Відкрити головне меню

Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ (Домниця)

(Перенаправлено з Домницький монастир)

Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ — православний духовний заклад на Гетьманщині, знищений у часи СРСР. Залишки приміщень використовує Чернігівська єпархія РПЦ, де відкрито жіночий монастир.

Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ

51°29′12″ пн. ш. 31°47′09″ сх. д. / 51.48667° пн. ш. 31.78583° сх. д. / 51.48667; 31.78583Координати: 51°29′12″ пн. ш. 31°47′09″ сх. д. / 51.48667° пн. ш. 31.78583° сх. д. / 51.48667; 31.78583
Країна

Україна Україна

Розташування Домниця
Конфесія УПЦ
Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ (Домниця). Карта розташування: Україна
Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ (Домниця)
Різдва Богородиці чоловічий монастир УПЦ (Домниця) (Україна)

Розташований у с. Домниця Менського району Чернігівської області (Україна). Домницький монастир становить наукову і художню цінність як рідкісний ансамбль споруд доби Мазепинської доби та епохи розквіту класицизму.

ІсторіяРедагувати

Опіка Гетьмана Іоанна МазепиРедагувати

Заснований 1693 року коштом Гетьмана Іоанна Мазепи на місці чудесного явлення ікони Пресвятої Богородиці. 1696 завершено будівництво комплексу монастиря. Монастирською святинею — Домницькою іконою Божої Матері — опікувався свт. Феодосій Углицький, друг Гетьмана Мазепи.

З травня 1700 гетьманська канцелярія приділила монастирю с. Дурні (сучасна Миколаївка), з червня того ж року — локнистенські озера та три водяні млини. Збудовані келії для ченців, а сам монастир обгороджений. Головну церкву прикрасив художній іконостас, виконаний коштом березинського козака Григорія Сичевиці (Сечевиці). У цій церкві, згодом підмурованій цеглою, була чудотворна ікона Божої Матері, з якої й почалося народження монастиря.

Про роль Гетьмана Мазепи в розвитку монастиря згадує історик Олександр Оглоблин:

« Домницький Різдво-Богородицький монастир на Чернігівщині (коло м. Березин) — «Думницкая обитель» на р. Думниці — згадується в універсалах Мазепи з 16.V. 1699 р. і 5.VI. 1700 р. Гетьман був щедрим донатором цього монастиря (про це згадувала також козацька старшина в Бендерах 1709 р.) і фундатором його соборної церкви... На дзвіниці Домницького монастиря й зберігся дзвін Мазепи. Коли і як він потрапив туди — невідомо. Але можна думати, що його збереженню допомогла опіка Безбородьків над монастирем. У 1920-х роках Мазепин дзвін знайшов у Домницькому монастирі молодий чернігівський етнограф Б. К. Пилипенко, згодом науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею в Києві. Тоді ж дзвін був перевезений до Чернігівського історичного музею, де й знаходився (у вестибюлі музейного будинку) до початку II світової війни... »

Домницький дзвін також містив портрет самого Гетьмана Мазепи, який вчені вважають чи не єдиним автентичним зображенням цієї історичної постаті.

Опіка родини графа БезбородькаРедагувати

На згадку про чудесну допомогу чудотворної домницької ікони від чуми (1771), щороку здійснювалася хресна хода із великою кількістю вірних.

У 18 ст. ктиторами монастиря була родина графа Безбородька, яка фактично захистила його від антиукраїнських (зберегла Дзвін Мазепи) та антицерковних кампаній московської імператриці Єкатерини ІІ. 1800 коштом І. А. Безбородька на місці появи ікони Богородиці закладено трипрестольний кам'яний храм. Потім були збудовані кам'яна трапезна і келії та огорожа навколо монастиря. Монастир став класицистичним архітектурним ансамблем. 1811 імператор Олександр І задовольнив клопотання графа Безбородька та українського духівництва про віднесення Домницького монастиря до ІІ класу, що дало змогу збільшити кількість монахів.

Традиції 17-19 ст.Редагувати

Від часу заснування щороку в десяту п'ятницю після світлого Христова Воскресіння біля стін монастиря проводився ярмарок, що тривав лише день. Влаштовували його на початку серпня, перед жнивами. Сюди з'їжджалося багато людей із навколишніх сіл, а також із Чернігова, Брянська, Гомеля і навіть південних степових районів. Привозили хліб, в'ялену рибу, сіль, худобу. З лісових північних місць доставляли посуд, мед, віск, дерево, горілку, хутра. Ярмарок був багатий, давав монастиреві певний прибуток.

Двічі на рік у Домницькому монастирі відбувалися храмові свята на честь Богородиці: перше — на десяту п'ятницю після Великодня, коли проводився і ярмарок, друге −8 вересня. Цей день пов'язаний із важливою подією.

Більшовицька окупаціяРедагувати

Після більшовицької окупації Чернігівщини на поч. 1920-их, ліквідований, а чудотворна ікона — зникла. Російськ комунари розорили і розграбували склепи українських духовних осіб та шляхти. Серед них і могилу А. Безбородька. Зруйнована пам'ятка мазепинської архітетури XVII–XVIII ст. Андріївська церква.

У часи союзу лідерів СРСР Сталіна та Німеччини Гітлера (1939–1940) на території розореного монастиря влаштовано дитячий притулок для лікування важкохворих. Восени 1941 сталінська армія втекла з Чернігівщини, залишивши напризволяще дітлахів, доля яких достеменно невідома (радянська пропаганда пізніше створить кілька версій про це для розпалювання антинімецької істерії). Німецька влада дала дозвіл на відновлення монастиря, який запрацював уже напередодні зими 1941. Після повернення сталінських військ влада не ризикнула закрити його знову. Проте після 1948, коли Сталін утратив інтерес до маніпуляцій з РПЦ, монастир почали утискати, аж поки не закрили знову 1952.

1983 в монастирі розмістилася тюрма для примусового лікування алкоголіків. З 1992 — колонія-поселення для осіб, які відбули частину покарання.

Відродження монастиряРедагувати

Чернече життя поновлено на території монастиря після відновлення державного суверенітету України 1996. Монастир є у складі УПЦ МП. Проте ченцям повернули тільки церкву св. Параскеви, а собор, дзвіниця, келії залишились у Домницькому виправному центрі (№ 135). 2003 релігійній громаді передали гуртожиток № 3, де жили ув'язнені. Зроблено капітальний ремонт, обладнані келії.

СтатистикаРедагувати

Зараз в Домницькому монастирі несуть послух 6 монахів.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати