Відкрити головне меню

Дячун Теодор Григорович

Теодо́р Григо́рович Дячу́н — керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка Київського крайового братства ОУН-УПА, комбатант Української Повстанської Армії.

Дячун Теодор Григорович
Вояк
Загальна інформація
Народження 20 березня 1927(1927-03-20) (92 роки)
Стегниківці
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Українська Повстанська Армія
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Хрест Івана Мазепи

БіографіяРедагувати

Народився 20 березня 1927-го у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем «Просвіти» й головою об'єднання селян «Сільський господар». Мама Євдокія — активісткою «Союзу Українок».

Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків  Теодора Дячуна — Гнат і Іван.[1] Півроку проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА.

20 травня 1945 року Теодора Дячуна офіційно прийняли в Організацію українських націоналістів. Перед шістьма командирами і капеланом він прочитав декалог і спеціальну молитву. Отримав псевдо «Голуб», бо часто посилали носити листи. Зразу ж призначили керівником групи із забезпечення повстанців продовольством і зброєю.

З 1945 року офіційно воював у лавах Української повстанської армії. Очолював групу зі здобування набоїв і провіанту.

За два роки почалася операція «Червона мітла», під час якої НКВДисти чистили галицькі села від учасників національно-­визвольного руху. Через це змушений був легалізуватися. Влаштувався на роботу в дорожню службу. Вдень із хлопцями засипали ями на дорогах, а вночі виконували завдання районних провідників.

У 1949 році був арештований на явочній квартирі. За рік засудили до розстрілу. Вирок змінили на 25 років каторги і п'ять років таборів. Покарання відбував у Омській тюрмі та спецтаборі «Екібастуз-вугіллля» у Казахстані. 1956-го, під час хрущовської відлиги, вирок скоротили вдвічі. Виконував норму на 130 відсот­ків — день рахували за три.

Після смерті Сталіна звільнений, з 1964 року проживав в Джезказгані — там жила двоюрідна сестра, приїхала до висланого чоловіка. Довгі роки працював на шахті, раз в тиждень приходив відмічатися до відділення міліції. З 1978 року проживає у Білій Церкві на Київщині. разом з дружиною Лідією. 31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви[2]

Брав участь у подіях Революції Гідності, регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону «Київська Русь».

Із пенсії постійно жертвує кошти на допомогу Збройним силам України.

Нагороди та вшануванняРедагувати

  • Орден «За заслуги» III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність[3]
  • Відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[4]
  • годинник від Голови Верховної Ради України
  • відзнака «За заслуги перед Київщиною» Київської обласної ради (вересень 2016)
  • Почесний громадянин Білої Церкви (від 31 серпня 2017 року[5]).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати