Доповідь Армеля
Доповідь Армеля — доповідь бельгійського міністра закордонних справ П'єра Армеля в грудні 1967 року на засіданні в Брюсселі ради країн-членів НАТО щодо стану НАТО з урахуванням діючої на той час стратегії НАТО — Масована відплата (MC 14/2) за назвою «Майбутні завдання Альянсу».
У своїй доповіді Армель взяв за основу фундаментальну функцію НАТО, яка повинна бути посилена як фактор тривалого миру. При цьому він виділив два основних фактори:
- Достатня військова сила як фактор стримування, і яка також може успішно захищати територію держав-членів.
- В рамках цієї військової безпеки встановити довгострокові міждержавні відносини, з допомогою яких можуть бути вирішені фундаментальні політичні питання.
Звідси випливає, що військова безпека та політика розрядки не тільки не мають між собою конфлікту, а й доповнюють одна одну. Під безпекою за Армелем розуміється сума оборони та розрядки[1]. Таким чином всі країни члени НАТО були закликані покращити свою мережу відносин із СРСР, проте без загрози для альянсу і найкраще у рівнонаправленій політиці країн членів НАТО. При цьому припускалося, що східноєвропейські країни будуть ставитися до такого розвитку відносин позитивно, оскільки також зацікавлені у стабільності в Європі. Результатом цієї нової політики мало стати розв'язання питання розділеної Німеччини, що була тоді основною причиною напруги у Європі. Доповідь Армеля знайшла свій відбиток у тому ж 1967 році як нова стратегія Гнучкого реагування (MC 14/3).
Примітки ред.
- ↑ Lars Colschen: Deutsche Außenpolitik, München 2010, ст. 152.(нім.)
Посилання ред.
До сорокаріччя Доповіді Армеля [Архівовано 4 липня 2010 у Wayback Machine.](нім.)