Вікіпедія

Доллежаль Микола Антонович

радянський вчений-енергетик, конструктор ядерних реакторів; професор, академік АН СРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці

Микола Антонович Доллежаль (нар. 27 жовтня 1899, Омельник (нині Запорізька область,) — пом. 20 листопада 2000, Москва, Росія) — радянський учений-енергетик, конструктор ядерних реакторів, професор. Академік АН СРСР (1962; член-кореспондент 1953). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1984). Лауреат трьох Сталінських (1949, 1952, 1953), Ленінської (1957) і двох Державних премій СРСР (1970, 1976).

Доллежаль Микола Антонович
Народився 15 (27) жовтня 1899
Омельник, Катеринославська губернія, Російська імперія[1][2]
Помер 20 листопада 2000(2000-11-20) (101 рік)
Москва, Росія
Поховання Kozinod
Країна  СРСР
 Російська імперія
 Росія
Діяльність фізик, фізик-ядерник, інженер
Alma mater Московський державний технічний університет імені Баумана (1923)[3]
Галузь енергетика
Заклад «Більшовик»[3]
Gidromashd[3]
Uralhimmashd[3]
SVERDNIIHIMMASHd[3]
Московський державний технічний університет імені Баумана[3]
NIKIETd[3]
Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Посада професор
Вчене звання Список академіків АН СРСР і академік Російської академії наук
Науковий ступінь доктор технічних наук
Аспіранти, докторанти Френкель Марк Ісаакович
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР[1]
Академія наук СРСР[1]
Брати, сестри Vladimir Dollezhald
Нагороди
CMNS: Доллежаль Микола Антонович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Доллєжаль.

Автор праць з ядерної енергетики, теплових установок, компресорів. Розробив теорію автоматичних клапанів поршневого компресора. Головний конструктор реактора першої в світі атомної електростанції[4][5].

Життєпис ред.

Народився 27 жовтня 1899 року в родині земського інженера-шляховика Антона Фердинандовича Доллежаля (чеха за походженням) в селі Омельник (нині Запорізька область, Україна)[6]. З 1913 року жив у Подольську, де навчався в реальному училищі (пізніше отримав ім'я Доллежаля)[7].

В 1917 році вступив до МВТУ і в 1923 році закінчив його за спеціальністю інженера-механіка. У 1925—1930 роках працював у проєктних організаціях.

У 1929 році стажувався в Європі (в Німеччині, Чехословаччині, Австрії). Незабаром після повернення, у жовтні 1930 року був заарештований органами ОДПУ СРСР і перебував півтора року в тюрмі під слідством. Звинувачували у зв'язках з «шкідниками», заарештованих у справі «Промпартії». У січні 1932 року звільнений без пред'явлення звинувачення.

Працював в одній з перших радянських «контор»: з січня 1932 по жовтень 1933 років в особливому конструкторському бюро № 8 технічного відділу ОДПУ заступником головного інженера[7].

Після перейшов до «Гіпроазотмаш» (Ленінград) технічним директором (заступником директора з наукової частини). В той же час був призначений завідувачем кафедри хімічного машинобудування в Ленінградському політехнічному інституті.

У жовтні 1934 року переведений на роботу до «Хіммаштрест» у Харків головним інженером і заступником керуючого. У квітні 1935 року призначений членом Технічної ради при Наркоматі важкої промисловості, в листопаді того ж року — головним інженером заводу «Більшовик» (Київ), звідки в червні 1938 року переведений до «Главхіммаш» (Москва) заступником головного інженера.

У грудні 1938 року перейшов на роботу в науково-дослідний інститут «ВИГМ», де пропрацював до липня 1941 року. З цього часу по вересень 1942 року — головний інженер Уральського заводу важкого машинобудування (Свердловськ)[8].

Атомний проєкт ред.

В 1943 році очолив НДІ хімічного машинобудування. З 1946 року Микола Доллежаль і його НДІ були залучені до радянського атомного проєкту, проєктуючи перші промислові ядерні реактори для виробництва збройового плутонію («агрегати А», «АІ») — водографітові установки з вертикальним розташуванням графітових колон та каналів водяного охолодження. Після успішних випробувань атомної бомби влітку 1949 року приступив до розробки енергетичних реакторів для корабельних установок. У 1954 році під керівництвом Доллежаля був розроблений перший проєкт реакторної установки для підводних човнів, водо-водяної схеми. У тому ж році вступила в дію перша в світі АЕС в Обнінську, серцем якої був «агрегат АМ» — перший в СРСР канальний ядерний реактор (водографітової схеми).

У 1952 році Доллежаль очолив «Спеціальний інститут», він же НДІ-8 (нинішній НДІКІЕТ), створений для конструювання реакторів всіх типів, і керував ним 34 роки. Інститут Доллежаля проєктував реактори всіх основних типів — енергетичні, промислові, дослідні. У 1958 році був пущений в експлуатацію двозначний реактор ЕІ-2 (Сибірська АЕС) — він виробляв енергію в промислових масштабах і збройовий плутоній. В 1964, 1967 роках пущені реактори серії АМБ Бєлоярській АЕС — першої великої АЕС в радянській енергетиці. Згодом інститут Доллежаля та інститут Курчатова спільно створили двоцільові (пізніше чисто енергетичні) реактори РБМК.

У 1961 році Доллежаль створив «ядерну» кафедру «Енергетичні машини і установки» в МВТУ і керував нею 25 років.

 
Могила Миколи та Олександри Доллежалей

Микола Доллежаль помер 20 листопада 2000 року. Похований на кладовищі села Козіно Одинцовського района Московської області[9].

Нагороди ред.

Чорнобильська АЕС ред.

Фахівець у галузі ядерної енергетики Борис Григорович Дубовський вважав, що Доллежаль особисто є справжнім винуватцем аварії на ЧАЕС і активно публікував свою думку в пресі.

У доповіді МАГАТЕ про аварії на ЧАЕС ім'я Миколи Доллежаля не згадується[13].

Пам'ять ред.

  • Ім'я присвоєно Науково-дослідному і конструкторському інституту енерготехніки.
  • У вересні 2018 року в Красносільськом районі Москви перед будівлею інституту НДІКІЕТ імені М. А. Доллежаля була утворена площа, яка отримала ім'я Доллежаля[14], а 30 жовтня 2019 року на площі було відкрито погруддя вченого[15].
  • Ім'я Миколи Доллежаля у 2010 році отримала вулиця в Подольську в мікрорайоні «Коники»[16].
  • Ім'я Миколи Доллежаля отримав ліцей № 1 Подільського (колишнє реальне училище), де до 1917 року навчався Доллежаль[17]
  • Премія Мінатома Росії імені Миколи Доллежаля[18].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в http://www.ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-677.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  2. ↑ Доллежаль Николай Антонович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ а б в г д е ж http://www.ras.ru/FStorage/download.aspx?Id=aeff55b6-a6ea-4fe9-bda7-ad15ddf3f5d3
  4. ↑ Доллежаль Николай Антонович — статья из Большой советской энциклопедии (3-е издание)
  5. ↑ Мега-энциклопедия Кирилла и Мефодия. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2022.
  6. ↑ МГТУ им. Н. Э. Баумана «Выпускники и выдающиеся деятели Университета»
  7. ↑ а б Соломенцева И. О. (5.11.2014). 115 годовщина со дня рождения Доллежаля Н. А. Межрегиональное общественное движение ветеранов атомной энергетики и промышленности. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  8. ↑ Биография на сайте ИСС Минатома РФ
  9. ↑ Могила Н. А. Доллежаля на кладбище села Козино. Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  10. ↑ Георгий Константинович Скрябин, Владимир Акимович Волков [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], Институт истории естествознания и техники (Академия наук СССР), Наука и техника, Наука, 1987, стр. 152
  11. ↑ Лауреаты Ленинской премии — YouTube. Архів оригіналу за 22 травня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  12. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 25 сентября 1999 г. № 1285. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  13. ↑ Safety Series № 75-INSAG-7 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2018. Процитовано 1 лютого 2020.
  14. ↑ Площадь Академика Доллежаля и улица Архитектора Рочегова появятся в центре Москвы. Москва Центр. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 29 грудня 2018.
  15. ↑ РИА Новости. В Москве открыли памятник выдающемуся конструктору Николаю Доллежалю. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  16. ↑ О присвоении наименований площади, улицам, бульвару и проездам микрорайона «Кузнечики» города Подольска. Официальный сайт Администрации г. Подольска. Архів оригіналу за 25 лютого 2011. Процитовано 25 лютого 2011.
  17. ↑ А. М. Даниленко (27.12.2012). 100 — лет Реальному училищу города Подольска. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 1 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Бібліографія ред.

Література ред.

  • Богуненко Н. Н., Пелипенко А. Д., Соснин Г. А. Доллежаль Николай Антонович // Герои атомного проекта. — Саров: Росатом, 2005. — С. 126—129. — ISBN 5-9515-0005-2.
  • Е. О. Адамов, В. К. Уласевич, А. Д. Жирнов. Патриарх реакторостроения // Вестник Российской академии наук. — 1999. — Т. 69, № 10. — С. 914—928.
  • Уласевич В. К. Главный конструктор канальных реакторов (К 105-летию со дня рождения Н. А. Доллежаля). Архивировано 29 января 2005 года.
  • Курочкіна Тамара. Учений-атомник із Оріхівщини // Запорізька правда. — 06.02.2014.
  • Ворона П. М. Доллежаль Микола Антонович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України. — 2008.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Доллежаль_Микола_Антонович&oldid=39807238