Донець Григорій Прокопович
Григо́рій Проко́пович Донець (нар. 30 листопада 1913, Курилівка — пом. 27 квітня 1985, Київ) — український радянський поет, літературний критик, перекладач. Член Спілки письменників УРСР з 1958 року.
| Григорій Прокопович Донець | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
30 листопада 1913 Курилівка | |||
| Помер |
27 квітня 1985 (71 рік) Київ | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Черкаський педагогічний інститут | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Партія | КПРС | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 17 (30) листопада 1913 року в селі Курилівці (тепер Канівський район, Черкаська область, Україна). Навчався у Курилівській чотирирічній школі, закінчив семирічку у Каневі, навчався у Бобрицькому сільськогосподарському технікумі[1]. 1934 року закінчив Черкаський педагогічний інститут. Вчителював у селах Курилівці, Мельники Канівського району, викладав українську мову і літературу на кордоні над Збручем у Фрідріхівській середній школі Волочиського району[1].
Брав участь у Другій світовій війні. Нагороджений бойовими урядовими нагородами. Член ВКП(б) з 1943 року. Від 1946 року — на партійній і радянській роботі в Каневі та Києві. У 1953—1954 роках працював помічником 1-го заступника голови Ради міністрів Української РСР Олександра Корнійчука.
З 1953 року жив в Києві в будинку № 14 по вулиці Червоноармійській, квартира 26. З 1962 року обіймав посаду вченого секретаря спочатку Урядового комітету, надалі — Комітету з Державних премій Української РСР імені Т. Шевченка[2].
Помер в Києві 27 квітня 1985 року. Похований на Байковому кладовищі[1].
Творчість ред.
Почав друкуватися від 1928 року. Значне місце у творчості поета займала історична тематика. Автор:
- збірок громадянської лірики:
- «З братами вірними» (1955);
- «Канівська книга» (1959);
- «Придніпров'я» (1959);
- «В Кобзаревім краю» (1961);
- «Гомін землі» (1963);
- «Серце Прометея» (1964);
- «Червоний глід» (1966);
- «З доріг України» (1967);
- «Земля Боянова» (1968);
- «Відлуння грому» (1969);
- «За днями — дні» (1974);
- «Пам'ять звитяг» (1977);
- «Стяг» (1980);
- «Київська книга» (1982);
- «Слово з України» (1985);
- збірок віршів для дітей:
- «Ходить серпень лугами» (1959);
- «Літо в Розливі» (1970);
- «Пригода в Карпатах» (1979);
- «Сонце над нами» (1982) та інші.
Усі зазначені книги видано у Києві[3].
Був упорядником багатьох літературних видань. Перекладав з російської українською твори В. Брюсова, О. Суркова, О. Форш та інших письменників[2].
Нагороди ред.
Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (6 квітня 1985)[4], іншими орденами і медалями.
Примітки ред.
- ↑ а б в Шевченківський національний заповідник. Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 12 лютого 2020.
- ↑ а б Звід пам'яток історії та культури. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 12 лютого 2020.
- ↑ Енциклопедія сучасної України. Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 12 лютого 2020.
- ↑ Память народа. Архів оригіналу за 6 травня 2022. Процитовано 12 лютого 2020.
Література ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Пінчук С. Слово зріле й виважене // Вітчизна. 1980. № 3;
- Луценко І. Складають суть… // ЛУ. 1981, 13 січ.