Дяченко Сергій Степанович

український мікробіолог, вірусолог, інфекціоніст, викладач

Дяченко Сергій Степанович
Дяченко Сергій Степанович.jpg
Народився 24 вересня (6 жовтня) 1898(1898-10-06)
с. Нова Басань, Київська губернія, Російська імперія; нині Бобровицький район, Чернігівська область
Помер 21 січня 1992(1992-01-21) (93 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Підданство Російська імперія
Діяльність лікар-інфекціоніст, мікробіолог, вірусолог, викладач університету, науковець
Alma mater Київський медичний інститут
Сфера інтересів інфекційні захворювання, мікробіологія, вірусологія
Заклад Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології та паразитології, Київський медичний інститут
Вчене звання професор (1945)
Науковий ступінь доктор медичних наук (1941)
Науковий керівник М. П. Нещадименко
Відомі учні В. П. Широбоков
Відомий завдяки: вивченню антигенної будови бактерій кишкової групи, етіології інфекційних хвороб, механізмів імунітету, дослідженню антигену вірулентності збудника черевного тифу
Нагороди Заслужений діяч науки УРСР (1967)

Сергій Степанович Дяченко (24 вересня (6 жовтня) 1898(18981006), селище Нова Басань, Київська губернія, Російська імперія; нині Бобровицький район, Чернігівська область — 21 січня 1992, Київ) — український мікробіолог, вірусолог, інфекціоніст, історик мікробіології, доктор медичних наук (1941), професор (1945), Заслужений діяч науки УРСР (1967).

БіографіяРедагувати

1919 р. закінчив Чернігівську земську фельдшерську школу (нині Чернігівський базовий медичний коледж), надалі 3 роки працював санітарним інспектором та протиепідемічним фельдшером. Протягом 1922—1927 років навчався в Київському медичному інституті. По закінченню його працював у Ніжині ординатором міської інфекційної лікарні та водночас санітарним лікарем. Одночасно викладав у Ніжинському інституті народної освіти. Наприкінці 1929 року вступив до інтернатури з мікробіології при Київському санітарно-бактеріологічному інституті, по закінченню якої запрошений на наукову роботу. Тут він пропрацював до 1963 року почавши з посади молодшого наукового співробітника, послідовно надалі був старшим науковим співробітником, завідувачем антигенної лабораторії, мікробіологічного відділу та науковим консультантом інституту, а протягом 1943—1951 рр. — заступником директора з наукової роботи.

З 1935 року на кафедрі мікробіології Київського медичного інституту, був асистентом, потім доцентом цієї кафедри. Науковий ступінь кандидата медичних наук йому було присуджено за сукупністю робіт у 1936 році. Захистив докторську дисертацію 1941 року, його науковим консультантом був завідувач кафедри, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук, професор Марко Петрович Нещадименко.

1938 року відбув ув'язнення за звинуваченням у шкідництві, яке було інспіроване НКВС.

У грудні 1943 року обраний завідувачем кафедри мікробіології санітарно-гігієнічного і педіатричного факультетів Київського медичного інституту. Паралельно ще з 1936 року в цьому інституті було дві кафедри мікробіології, ще одна була в складі лікувального факультету. З 14 листопада 1944 року кафедри було об'єднано в одну під головуванням Сергія Степановича Дяченко. Протягом усього періоду викладання в інституті вів заняття українською мовою, хоча у той час це не віталося і практично на всіх кафедрах велося російською мовою. Хоча при цьому був членом КПРС (1967). Він завідував кафедрою до 1973 року, а надалі до кінця свого життя був її науковим консультантом.

Помер на 94-му році життя, похований на Байковому кладовищі.

Наукові здобуткиРедагувати

Його роботи були присвячені вивченню антигенної структури патогенних мікроорганізмів кишкової групи, зокрема, антигену вірулентності збудника черевного тифу; дослідженню етіології деяких інфекційних захворювань; розробці методів мікробіологічної і вірусологічної діагностики, узагальненню досвіду їхнього використання; вивченню деяких механізмів імунітету; розумінню філософських питань мікробіології і вірусології; дослідженню маловідомих сторінок історії мікробіології та вірусології в Україні.

Науковий доробок становить 223 наукові праці, з них широко відомі класичні посібники «Мікробіологічні методи діагностики інфекційних хвороб» та «Патогенні віруси людини», 12 монографій, зокрема «Цереброспінальний менінгіт», та 8 науково-популярних книжок. Він був науковим керівником у 55 кандидатів наук, консультантом 4 докторів наук. Учнем Сергія Степановича є академік НАН та НАМН України, професор Володимир Павлович Широбоков, який з 1979 року очолив кафедру, якою керував його вчитель.

Нагороджений низкою урядових нагород. Багато років він був членом Правління Республіканського товариства «Знання» та медичної секції Товариства «Україна», членом Президії Українського товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів, членом Вченої медичної ради МОЗ України, редколегії «Мікробіологічного журналу».

На фасаді санітарно-гігієнічного корпуса Національного медичного університету імені О. О. Богомольця за адресою Брест-Литовській проспект 34 є меморіальна дошка, на якій викарбувано «З 1967 по 1992 рік тут працював видатний вчений, професор Сергій Степанович Дяченко».

Сім'яРедагувати

  • Дяченко Наталiя Сергіївна (11 червня 1936 — 16 листопада 2003) — доктор біологічних наук, професор, член-кор. НАН України.
  • Дяченко Сергій Сергійович (нар. 14 квітня 1945) — психіатр, генетик, сценарист та письменник-фантаст, який пише фантастичні твори в тандемі зі своєю дружиною Мариною.

ДжерелаРедагувати

  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ. КАФЕДРА МІКРОБІОЛОГІЇ, ВІРУСОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ. ІСТОРІЯ КАФЕДРИ [1]
  • Енциклопедія сучасної України. В. П. Широбоков. «Дяченко Сергій Степанович» [2]
  • Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка. «Дяченко Сергій Степанович» [3]