Донателло

італійський скульптор і художник епохи Відродження

Донателло (Donatello, повне ім'я Донато ді Нікколо ді Бетто Барді італ. Donato di Niccolo di Betto Bardi; близько 1386 — 13 грудня 1466, Флоренція) — один з найвідоміших італійських скульпторів епохи Відродження, основоположник індивідуалізованого скульптурного портрету.

Донато ді Нікколо ді Бетто Барді
італ. Donato di Niccolo di Betto Bardi
Uffizi Donatello.jpg
Донателло. Скульптура в Уффіці
Народився 1386(1386)
Флоренція, Тоскана, Італія
Помер 13 грудня 1466(1466-12-13)
Флоренція, Тоскана, Італія
Національність італієць[1]
Громадянство Bandiera Firenze Calcio Storico.svg Флорентійська республіка
Навчання Лоренцо Гіберті

БіографіяРедагувати

Донателло народився у Флоренції, 13 грудня 1386 року. Певний час вчився в майстерні живописця і скульптора Біччі ді Лоренцо, користуючись заступництвом багатого флорентійського банкіра Мартеллі. Для закінчення своєї художньої освіти з 1401 року їздив на два або на три роки в Рим, разом із відомим архітектором Брунеллескі. Одна з його перших робіт — мармуровий Давид (1404 р.) у соборі Санта-Марія-дель-Фйоре, видно що це робота учня і має багато готичних рис. Донателло дотримувався реалістичних принципів, іноді здається, що він навмисне відшукував непривабливі сторони природи.

Вивчення пам'ятників греко-римської пластики дещо стримало його реалістичні прагнення. Тому у нього можна виділити два стилі: реалістичний і класичний. До першого відноситься його статуя Магдалини (біля 1434, знаходиться у флорентійській Крестильниці). Це схудла стара з довгим волоссям. Той же напрям видно і в його статуї пророка Авакума, відомої під назвою Zuccone («головатий») і поміщеної на фасадній стороні башти Джотто, у Флоренції. Статуя ця — портрет сучасника, з великою лисою головою. Плоский рельєф, що зображає голову св. Цецилії в профіль, заледве відділяється від фону і належить до класичного стилю Донателло (тепер знаходиться в Англії). Наслідування античному мистецтву є в бронзовому барельєфі музею Барджелло, у Флоренції, що зображає тріумф Вакха, так само як і в напівфігурах Силена і вакханки, на бронзовій плоскій чаші (у Кенсингтонськім музеї, в Лондоні).

Барельєфи Донателло, врізьблені у восьми медальйонах і замовлені Козімо Медічі для внутрішнього портика його палацу, де вони знаходяться донині — мабуть, просто копії з антиків.

Але найкращі роботи — ті, в яких він, не захоплюючись зайвим реалізмом і не наслідуючи творам старовини, шукав своїх ідеалів у самому собі. Це, наприклад, можна сказати про мармурову статую св. Георгія і про статуї Давида і апостола Марка. Перша вилита з бронзи, друга мармурова, обидві знаходяться у Флоренції. Менш вдала бронзова статуя Юдіфи, в Loggia del Lanzi, в Флоренції. Декілька статуй зробив Донателло для фасаду флорентійського собору; між тими, що збереглися статуя євангеліста Іоанна.

 
Пам'ятник Гаттамелаті

У 1444 році Донателло покликали в Падую для створення з бронзи кінної статуї кондотьєра Венеціанської республіки Гаттамелати (Erasmo Marzi da Narni). Вона стоїть тепер перед церквою св. Антонія. З часів стародавніх римлян не було вилито в Італії жодної подібної колосальної статуї.

Художник залишився в Падуї до 1456, і виконав там, за допомогою своїх учнів, декілька робіт для прикраси церкви св. Антонія. Найчудовіші з них — бронзові барельєфи, з епізодами з життя названого святого, покровителя Падуї. Чудова його мармурова статуя Іоанна в музеї Барджелло. Худорлявий, як скелет, він має вираз як би незакінченої ні на чому думки, і йде вперед, як би не знаючи сам куди; його напіввідкриті вуста готові вимовити пророчі слова. Відмінна риса Донателло полягає в тому, що він із таким же мистецтвом зображав силу, енергію, як і грацію, миловидність. Його барельєф мармурового балкончика собору р. Прато, створений в 1434 році, зображає напівголих дітей або геніїв, які танцюють хороводом, або грають на різних інструментах, із вінками квітів. Рухи дітей надзвичайно живі, різноманітні та грайливі. Те ж саме можна сказати й про інші мармурові барельєфи, що призначалися для флорентійського собору і знаходяться нині в Opera del Duorno. Деякі дитячі бюсти Донателло у високому ступені вірно відтворюють дійсність і надзвичайно миловидні. Донателло вдавалось з надзвичайною точністю вгадувати враження, яке його роботи справлятимуть при розгляданні з тієї, чи іншої відстані, а також визначати ступінь довершеності своїх робіт.

Портретні бюсти — галузь пластики, обожнювана греками і римлянами й цілковито закинута у Середньовіччі — воскресив саме Донателло. Деякі з його бюстів чудові за своєю індивідуальністю і не дуже характеристичні. Взагалі Донателло з незвичайним умінням передавав духовне життя особи, яку мав відтворити у скульптурі. Такий, наприклад, бюст із розфарбованої обпаленої глини Нікколо та Уццано (нині в музеї Барджелло). Цікаві твори Донателло знаходяться в ризниці церкви св. Лаврентія, у Флоренції. Там же можна м відлитими ним дверима з фігурами апостолів і святих. Донателло передавав пристрасті різко, з деякою жорсткістю, іноді навіть у відштовхуючих формах, як наприклад, барельєф, виконаний із фарбованого гіпсу, знаходиться в церкві св. Антонія, в Падуї, і що зображає «Положення в труну». Те ж саме ми бачимо і в останньому його творі, закінченому після його смерті учнем Бертольдо, а саме в барельєфах двох кафедр у церкві св. Лаврентія, які зображають Пристрасті Господні. Донателло виконав також, разом зі своїм учнем, Мікелоццо Мікелоцці, декілька надгробних пам'ятників у церквах; між ними чудовий монумент розвінчаного папи Іоанна XXIII: він послужив зразком для численних надгробних пам'ятників, які з'явилися в XV і XVI сторіччях у багатьох церквах Італії. Останні роки свого життя Донателло провів у Флоренції, працюючи до глибокої старості. Помер 13 грудня 1466 року і похований з великими почестями в церкві св. Лаврентія, прикрашеною його роботами.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Донателло - черепашка-ніндзя, названа на честь митця

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Semper, «D., seine Zeit und Schule» (Відень, 1875);
  • H. Tschudi, «D. e la critica modenia» (Турин, 1887);
  • W. Bode, "Italienische Bildhauer der Renaissance (Би. 1887);
  • E. Muntz, "D. (у серії монографій: «Les Artistes celebres», 1885).

ПосиланняРедагувати