Дякове

село в Луганській області, Україна

Дя́кове  — село в Україні, в Антрацитівській міській громаді Ровеньківського району Луганської області. Населення за переписом 2001 року становило 2870 осіб. Орган місцевого самоврядування — Дяківська сільська рада.

село Дякове
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Ровеньківський район
Громада Антрацитівська міська громада
Облікова картка Дякове 
Основні дані
Засноване 1777
Населення 2870
Площа 8.307 км²
Густота населення 345.49 осіб/км²
Поштовий індекс 94692
Телефонний код +380 6431
Географічні дані
Географічні координати 47°56′58″ пн. ш. 39°08′24″ сх. д. / 47.94944° пн. ш. 39.14000° сх. д. / 47.94944; 39.14000Координати: 47°56′58″ пн. ш. 39°08′24″ сх. д. / 47.94944° пн. ш. 39.14000° сх. д. / 47.94944; 39.14000
Середня висота
над рівнем моря
79 м
Водойми річки: Нагольна, Юськіна, Горіхова
Відстань до
обласного центру
81.7 км
Відстань до
районного центру
32.5 км
Місцева влада
Адреса ради 94690, с. Дякове, вул. Леніна[джерело?], 30
Сільський голова Бондаренко Олександр Іванович
Карта
Дякове. Карта розташування: Україна
Дякове
Дякове
Дякове. Карта розташування: Луганська область
Дякове
Дякове
Мапа
Мапа

Географія ред.

Відстань до райцентру становить близько 32 км і проходить автошляхом E50, із яким збігається М03. Село розташоване на кордоні із Шахтарським районом Донецької області. У селі річка Горіхова впадає у річку Юськіну.

Назва ред.

Назва села походить від сану засновника села — військового дяка Івана Ісаєва[1].

Історія ред.

Станом на 1873 рік у слободі, центрі Андріївської волості Міуського округу Області Війська Донського, мешкало 1955 осіб, налічувалось 297 дворових господарств й 4 окремих будинки, 72 плуги, 295 коней, 288 пар волів, 1958 овець[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4470 осіб (2224 чоловічої статі та 2246 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

У 19321933 роках Дякове постраждало від голодомору. У книзі «Врятована пам′ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців» містяться спогади місцевого мешканця Щербака Захара Пантелеймоновича (1910 року народження), який описує ті події так:

«…Не знаю, у якому году, по-моєму, в 1932-му, бачив зимою, як санями вивозили під Ягорівку людей. Під Куцу гору, так її називають, там рівчак крутий, вивезуть людей, викинуть — і все… Ото так. […] Голод був. А людей не їли, такого не було. Розказували, шо батько й мати поїли дітей, ну не в нас. А може і… Оно ж Дякова велика, а ну чотири колхози було! В ті года стільки зерна було! У Ровеньки вивозили, ми тоді Ровенецького району були…»[4]

Під час війни на сході України молодший сержант Едуард Іванов та капітан Юрій Кондратюк у складі групи розмінування понад місяць перебували в оточенні[коли?] поблизу села Дякове під обстрілом терористами і російськими підрозділами РСЗВ БМ-21 «Град», проводили евакуацію поранених військовослужбовців, забезпечували бойові дії підрозділу та евакуаційної групи. Вийшли з оточення в складі групи розмінування та з'єдналися з основними силами[джерело?]. 4 серпня під Дяковим зазнав смертельних поранень солдат 79-ї бригади Ернест Хортів. 6 серпня від численних поранень під Дяковим загинув Павло Пушняк — старший сержант 72-ї бригади[5] та Олександр Василенко, солдат 72-ї бригади. 7 серпня 2014-го смертельно поранений під час артилерійського обстрілу терористами підрозділів частини під Дяковим при виведенні особового складу з оточення солдат 79-ї бригади Євген Бакунов. 7 серпня під час виходу з оточення під Дяковим бойова машина 55-ї бригади відстала від основного угруповання, яке виходило з «котла», і на блокпосту біля Красного Луча потрапила у засідку терористів, які закидали машину гранатами. Тоді полягли майор Петро Третяк та старший сержант Євген Сиротін.

Населення ред.

За даними перепису 2001 року населення села становило 2870 осіб, з них 92,96 % зазначили рідною українську мову, 6,83 % — російську, а 1,21 % — іншу[6].

Відомі особи ред.

Уродженцями села є Конопля Микола Іванович — український агроном, доктор сільськогосподарських наук, професор та Стрельченко Іван Михайлович — Герой Соціалістичної Праці.

Також ред.

Примітки ред.

  1. Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. — 196 с.(рос.)
  2. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Области Войска Донскаго по переписи 1873 года. Изданъ Областнымъ войска Донскаго Статистическимъ Комитетомъ, подъ редакціею секретаря комитета А.Савельева. Новочеркаскъ. 1875 г. — 275 с., (стор. 232)
  3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-50. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  4. Врятована пам′ять. Голодомор 1932–33 років на Луганщині: свідчення очевидців. – Т. 1 / Упорядн. І. Магрицька. – Луганськ: Промдрук. – 2008. – 464 с. Архів оригіналу за 26 лютого 2019. Процитовано 25 лютого 2019. 
  5. Пушняк. Архів оригіналу за 29 липня 2015. Процитовано 9 квітня 2015. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 травня 2014. 

Джерела ред.

  • Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. — 196 с.(рос.)

Посилання ред.