Відкрити головне меню
Дятел білоспинний
Самець
Самець
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Дятел (Dendrocopos)
Вид: Дятел білоспинний
Біноміальна назва
Dendrocopos leucotos
(Bechstein, 1802)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Dendrocopos leucotos
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Dendrocopos leucotos
EOL logo.svg EOL: 1177523
ITIS logo.svg ITIS: 554047
IUCN logo.svg МСОП: 141704
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 81522
Fossilworks: 369528

Дя́тел білоспи́нний (Dendrocopos leucotos) — лісовий птах родини дятлових (Picidae), найбільший представник роду дятел (Dendrocopos). Один з 5-ти видів у фауні України. В Україні гніздовий кочовий вид.

Зміст

ОписРедагувати

Морфологічна характеристикаРедагувати

Схожий на великого строкатого дятла. Довжина тіла: 240—260 мм; маса самця: 105—112 г, самки: 105—106 г. Виражений статевий диморфізм. У дорослого самця смуги на шиї, плечі, верх спини, верхні покривні пера крил і надхвістя чорні; лоб білуватий; на голові червона «шапочка»; горло, щоки, покривні пера вух, шия, низ спини і поперек білі; воло, груди і черево спереду білуваті, з чорними рисками; черево ззаду і підхвістя червонувато-рожеві; махові пера чорні, з білими плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. У дорослої самки, що схожа на дорослого самця, голова зверху цілком чорна. Молодий птах схожий на дорослого самця, але червона «шапочка» поцяткована чорним.

Від великого строкатого, середнього і сирійського дятлів відрізняється білим низом спини і попереком, а також чорними плечами.

ГолосРедагувати

Кричить відносно рідко, переважно у сезон розмноження та інколи восени. У порівнянні з великим строкатим дятлом голос не такий різкий, відносно тихий та нижчий. Найчастіше видає голосне «кік».

СистематикаРедагувати

Виділяють 12 підвидів:

  • D. l. leucotos (Bechstein, 1802), номінативний підвид, широко поширений в Євразії від північної, центральної або східної Європи до північного сходу Азії, Кореї та Сахаліну;
  • D. l. lilfordi (Sharpe & Dresser, 1871);
  • D. l. tangi (Cheng, 1956);
  • D. l. subcirris (Stejneger, 1886);
  • D. l. stejnegeri (Kuroda, 1921);
  • D. l. namiyei (Stejneger, 1886);
  • D. l. takahashii (Kuroda & Mori, 1920);
  • D. l. owstoni (Ogawa, 1905);
  • D. l. fohkiensis (Buturlin, 1908);
  • D. l. insularis (Gould, 1863);
  • D. l. quelpartensis (Kuroda & Mori, 1918);
  • D. l. uralensis (Malherbe, 1860).

Ареал виду та його поширення в УкраїніРедагувати

 
Поширення білоспинного дятла

Поширений в південній частині лісової зони Євразії, але скрізь нерівномірно. Гніздовий ареал простягається суцільною смугою від Східної Європи через усю Північно-східну Азію до Південного Китаю, узбережжя Охотського моря та островів Японії. Займає західну частину Скандинавського півострова, мозаїчно поширений в долині Ельби, вздовж кордону Німеччини та Австрії, на півдні Балканського півострова. В Україні поширений відносно мозаїчно, найчастіше трапляється на Розточчі, у Східних Карпатах, на Західному та Житомирському Поліссі та на північному сході країни.

Чисельність і причини її зміниРедагувати

Європейська популяція оцінюється у 180—550 тис. пар.[1] Загальну чисельність виду в Україні оцінено в межах 570–930 пар. За останні 20 років чисельність виду скоротилась більше ніж у 3—4 рази. Причиною зміни чисельності є практика суцільних рубок старих лісів. Експлуатація лісових масивів особливо зросла за останні два десятиліття.

Особливості біологіїРедагувати

 
Самка біля дупла

Осілий вид, типовий моногам. Населяє старі, але достатньо світлі листяні та мішані ліси з великою кількістю загиблих дерев. У першу чергу віддає перевагу березнякам, але зустрічається також у лісах за участю ясеня, тополі, клена, вільхи, дуба, граба, верби. У Карпатах та на Розточчі оселяється у пралісах або старих букових лісах, обов'язково з високим відсотком (не менше 5—7%) старих трухлявих дерев. У Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м'яких порід дерев. Глибина дупла 25—37 см, высота льотка 5,5—7 см, ширина льотка 4,7—6,4 см.[2] Гніздування відбувається у березні−червні. Кладка з 3—7 (зазвичай 4−6) видовжених білих яєць. Насиджування здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11—12 днів, виліт молодих через 24—28 діб після вилуплювання. Успішність гніздування в Україні скорочується через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків (зокрема кунячих). Успіх розмноження не перевищує 2,1–2,4 молодих на пару. У живленні переважають ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів. Їжу найчастіше здобуває на стовбурах гнилих або висохлих дерев, часто повалених, або у пеньках.

ОхоронаРедагувати

Знаходиться під охороною Бернськї конвенції (Додаток ІІ). Внесений до останнього видання Червоної книги України (2009) (статус — рідкісний). В Україні охороняється у заповідниках − Поліський, Карпатський, «Ґорґани», «Розточчя», національних природних парках: Шацькому, «Сколівські Бескиди», Карпатському, «Прип'ять-Стохід». Для ефективнішої охорони необхідні спеціальні менеджмент плани для підтримки природних лісостанів з високим відсотком старих дерев м'яких порід як на незаповідних, так і на заповідних територіях.

ПриміткиРедагувати

  1. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  2. Winkler, Hans; Christie, David A. 2002. Family Picidae (Woodpeckers) in del Hoyo, J., Elliott, A., & Sargatal, J., eds. Volume 7: Jacamars to Woodpeckers // Handbook of the birds of the world. — Barcelona: Lynx Edicions, 2002. — Р. 483−484.

ПосиланняРедагувати

  • Горбань І. М., Горбань Л. І., Кийко А. О. Дятел білоспинний // Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 473.
  • Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.

Зовнішні посиланняРедагувати