2012). Article in Front Porch Republic. Front Porch Republic. Процитовано 12 квітня 2020. 
  12. (англ.)Distributism as a means of achieving third way economics. Humanist Society of New South Wales Inc. Процитовано 12 квітня 2020. 
  13. (англ.) Storck, Thomas. «Capitalism and Distributism: two systems at war», Beyond Capitalism & Socialism. Tobias J. Lanz, ed. IHS Press[en], 2008 — p.75.
  14. (англ.) Hilaire Belloc, «The Servile Institution Dissolved», The Servile State, (1913; reprint, Indianapolis, IN: Liberty Fund[en], 1977) — p.71-83.
  15. (англ.)Fitzgerald, Ross et al. (2003). «The Pope's Battalions: Santamaria, Catholicism and the Labor Split». University of Queensland Press[en] — p.21. — ISBN 978-0-7022-3389-0
  16. а б (англ.)Riff, Michael A. (1990). «Dictionary of Modern Political Ideologies». Manchester University Press[en] — p.35. — ISBN 978-0-7190-3289-9
  17. (англ.) Adams, Ian (1993). Political Ideology Today. Manchester University Press — p.59-60. — ISBN 978-0-7190-3347-6
  18. Leo XIII, Rerum novarum, 3.
  19. Leo XIII, Rerum novarum, 6.
  20. а б Leo XIII, Rerum novarum, 49.
  21. Leo XIII, Rerum novarum, 42.
  22. Leo XIII, Rerum novarum, 45.
  23. Leo XIII, Rerum novarum, 4.
  24. Leo XIII, Rerum novarum, 15.
  25. (англ.) Hilaire Belloc, The Servile State, The Liberty Fund, originally published 1913.
  26. (англ.) G. K. Chesterton, The Outline of Sanity, IHS Press, 2002, originally published 1927.
  27. (англ.)Chesterton, G. K. Orthodoxy. — BiblioBazaar[en], 2008. — С. 49. — ISBN 978-0-554-33475-2.
  28. (англ.)A Potential Step in the Right Direction 21 July 2010
  29. (англ.)Cameron and Clegg set out 'big society' policy ideas BBC News 18-May-2010
  30. (англ.)«Articles on Distributism — 2» Архівовано 2011-07-26 у Wayback Machine. by Dorothy Day. The Catholic Worker, July–August 1948, 1, 2, 6
  31. (англ.)The Distributist Review – Dale Ahlquist. Distributistreview.com. Процитовано 2014-06-05. 
  32. (англ.)Allan Carlson (2009-07-12). "A Distributist View of the Global Economic Crisis": A Report. Front Porch Republic[en]. Процитовано 2020-04-12. 

ДжерелаРедагувати