Доріпенем

хімічна сполука

Доріпенем — синтетичний антибіотик з групи карбапенемів для парентерального застосування. Доріпенем розроблений японською компанією Shionogi Co. та уперше був зареєстрований у Японії у 2005 році.[1] Подальші дослідження та маркетинг препарату проводить компанія Johnson & Johnson.[1][2] Доріпенем був зареєстрований FDA у жовтні 2007 року.[3]

Доріпенем
Систематизована назва за IUPAC
(4R,5S,6S)-6-(1-hydroxyethyl)-4-methyl-7-oxo-3-
[(3S,5S)-5-[(sulfamoylamino)methyl]pyrrolidin-3-yl]
sulfanyl-1-azabicyclo[3.2.0]hept-2-ene-cardjxylic acid
Класифікація
ATC-код J01DH04
PubChem 73303
CAS 148016-81-3
DrugBank
Хімічна структура
Формула C15H24N4O6S2 
Мол. маса 420,504 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 100%
Метаболізм Нирки
Період напіввиведення 1 год.
Екскреція Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ДОРІБАКС,
«Янссен Фармацевтика Н.В.»,Бельгія
UA/9213/01/01
20.01.2014-20/01/2019

Фармакологічні властивості ред.

Доріпенем — синтетичний антибіотик широкого спектра дії з групи карбапенемів. Препарат має бактерицидну дію, обумовлену порушенням синтезу клітинної стінки бактерій. До доріпенему чутливі такі мікроорганізми: стафілококи, стрептококи, клебсієли, сальмонелли, шиґели, Pseudomonas spp., Escherichia coli, Acinetobacter spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Morganella morganii, Proteus spp., Providencia spp., Serratia spp., Bacteroides spp., Haemophilus influenzae, клостридії, Prevotella, пептостептококи. До препарату нечутливі метицилінрезистентні стафілококи, Enterococcus faecium, Stenotrophomonas maltophila, Burkholderia sepacia, віруси, хламідії, рикетсії, грибки. Доріпенем є найбільш активним антибіотиком із групи карбапенемів проти Pseudomonas aeruginosa.[1][4]

Фармакокінетика ред.

Доріпенем швидко розподіляється в організмі після внутрішньовенного введення. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 30 хвилин після внутрішньовенного введення. Препарат створює високі концентрації у більшості тканин та рідин організму. Доріпенем добре проникає в ретроперитонеальну рідину, матку, простату, жовчевий міхур, створює високу концентрацію в сечі. Немає даних за проникнення доріпенему через гематоенцефалічний бар'єр. Препарат проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Доріпенем частково метаболізується в нирках ферментом дегідропептидазою І. Виводиться з організму препарат нирками, переважно в незміненому вигляді. Період напіввиведення антибіотику становить 1 година, у хворих з порушенням функції нирок цей час може зростати.

Показання до застосування ред.

Доріпенем застосовується при важких інфекціях, викликаних чутливими до препарату мікроорганізмами: госпітальні пневмонії (включно пов'язані з штучною вентиляцією легень)[4], ускладнені інтраабдомінальні інфекції, ускладнені інфекції сечовидільних шляхів.[1] Згідно з новими застереженнями, що були опубліковані FDA у 2014 році, доріпенем не рекомендований для лікування госпітальних пневмоній у зв'язку із підвищеним ризиком смертності у порівнянні з іншими карбапенемами. Доріпенем вважається і далі ефективним для лікування інтраабдомінальних інфекцій та ускладнених інфекцій сечовидільних шляхів.[5]

Побічна дія ред.

При застосуванні доріпенему можливі такі побічні ефекти:

Протипокази ред.

Доріпенем протипоказаний при підвищеній чутливості до β-лактамних антибіотиків. Препарат не застосовується у дітей до 18 років. З обережністю застосовується препарат під час вагітності. Під час лікування доріпенемом рекомендується припинити годування грудьми.

Форми випуску ред.

Доріпенем випускається у вигляді порошку в флаконах для ін'єкцій по 0,5 г.

Примітки ред.

  1. а б в г http://www.antibiotic.ru/cmac/pdf/10_3_245.pdf[недоступне посилання] (рос.)
  2. http://www.apteka.ua/article/5740 [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. http://www.fda.gov/bbs/topics/NEWS/2007/NEW01728.html [Архівовано 29 травня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 3 січня 2015. 
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 3 січня 2015. 

Джерела ред.