Дюк Еллінгтон

американський джазовий музикант, композитор і керівник оркестру

Дюк Е́ллінгтон (англ. Duke Ellington, справжнє ім'я — Е́двард Ке́ннеді Е́ллінгтон, Edward Kennedy) — (29 квітня 1899(18990429), Вашингтон — 24 травня 1974, Нью-Йорк) — афроамериканський джазовий музикант, композитор, піаніст, керівник всесвітньо відомого оркестру.

Дюк Еллінгтон
англ. Duke Ellington
Зображення
Дюк Еллінгтон (1965 рік)
Основна інформація
Дата народження 29 квітня 1899(1899-04-29)[1][2][…]
Місце народження Вашингтон, США[1][4]
Дата смерті 24 травня 1974(1974-05-24)[1][2][…] (75 років)
Місце смерті Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[1][4]
Поховання Вудлон
Роки активності з 1922
Громадянство США
Національність афроамериканці
Професії піаніст, композитор, автобіограф, джазмен, диригент, лідер гурту, музичний продюсер, кінокомпозитор, музикант, аранжувальник, поет-пісняр, jazz arranger
Освіта Armstrong High Schoold
Вчителі Marietta Clinkscalesd, Henry Lee Grantd[5] і Віллі «Біг Айз» Сміт
Жанри джаз, Свінг (музика), Госпел[6] і Вокальна музика[6]
Псевдоніми Duke Ellington
Співпраця Брітт Вудмен
Нагороди

орден Почесного легіону

Президентська медаль Свободи

Spingarn Medald (1959)

Премія Греммі за життєві досягнення

премія опікунської ради «Греммі»d (1968)

German Film Award for best original musicd (1957)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

зірка на голлівудській Алеї слави[d]

dukeellington.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Ранні рокиРедагувати

Народився у Вашингтоні (округ Колумбія) 29 квітня 1899 у афроамериканській сім'ї середнього достатку. Прізвисько Duke («Герцог») отримав підлітком за підкреслену увагу до свого одягу. З 7 років почав займатися на фортепіано, у віці 15 років склав свій перший регтайм. того ж часу виявив здібності до живопису та одержав грант, що давав можливість продовжити навчання в коледжі за фахом промислового дизайну, проте обрав кар'єру музиканта.

1919 року Еллінгтон одружився, а через рік у нього народився син — Мерсер, що згодом стане музикантом в оркестрі свого батька.

1923 року разом з невеликим ансамблем «Вашингтонці» Еллінгтон перебрався в Нью-Йорк, де познайомився з такими музикантами, як піаніст Віллі «Лев» Сміт, кларнетист-саксофоніст Сідней Беше, а також трубач Джеймс «Баббер» Майлі, який незабаром став учасником оркестру. Там він домігся п'ятирічного контракту в Коттон-клубі, престижному місці розваг гангстерів та нью-йоркської еліти.

Вже у другій половині 1920-х років Еллінгтон склав і записав на платівки речі, які перевидаються на платівках дотепер і входять у репертуар і традиціоналістів й авангардистів (the Mooche, Black & Tan Fantasy, East St Louis Toodle-Oo).

1930—1940-ві рокиРедагувати

 
Дюк Еллінгтон, 1943 р.

У 1930-ті роки Дюк і його музиканти піднялися в перші ряди всеамериканської популярності. Еллінгтон вміло вписався в епоху біг-бендів, під час економічної кризи в США 1930-х років оркестр Еллінгтона успішно гастролює по Європі. В оркестрі Еллінгтона грали такі видатні музиканти, як саксофоніст Джонні Ходжес і трубач Гуляй Вільямс, що однаково легко володів і стилем джунглів, і відкритим потужним звуком Луї Армстронга. У 1931 році здійснив перший запис у стилі свінг — «Creole Rhapsody», щоправда постійні записи Еллінгтон почав робити пізніше — у 1940-х роках.

Еллінгтона також знали як автора яскравих інструментальних композицій (написаних в основному в співавторстві зі членами його оркестру — як знаменитий Караван — із тромбоністом Хуаном Тізолом: Rockin' In Rhythm й ін.) і декількох популярних пісень (Mood Indigo, Solitude, In a Sentimental Mood і вже після Другої світової війни — Satin Doll).

Більше того, вважається, що радіостанція Бі-Бі-Сі, бажаючи замінити «старомодне» слово «джаз» якимсь іншим, скористалася словами з пісні Еллінгтона It Don't Mean a Thing, if It Ain't Got That Swing (у перекладі: без свінгу [тобто «розгойдування»] ця музика нічого не коштує).

У 1930-і роки Еллінгтон почав усвідомлювати себе композитором. Він постійно прагнув перебороти нав'язане джазу обмеження тривалості звучання музики (3 або максимум 5 хвилин; стільки вміщувалося на одну сторону старої шелакової пластинки на 78 про/хв), а в 1942 році навіть склав багаточастинну сюїту «Чорні, коричневі й беж» (Black, Brown & Beige; частина збору від прем'єри пішла на користь Червоної Армії). Згодом Еллінгтон склав кілька десятків таких сюїт (не всі однаково вдалі).

Еллінгтон одним з перших довів, що в джазі можна грати й голосно й тихо й переходити від одного нюансу до іншого, у нього вперше контрабас став не ритмічним, а мелодійним голосом. Знамениті дуети з контрабасистом Джимми Блентоном були записані на пластинки на початку 1940-х років, але самі ідеї одержали розвиток лише у творчості піаніста Білла Еванса й контрабасиста Скотта Ла Фаро наприкінці 1950-х років.

1950-ті-1970-ті рокиРедагувати

У повоєнний час біг-бенди переживають період занепаду. З оркестру Еллінгтона пішли Гуляй Уильямс, а потім Джонні Ходжес. Проте у 1956 оркестр Еллінгтона мав тріумфальний успіх на фестивалі в Ньюпорті. Яскравою зіркою оркестру стає тенор-саксофоніст Пол Гонзалвес.

1957 року Еллінгтон написав знамениту «шекспірівську сюїту» «Such Sweet Thunder», записав платівки з Еллою Фіцджеральд і Френком Синатрою. З фірмою останнього «Reprise» Еллінгтон був зв'язаний контрактними зобов'язаннями протягом практично всіх 1960-х років; саме в цей період вийшов альбом «Symphonic Ellington», записаний на гастролях у Європі, у тому числі з оркестром міланського театру «Ла Скала».

У 1959 році Д.Еллінгтон виграв три нагороди на другій церемонії нагородження музичної премії «Греммі»[7][8].

Еллінгтон багато гастролював, в 1971 року виступав у СРСР, давши 5 концертів у Москві. На гастролях у Радянському Союзі, зокрема, уперше показувалися фрагменти тільки що складеної сюїти Afro-Eurasian Eclipse, які разом з Далекосхідною сюїтою (Far East Suite, 1966) вважаються одними з найкращих досягнень Еллінгтона-композитора.

Навесні 1972 року у Дюка Еллінгтона знайшли рак. 24 травня 1974 року він помер у Нью-Йорку.

ДискографіяРедагувати

  • Masterpieces By Ellington (1950)
  • Ellington at Newport-Complete (1999; реставрація запису 1956 р. з фестивалю в Ньюпорті)
  • Such Sweet Thunder (1957)
  • Indigos (1957)
  • Ella Fitzgerald Sings the Duke Ellington Songbook (1957)
  • Newport Jazz Festival (1958)
  • Festival Session (1959)
  • Blues in Orbit (1959)
  • Anatomy of a Murder (Soundtrack album) (1959)
  • Duke Ellington and Johnny Hodges: Back to Back (1959)
  • Duke Ellington and Johnny Hodges: Side by Side (1959)
  • Piano in the Foreground (1961)
  • Louis Armstrong & Duke Ellington (1961)
  • Duke Ellington & John Coltrane (1962)
  • Duke Ellington meets Coleman Hawkins (1962)
  • Money Jungle (1962)
  • Afro-Bossa (1962)
  • The Great Paris Concert (1963, released 1973)
  • Ella at Duke's Place (1965)
  • The Symphonic Ellington (1965; 1985 reissue)
  • Ella and Duke at the Cote D'Azur (1966)
  • The Far East Suite (1966)
  • …And His Mother Called Him Bill (1967)
  • Francis A. & Edward K. (1968)
  • Latin American Suite (1968)
  • 70th Birthday Concert (1969)
  • New Orleans Suite (1970)
  • The Afro-Eurasian Eclipse (1971)
  • Yale Concert (1968, issued 1973)
  • Live at the Whitney (1972, issued 1995)
  • Duke's Big 4 (1973)

Музичні прикладиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118529994 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Tucker M. Ellington: The Early years — С. 8.
  6. а б Montreux Jazz Festival Database
  7. Lowry, Cynthia (30 November 1959). Grammy Show Best Yet, But Dull In Spots. Gettysburg Times. Процитовано 1 May 2011. 
  8. 1959 Grammy Winners. Grammy.com. Процитовано 1 May 2011. 
  9. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати