Дрізд білобровий

вид птахів

Дрізд білобро́вий[1] (Turdus iliacus) — птах родини дроздових, поширений у Європі і Азії. В Україні гніздовий, перелітний, зрідка зимуючий вид.

Дрізд білобровий
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Дроздові (Turdidae)
Рід: Дрізд (Turdus)
Вид:
Дрізд білобровий (T. iliacus)
Біноміальна назва
Turdus iliacus
Linnaeus, 1758
Підвиди
  • T. i. coburni
  • T. i. iliacus
Ареал виду      Гніздування      Шляхи міграції      Зимування
Синоніми

Turdus musicus L.

Зовнішній вигляд та розпізнавання у природі ред.

Морфологічні ознаки ред.

За зовнішнім виглядом подібний до співочого дрозда. Маса тіла 55—75 г, довжина тіла близько 21 см. У дорослого птаха верх оливково-бурий; над оком чітка біла або вохриста «брова»; низ білуватий, з темно-бурими рисками, які утворюють смугастість; боки тулуба і покривні пера споду крил яскраво-руді; махові і стернові пера бурі; дзьоб темно-бурий, основа нижньої щелепи жовта; ноги рудувато-бурі. У молодого птаха верх зі світлими рисками; на верхівках верхніх покривних пер другорядних махових великі вохристі плями; низ тулуба світло-вохристий, з бурими плямами. Від співочого дрозда відрізняється білими або вохристими «бровами» і яскраво-рудими покривними перами споду крил[2].

Пісня ред.

Пісня дрозда білобрового

Пісня починається короткою свистовою треллю, а закінчується довгим скрипучим щебетанням; поклик — високотональне «ціі», крик тривоги — хрипкувате «трет-трет-трет».

Поширення ред.

Гніздовий ареал ред.

Північна Євразія від Скандинавії і західного кордону Польщі на схід до долини Колими. На північ у Скандинавії до 70-ї паралелі, в європейській частині колишнього СРСР і на Югорському півострові до арктичного узбережжя, на Ямалі до 68-ї паралелі, в області дельти Єнісею до 71-ї паралелі, до південної частини Таймиру, у більш східних регіонах на північ до 70-ї паралелі і дельти Колими. На південь в європейській частині колишнього СРСР до 50-ї паралелі, у західній половині Західного Сибіру до 56-ї паралелі, у більш східних регіонах на південь до району Барнаула, Західних Саян, східної Туви, хребта Хамар-Дабан. Від області Майської котловини південна межа ареалу простягається, ймовірно, до нижньої течії Колими. Острови: Ісландія, Фарерські[3].

В Україні гніздиться в Поліссі та на сході Лісостепу; мігрує на всій території; інколи трапляється взимку на південному узбережжі Криму[2].

Сезонні переміщення та зимівлі ред.

Осіння міграція розпочинається у серпні — вересні. Масова міграція відбувається наприкінці вересня — на початку жовтня. Мігрують вночі. Окремі запізнілі особини можна зустріти у листопаді. На зимівлю улітають, головним чином, на південний захід Європи, на захід Франції, в Португалію і в Італію.

Чисельність ред.

В Європі гніздову популяцію оцінюють в 16—21 млн пар, або 48—63 млн особин, в Україні — 9—12,5 тис. пар[4]. Враховуючи, що в Європі розташовано 50—74 % площі гніздового ареалу, попередня оцінка загальної чисельності виду становить 65—130 млн особин[5].

Гніздування ред.

 
Гніздо, розміщене на землі
 
яйце Turdus iliacus coburni

Гніздиться в лісах різного типу, але особливо охоче в мішаних, хвойно-листяних. Серед листяних віддає перевагу вільшнякам, іноді березнякам і дібровам; серед хвойно-листяних — ялиново-вільховим, ялиново-березовим і ялиново-широколистяним лісам. Оселяється в ділянках з підростом і підліском, з буреломом і купами хмизу, не уникає молодих лісів і заростаючих вирубок з групами ялин, а також заростей кущів поблизу лісу. Охоче оселяється у вологих місцях, а також поблизу води і в заплавних насадженнях. Проникає також у культурний ландшафт — його можна зустріти в міських парках, скверах.

Гніздиться окремими парами. Гніздо зазвичай влаштовує на дереві або кущі, переважно на молодих ялинах, вільхах; у парках — на туях, ялинах. Гніздо розміщується зазвичай невисоко (рідко вище 4 м), частіше біля самого стовбура, на бічних гілках. Може гніздитися прямо на землі біля куща або стовбура дерева. Гніздо чашоподібної форми, значно менше ніж у інших видів дроздів. Його стінки і основа споруджуються з сухих стебел і листя злаків, із хвощу та інших трав, зрідка з домішкою гілочок, шматочків моху, старого листя дерев. Зсередини весь будівельний матеріал скріплюється землею. Лоток вистилається переважно тонкими стеблами сухих злаків.

Кладка складається з 5—6, іноді з 3-4 або 7 яєць. Їхні середні розміри: 25,69×18,80 мм. Шкаралупа злегка блискуча, забарвлена в зеленуватий або зеленувато-блакитний колір. На ній густо розкидані дрібні іржаво-коричневі плямки і крапки, що нерідко скупчуються біля тупого кінця. Перші свіжі кладки можна зустріти наприкінці квітня, але вони переважно з'являються у другій половині травня. Протягом року можливі два виводки. Другі кладки відмічають у другій половині червня. Насиджують обидва птахи протягом 13—15 діб. Молоді птахи залишають гніздо через 10—12 діб, ще не вміючи літати[2]

Живлення ред.

Раціон дрозда білобрового складається, переважно, з комах, дощових червів, різноманітних метеликів і гусені. У період вигодовування пташенят дощових червів приносить одразу по декілька особин. Їжу розшукує на землі.

Посилання ред.

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. а б в Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
  3. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  5. BirdLife International 2012. Turdus iliacus. In: IUCN 2012. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2012.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 22 January 2013. (англ.). Архів оригіналу за 25 листопада 2012. 

Ресурси Інтернету ред.