Відкрити головне меню

Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною

(Перенаправлено з Договір про дружбу та границі між СРСР та Німеччиною)

Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною (нім. Deutsch-Sowjetischer Grenz- und Freundschaftsvertrag; рос. Герма́но-сове́тский догово́р о дру́жбе и грани́це) — договір укладений між Третім Рейхом та Радянським Союзом 28 вересня 1939 року після вторгнення до Польщі армiй цих країн [1]/ Підписаний міністром закордонних справ Німеччини Ріббентропом та Народним комісаром закордонних справ СРСР Молотовим. Доповнював укладений раніше пакт Молотова — Ріббентропа від 23 серпня.

Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною
MolotovRibbentropStalin.jpg

Підписання Договору про дружбу і кордони 28 вересня 1939 року. Зліва направо: На другому плані: Рихард Шульце (ад'ютант Ріббентропа), Борис Шапошніков (Начальник генерального штабу РККА), Йоахім фон Ріббентроп, Йосип Сталін, Володимир Павлов (радянський перекладач); на першому плані: Ґустав Гільґер (німецький перекладач) та В'ячеслав Молотов]]
Тип договору Міжнародний договір
Підписаний
- місце
28 вересня 1939
Москва
Набуття чинності 28 вересня 1939
Підписаний Вячеслав Молотов, Йоахім фон Ріббентроп

Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною у Вікісховищі?

В ЗМІ була оприлюднена лише основна частина договору.[2]

Ріббентроп підписує договір: попереду справа Йосип Сталін, начальник радянського генштабу Борис Шапошніков, секретар радянського посольства в Берліні Перлов, та радянський посол Олександр Шкварцев.

МЮНХЕНСЬКА УГОДА ЯК ПЕРЕДУМОВА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ І ДОГОВОРУ МІЖ СРСР ТА НІМЕЧЧИНОЮ ПРО ДРУЖБУ ТА КОРДОН

Таємний протокол угоди

16 травня 1935 року СРСР та Чехословаччина укладають Договір про дружбу та взаємну допомогу. В ньому йшлося про те, що у випадку будь-якої агресії проти однієї із сторін Договору, інша сторона має надати допомогу. Але у пункті №2 протоколу Договору була обмовка, яка передбачала надання допомоги постраждалій від агресії стороні тільки у разі одночасної допомоги з боку Франції. Тобто, умовно кажучи, якщо Німеччина нападе на Чехословаччину, то Радянський Союз допоможе останній у разі надання допомоги Францією. Таким чином, Договір між СРСР та Чехословаччиною про дружбу та взаємну допомогу від 16 травня 1935 року набував характеру потрійної угоди. СРСР передбачливо позбавляв французький уряд можливості — у випадку нападу Німеччини на Чехословаччину, — самому ухилившись від виконання зобов'язань франко-чехословацького союзного Договору, перекласти на Радянський Союз весь тягар надання допомоги жертві агресії. Післе підписання Договору Президент Чехословаччини Бенеш відвідав Москву. В бесідах, що відбувалися між ним і представниками радянського уряду, було підкреслено, що СРСР та Чехословаччина надають виключне значення «дійсному здійсненню всеосяжної колективної організації безпеки на основі неподільності світу».

Радянсько-Чехословацький Договір про дружбу та взаємну допомогу був негайно ратифікований обома сторонами. Обмін ратифікаціями відбувся 8 червня 1935 р., під час перебування Бенеша у Москві. Таким чином саме СРСР взяв на себе відповідальність за суверенитет Чехословаччини, за умови допомоги з боку Франції. При чому, про конкретну форму допомоги з боку Франції не йдеться: чи це політична допомога, чи військова, чи гуманітарна. В будь-якому разі, основним гарантом суверенитету Чехословаччини відтепер виступав СРСР.

В той час Гітлер проголосив ревізію Версальського Договору 1919 року з метою відновлення Німецького Райху. І перше, куди він направив свій погляд, це Австрія. До об'єднання двох країн після Першої Світової війни прагнули різні політичні сили по обох боках кордону, але держави-переможниці заборонили це в мирних трактатах, укладених з обома державами (Версальський та Сен-Жерменський). У лютому 1938 року Гітлер запросив австрійського Канцлера Курта фон Шушніга до Берліну, де змусив його погодитися на допущення до влади австрійських нацистів. Невдовзі Шушніг відрікся від цих домовленостей і оголосив проведення плебісциту щодо аншлюсу. Австрійський Канцлер мав надію, що більшість австрійців не підтримає втрати незалежності. Гітлер цього дуже боявся і поспішив розпочати вторгнення. 11 березня фактично стався державний переворот. Шушніга примусили скасувати плебісцит, після чого Канцлер пішов у відставку, наказавши армії не чинити опору німецькому вторгненню. 12 березня німецькі війська почали займати Австрію без будь-якого опору з боку австрійців. Посаду Канцлера зайняв австрійський нацист Артур Зейсс-Інкварт. Наступного дня Гітлер оприлюднив підписаний ним закон, за яким Австрію було включено до Третього Райху як "Східну марку".

Хто тут винний, що не спинили Гітлера: Захід, СРСР? СРСР не мав жодних договірних зобов'язань перед Австрією та й географічно йому було важко втрутитись у процес. Франція могла дати відсіч Німеччині, тим більш, аби Шушніг надав інший наказ австрійській армії - допомогати Франції. На початку 1938 року Франція мала приблизно рівні збройні сили із Німеччиною. Тому будь-який союз Франції із іншою державою давав їй суттєву перевагу перед Гітлером. Але Австрія не піднялась на боротьбу із агресором та окупантом, тому Франція, спостерігаючи загальну пасивність австрійців, вважала за краще залишатись теж пасивною. Таким чином, в першу чергу, винна сама Австрія, що Гітлера не спинили у берзні 1938 року.

Далі Гітлер звертає свою увагу на чеську область Судети, яка відносилася до найбільш промислово розвинутих районів Чехословаччини. В Судетах 3,3 млн населення становили етнічні, так звані судетські німці. Гітлер із самого початку своєї політичної діяльності вимагав їхнього возз'єднання з Німеччиною, тому різко посилився німецький натиск на Чехословаччину. Судетські німці постійно громогласно заявляли про дискримінаційні заходи щодо них з боку чехословацького уряду. Майже 50% з 1 млн. безробітних у країні становили саме судетські німці. Уряд вживав всіляких заходів, щоб зупинити розпалювання невдоволення в Судетській області: представництво в Національних зборах, рівні права відносно утворення, місцеве самоврядування та й інше, але напруга все зростала. Гітлер вирішив скористатися нестабільною ситуацією у Судетській області. Він у лютому 1938 року звернувся до рейхстагу із закликом “звернути увагу на жахаючі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині”. Він заявив, що судетські німці можуть розраховувати на Третій Райх, яий захистить їх від чехословацьких пригноблювачів. Гітлер вважав, що при розробці чехословацької Конституції перемігли ідеї чеського націоналізму: мовля, німцям було відмовлено у праві мати будь-які органи німецького самоврядування хіба що десь на комунальному рівні. А двох чиновників-німців в Судетах чеські закони примушують спілкуватись між собою чеською мовою. У німецькій пресі здійнялася хвиля обвинувачень на адресу чехословацької влади, нібито здійснюючої звірства та дискримінацію у відношенні судетських німців. Конрад Генлейн (лідер судетських німецьких нацистів) відвідує Берлін, де отримує інструкції подальших дій.

24 квітня 1938 року нацистська Судетська німецька партія (СНП) Конрада Генлейна за вказівкою Гітлера висунула вимогу надати Судетській області автономію.  В травні генлейнівці активізують прогерманську пропаганду, вимагаючи проведення референдуму по приєднанню Судетської області до Райху, і на 22 трвня, — день муніципальних виборів, — готують путч, аби перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно здійснювалося висування Вермахту до чехословацького кордону. Це спровакувало Першу Судетську кризу. В Чехословаччині пройшла часткова мобілізація, війська увійшли до Судет та зайняли прикордонні укріплення. В той же час про підтримку Чехословаччини заявили СРСР та Франція, виконуючи свої міжнародні договірні зобов'язання. Спроба відторгнути Судети опираючись на сепаратистський рух судетських німців в цей раз провалилась. Гітлер вимушений піти на перемовини . Перемовини велись між Генлейном та чехословацьким урядом за посередництвом Англії.

Після провалу перемовин, почалася Друга Судетська криза. 12 вересня  Генлейнівці організували масове заворушення, в Судетах розпочалось повстання судетських німців під проводом Конрада Генлейна та його нацистської Судетської німецької партії. Але заколот було подавлено, Уряд Чехословаччини ввів у населенні німцями райони війська та оголосив там війський стан, партія Генлейна була розпущена, керівників та активістів було доправлено до в'язниць. Чеська армія та поліція і судетські німці понесли чималі втрати: по кілька тисяч із кожного боку. Генлейн, уникаючи арешту, скрився у Німеччині. Гітлер міттєво відреагував, заявивши, що хоче миру, але готовий із-за чехословацької проблеми і до війни. Однак війни ще можливо уникнути, якщо Велика Британія та Франція погодяться на передачу Судетської області Райху на підставі «права націй на самовизначення». 18 вересня в Лондоні відбулись англо-французькі консультації. Сторони дійшли угоди, що території, котрі багато століть були частиною «Священної Римської імперії германської нації» із Габсбургзькою монархією, де багато століть абсолютну більшість становило німецьке населення, можна передати Німеччині, тим більш і на 1938 рік населення Судет  більш ніж на 50% складалось із німців.

22 вересня 1938 року Гітлер  висуває ультиматум: не перешкоджати Німеччині в оккупації Судет. У відповідь на це Чехословаччина та Франція оголошують мобілізацію. Але ми забули про СРСР, основного та головного гаранта суверенитету Чехословаччини! Як же поводила себе Москва? Отже, Чехословаччина та Франція оголосили мобілізацію, до речі, Франція вже проводила мобілзацію під час Першої Судетської кризи. Таким чином, Франція виконала умову домовленостей між СРСР та Чехословаччиною, тим більш як я вже зазначив на початку, форма допомоги Франції не мала конкретного обрамлення, контурів. Тобто, мобілізація - це вже можна вважати за допомогу. Так що ж робив увесь цей час головний гарант незалежності Чехословаччини?

15 березня 1938 року заступник наркому закордонних справ  СРСР В.Потьомкін у беседі із чехословацьким представником у Москві З.Фірлінгером відносно можливих наслідків захоплення Австрії підтвердив готовність СРСР виконати договір про взаємну допомогу, якщо Чехословаччина піддасться нападу з боку Німеччини. Того ж дня аналогічні заяви зробили нарком M.Літвінов англійському послу у Москві, та радянський полпред у Парижі - французькому Уряду. На питання журналістів, як збирається Червона Армія потрапити до Чехословаччини, Літвінов відповів: «Where there's a will, there's a way» («Було би бажання, тоді і прохід найдеться»).

28 березня 1938 року  військова делегація СРСР у Празі повідомила начальника генштабу чехословацької армії, що СРСР надасть військову допомогу у разі нападу Німеччини.

26 квітня 1938 року Голова Президії ВС СРСР М.І. Калінін заявив, що СРСР прийде на допомогу Чехословаччині навіть в разі ВІДМОВИ Франції.

26 червня 1938 з'являється Постанова ГВС РКЧА про перетворення Білоруського і Київського військових округів в Особливі та формування Вітебської, Бобруйської, Вінницької, Житомирської і Одеської АГ, а також Кавалерійської групи у складі 2 і 4 КК до 1.09.1938 р.

22 липня Англія вимагає від Чехословаччини, аби нею булиприйняті рішучі заходи щодо "умиротворения Европы". Чехословацький Уряд відповів, що готовий розглянути "карлсбадськіе пункти" Конрада Генлейна та надати автономію Судетській області. Того ж дня прийшло донесення посла Німеччини в СРСР Шуленбурга про вчинені НарКоматом закордонних справ СРСР демарші у Парижі, Лондоні та Празі. Це вплине пізніше на відношення Західних держав, Гітлера та Мусоліні до питання участі СРСР у переговорному процесі.

29 липня в Бреслау лідер Судетської Німецької партії Конрад Генлейн виступив із публічною декларацією, у котрій проголосив принципи пангерманізму: усі німці у будь-якій країні повинні підкорятися «лише німецькому уряду, німецьким законам і голосу німецької крові».

22 серпня 1938 року відбувається зустріч наркому закордонних справ М.Літвінова із німецьким послом фон Шуленбургом. На слова  останнього про те, що Чехословаччина цікавить Німеччину лише з точки зору положення судетських німців, нарком відповів офіційно, що Німеччина не стільки  стурбована долею судетських німців, скільки намагається ліквідувати Чехословаччину у целому, і має за мету захопити всю країну. І якщо справа дійде до війни, продовжував Літвінов, то Радянський Союз, котрий обіцяв Чехословаччині подтримку, «стримає своє слово та зробить усе, що в його силах».

В середині серпня 1938 у Москву прибув командувач ВВС Чехословаччини генерал Я.Файфр. Було вирішено питання про безпосередню співпрацю між радянськими та чехословацькими ВВС. Як результат, було розроблено план, згідно якого СРСР допомагатиме обороняти Чехословаччину, надіславши 700 винищувачів. Чехословаччина повинна була надати підходячі аеродроми, що не становило проблеми. А також чехословацька армія мала прикрити їх зенітною артилерією.

Наприкінці серпня в Румунії у Бухаресті у відповідь на стремління СРСР домовитись про практичну можливість допомогти Чехословаччині, румунський уряд через французького посла в Бухаресті передав, що «закриє очі на проліт радянських літаків на висоті 3000 метрів та вище, оскільки ця висота по за зоною доступу для румунської зенітної артилерії».

01 вересня у Берхтесгадені Гітлер викликає до своєї ставки лідера судетських німців Генлейна. На нараді за участю Г.Герінга, Р.Гесса і Й.Геббельса Генлейну було наказано відкинути всі компромісні пропозиції і вимагати від уряду Чехословаччини негайної передачі Судетськой області Райху.

19 вересня 1938 року Президент Чехословаччини Бенеш офіційно надіслав запит Уряду СРСР: 1. Чи надасть СРСР згідно договору негайну та дієву допомогу, якщо Франція буде вірною пакту? 2. У разі нападу  Чехословаччина негайно звернеться у Раду Ліги Націй із проханням привести в дію статті 16 та 17. Чи допоможе СРСР в якості члена Ліги Націй на підставі приведених статей? Наступного дня, 20 вересня, посол Чехословаччини в СРСР передав у Прагу відповідь: «Потьомкін (заступник наркома закордонних справ)  повідомив мені відповідь на перше питання — Чи надасть СРСР згідно договору про взаємну допомогу  негайну та дієву допомогу, якщо Франція буде вірною пакту —  Уряд відповідає: так, негайно та дієво. На друге питання — Чи готовий СРСР виконати зобов'язання до статей 16 та 17 у випадку звернння до Ліги Націй — Уряд відповідає: так, у будь-якому відношенні».

А 21 вересня СРСР почав висування до кордону призначених для допомоги Чехословаччині великих угруповань війск. В той же день нарком Літвінов заявив на засіданні Асамблеї Ліги Націй: «Ми маємо намір виконати свої зобов'язання за Договором та разом із Францією надати допомогу Чехословаччині у доступний нам спосіб. Наше військове відомство готове негайно прийняти участь в обговоренні із французькими та чеськими військовими представниками необхідних заходів, диктованих моментом». Дивно, що на всі прохання чехов про двосторонні констультації штабів, радянська сторона відмовчувалась і відповіді не давала.

Нарком оборони маршал К.Ворошилов дав «воєнсовєту» Київського Особого військового округу директиву, яка вимагала почати негайне висування до державного кордону таких військових одиниць: Житомирська армійська група у складі 8-го та 15-го стрілкових корпусів (7, 44, 45, 46, 60, 81 и 87-а стрілкові дивізії), 2-го кавалерійського корпусу (3, 5, 14-а кавалерійскі дивізії), - до району Новоград-Волинського, Шепетівки; Винницької армійскої групи у складі 17-го стрілкового корпусу (72, 96, 97-а стрілкові дивізії), 25-го танкового корпусу (4-а і 5-а танкові та 1-а мотострілкова бригади), двох окремих танкових бригад та 4-го кавалерійського корпусу (9, 32, 34-а кавалерійські дивізії) - до району на південний захід від Проскуріва.

22 вересня заступник наркому закордонних справ В.Потьомкін направив послу Чехословаччини З.Фірлінгеру запит щодо міри необхідності радянської військової допомоги і повідомлення про готовність її надання без рішення Ради Ліги Націй. Директива Генштабу РКЧА ком.Авіаційної армії про перекид армії із району міста Воронеж до рйону міст Біла Церква, Умань. Командувач Київським Особим військовим округом командарм 1 рангу С.Тимошенко повідомив ГШ, що на четверту годину ранку директиву наркома оборони доведено до всіх війск по пунктах, і вони розпочали висування до вказаних районів зосередження. Оперативне Управління КОВО на чолі із С.Тімошенко виїхало до міста Проскурів. В той же день Міністерство Закордонних Справ Чехословаччинизвернулось до Уряду СРСР із проханням вплинути на Польщу, яка зосереджує свої війська на кордоні з Чехословаччиною.

23 вересня 1938 року НарКомат закордонних справ направляє Ноту Уряду Польщі із попередженням про денонсацію Пакту про ненапад між СРСР та Польщею від 25.07.1932 р., в разі якщо польське військо перетне кордон Чехословаччини. Далі Директива НКО та Генштабу РКЧА про стан бойової готовності війск Белоруського Особого та Калінінського ВО, про висування частин Вітєбської та Бобруйської АГ до району Полоцька, Лепєль та Мінськ та про зосередження бомбордувальної авіації у районі Вітєбськ-Орша.

24 вересня Білоруський Особий ВО в ранці у відповідності до Директиви НКО та Генштабу почав діяти. Частини Вітєбської АГ, до якої входили Полоцька (4-й стрілковий корпус у складі 5-ї, 50-ї стрілкових дивізій та 18-ї танкової бригади) та Лепєльска (27-а стрілкова, 24-а кавалерійська дивізії та 16-а танкова бригада) військові групи, почали висування до державного кордону у район на північний захід від Полоцька, Бегомлю, Березіна, західніше Лепєля. Бобруйська АГ, у складі 16-го стрілкового (2, 13, 100-а стрілкові дивізії та 21-а танкова бригада) та 5-го кавалерійського (4, 7, 36-а кавалерійські дивізії) корпусів зайняла Мінський укріплений район та близлежачі пункти. Із Калінінського ВО до кордону вирушила підсилена 67-а стрілкова дивізія.

25 вересня нарком оборони Ворошилов через радянське посольство у Парижі інформує Генштаб Франції про готовність частин РКЧА  надати допомогу Чехословаччині: 1. 30 стрілкових дивізій присунено в райони, прилеглі безпосередньо до західного кордону. Те ж саме зроблено відносно кавалерійських дивізій. 2. Частини відповідно поповнені резервістами.3. Що стосується наших технічних військ - авіації і танкових частин - то вони в нас у повній готовності.

28 вересня Голова Президії Верховної Ради М.Калінін вручив послу США Керку відповідь Сталіна на послання Президента США Рузвельта від 27.09.1938, мовля СРСР погоджуэться брати участь в конференції всіх зацікавлених сторін для дослідження практичних заходів протидії агресії та збереження миру колективними зусиллями. Того ж дня з'являється Директива Генштабу РКЧА про припинення мобілізації рядового та молодшого комсоставу!!! Нарком оборони доповідає Сталіну про готовність направити до Чехословаччини 4 авіаційні бригади (8 авіаційних полків) у складі 548 бойових літаків, назвавши конкретні частини, райони базування та кількість і типи літаків. В той же день про ці заходи інформували військового атташе Франції Паласа та посла Чехословаччини Фірлінгера.

29 вересня виходить Наказ НКО «воєнсовєтам» Ленінградського, Калінінського, Белоруського Особого та Київського Особого ВО привести у бойову готовність та поповнити до штатної норми військовозобов'язаними із запасу додаткові 17 стрілкових дивізій, управління трьох танкових корпусів, 22 танкових і 3 мотострілкових бригади, 34 авіаційних бази. «Воєнсовєтам» Харківського, Орловського, Північно-Кавказького, Приволзького та Уральського ВО були надіслані вказівки в дводенний термін призвати приписний командно-політичний склад в усі частини, що у них є, і з'єднання його із розрахунку 250 - 275 чоловік на дивізію.

Збройні сили сторін в Судетському конфлікті на 30.09.1938 року: Німеччина - 35 піхотних, 5 танкових, 4 моторизованих, 4 легких, 3 гірнострілецьких дивізій, 1 кавалерійська бригада; (1,8 млн.чол., 720 танків, 2400 літаки); Чехословаччина - 37 дивізій (1,6 млн.чол., 469 танків, 718 літаки) СРСР - I ешелон - 30 піхотних ддивізій, 10 кавалерійських дивізій, 1 танковий корпус, 1750 літаків, II ешелон - 30 піхотних ддивізій, 6 кавалерійських дивізій, 2 танкових корпуси, 690 літаків.

У декого виникає питання: а яким чином сухопутні війська дістались би Чехії?

Ось дещо із приватної бесіди міністра закордонних справ Франції Ж. Бонне із послом Польщі Ю. Лукасевічем за філіжанкою кави у Парижі 22 травня 1938 року:

Яка позиція Польщі по відношенню до СРСР? Ставлячи це питання, пан Бонне належним чином обгрунтував все, що могло би виправдати налагодження співпраці із СРСР на благо Чехословаччини; торкаючись критики, яку інколи викликає у Польщі франко-російський Пакт, міністр відзначив, що Франція потребує цієї необхідної підтримки з боку росіян, тим більше що їй доведеться враховувати пасивність Польщі. Він додав, що польський уряд не повинен втрачати поля зору той факт, що російська сировина може знадобитися Франції навіть при виконанні завдання по наданню допомоги самій Польщі.

Лукасевич відповів найкатегоричнішим чином, мовля поляки вважають росіян ворогами, що, у разі потреби, вони будуть силоміць протистояти будь-якому проникненню росіян на їх територію і навіть будь-якому прольоту російських літаків.

Хочу ще раз наголосити, що бесіда мала приватний характер за чашкою кави. Але радянському урядові була відома неофіційна позиція Польщі стосовно проходу радянських військових частин. І цей факт аж ніяк не впливав на зроблені радянською стороною заяви, так саме як і не впливав на ПОКАЗОВІ наміри СРСР.

Уряд СРСР заявив, що Червона Армія негайно прийде на допомогу Чехословаччині навіть в тому випадку, якщо панська Польща і королівська Румунія відмовляться пропустити радянські війська через свою територію. На кордонах цих країн Радянський уряд зосередив 30 дивізій і понад 500 літаків. До Праги було направлено авіаційних фахівців і офіцерів ВПС для керівництва перекиданням авіаційних парашутно-десантних частин Червоної Армії.

Про позицію Радянського уряду в чехословацькому питанні президент Е. Бенеш отримав в середині травня вичерпну інформацію, представлену йому при зустрічі із Готвальдом. Із цього приводу Готвальд писав, що в бесіді з ним Сталін чітко заявив про готовність СРСР надати військову допомогу Чехословаччині навіть в тому випадку, якщо всупереч пакту Франція цього не зробить, а санаційна Польща та боярська Румунія відмовляться пропустити радянські війська. Як я вже писав, На питання журналістів, як зможе Червона Армія потрапити до Чехословаччини, Літвінов відмітив: «Where there''s а will, there''s а way» («Було б бажання, тоді і прохід знайдеться»).

01 вересня французький уряд вперше офіційно звернувся до Радянського уряду із запитом, чи надасть СРСР допомогу Чехословаччині і яку саме у випадку, якщо Польща буде заперечувати проти проходу радянських військ через свою територію. У відповідь на це питання Радянський уряд 02 вересня підтвердив свій намір, будь-що виконати свої договірні зобов'язання і запропонував прийняти необхідні заходи для дії на Польщу за допомогою відповідного рішення Ліги Націй.

У бесіді із Фірлінгером, що відбулася 22 вересня, Потьомкін відповів позитивно на питання посланця про те, чи "міг би уряд СРСР, в разі нападу Німеччини на Чехословаччину, надати допомогу останній, не чекаючи рішення Ради Ліги Націй". Він заявив наступне: "На це питання я відповів посиланням на ст. 1 Протоколу підписання радянсько-чеського Договору про взаємну допомогу, що передбачає надання сторонами цієї допомоги у тих випадках, коли за тими чи іншими причинами Рада Ліги Націй не винесе потрібної рекомендації або не прийде до одностайного рішення".

СРСР заявляв, що виконає Договір, навіть якщо Франція від нього відмовиться, і якщо з Німеччиною, та Польщею йому доведеться воювати лише в союзі з Чехословаччиною.

А вже Близько о 4-ій ранку 23 вересня радянська сторона заявила польському представнику в Москві, що в разі вторгнення польських військ до Чехословаччинни СРСР денонсує пакт про ненапад від 1932 року і оголосить Польщі війну.

Тобто, як ми бачимо, той факт, що уряд СРСР знав про позицію Польщі, нехай і висловлену у неофіційній обстановці, аж ніяк не впливав на політику СРСР під час Судетської кризи і Радянський Союз демонстрував готовність у разі потреби виступити проти Польщі.

Коли Бенеш в останній день поставив перед радянським послом у Чехословаччині Александровським питання про однобічну допомогу ребром, Александровський, замість того аби терміново телеграфувати чеське прохання про допомогу до Москви, пішов по Празі з візитами. Бенеш чекав чіткої відповіді, коли ж СРСР перетне кордон і почне діяти, бо Чехословаччина провела мобілізацію і її армія сягнула майже 2 млн. А Москва просто не дала відповіді, радянський посол у Празі просто зник на цілу добу і його ніхто не міг знайти. Москва просто проігнорувала останній, вже конкретний а не абстрактний, запит Чехословаччини! Просто кинули чехів. Важко сказати, як би вчинив би Бенеш, прийди із Москви позитивна відповідь в короткий термін. У реальності, після декількох годин очікування, він повідомив радянське посольство, що прохання вже неактуальне. А телеграма з проханням до Москви так і не дійшла.

Тобто, що ми маємо у підсумку:

1.   СРСР виступає основним гарантом суверенітету та недоторканності Чехословаччини;

2.   СРСР показово демонструє всьому світові свою готовність будь-що виконати свої зобов’язання перед Чехословаччиною, навіть не зважаючи на позиції Франції та Польщі;

3.   В самий критичний момент СРСР ігнорує звернення Бенеша;

4.   СРСР,  аби приховати свою відповідальність за невиконання своїх зобов’язань за Договором про взаємну допомогу із Чехословаччиною, у всьому намагається звинуватити Францію та Англію. Сьогодні Росія звинувачує Польщу.

Так, можна довго говорити про зрадницьку політику Англії, котра була направлена на заспокоєння Гітлера. Про тиск Англії на Францію та Чехословаччину. Але!!!  Англія не мала жодних зобов’язань перед Чехословаччиною, які торкались би гарантій дотримання суверенітету. Англія провадила вигідну для себе (як це здавалося самій Англії) політику і ніяких Договорів та зобов’язань не порушила. Що заважало СРСР так саме провадити свою політику і звести нанівець всі намагання Англії? Англія нічого не гарантувала, на відміну від Франції та СРСР. Франція піддалась тиску з боку Англії. Але тут також є провина СРСР, бо на початку кризи Франція твердо була готова допомогти чехам. І те, що СРСР дозволив Англії провадити у Європі свою таємну дипломатію, говорить про те, що СРСР і не дуже-то прагнув вплутуватися у війну, а скоріше шукав приводи з боку Англії та Франції, аби усе спихнути на них, а самому «красиво із піднятою головою» вийти із цієї кризи.

Проаналізувавши хронологію відбувшихся подій під час Судетської кризи, напрошується висновок, що основний тягар відповідальності за підписання Мюнхенської Угоди лежить на плечах Радянського Союзу та його комуністичного керівництва. І вже тільки потім, другорядно, можна говорити про провину Франції та Англії, яка безумовно, теж мала місце.

Генеральною лінією СРСР тоді було не дати втягнути себе у війну із будь-якою великою імперіалістичною державою один на один. Втягування у війну проти Німеччини, а швидше, навіть, проти Польщі з Німеччиною, давало можливість утворити той самий лякаючий єдиний антибільшовистський фронт. Вважаю, що на це СРСР і пішов, зливши Чехословаччину. А точніше, кинувши!

До речі, жодний пункт Мюнхенської Угоди не передбачав окупацію всієї Чехословаччини. І слід заради справедливості відзначити, що Словаччину і не було окуповано. Словаччина отримала формальну незалежність, більш-менш  зберігши свободу. Так, вона стала сателітом Гітлера, але не була окупована. У березні 1939 року незаконній окупації підлягли чеські області Богемія та Моравія. Ось тут вже провина Франції та Англії безпосередня і сама головна, бо за Мюнхенською Угодою саме вони вже виступили гарантами суверенітету та недоторканості Чехословаччини. Але це можна розглядати як наслідок брехливої політики СРСР напередодні підписання Мюнхенської Угоди.

В будь-якому разі, спроби Росії сьогодні переписати історію Другої Світової війни, намагаючись перекласти відповідальність за розв’язування, розпалювання цієї війни на Мюнхенську Угоду, виправдовуючи при цьому Пакт Молотова, є нічим іншим, як відмову покаятися за злочини комуністичного режиму. Сьогодні Москва намагається переконати увесь світ в тому, що війну спричинив не злочинний Пакт Молотова, а «зрадницька Мюнхенська Угода». Але, як видно, що за підписання Мюнхенської Угоди основну відповідальність несе теж СРСР.

Доповнення до договору. Карта, на якій Польщу поділено на Радянську та Німецьку окупаційні зони.

Зміст

Таємні статтіРедагувати

До договору додавалось декілька таємних протоколів [3]. В цих статтях регулювався обмін населенням між Радянським Союзом та Німеччиною, змінювались межі «сфер впливу» визначені пактом Молотова-Ріббентропа, та погоджувалось придушення будь-якої «польської агітації». При наступі Вермахту на Польщу, під контролем Німеччини опинилось Люблінське воєводство та східна частина Варшавського воєводства (включно з українськими етнічними землями Холмщина і Підляшшя), які мали належати до сфер впливу Радянського Союзу згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, а тому німецькі війська відходили і передавали вказану територію Червоній Армії. На пропозицію СРСР за ці землі в обмін Радянському Союзу було погоджено передати Литву (за винятком невеликої частини Сувалкійського району) в радянську сферу впливу. З 5 по 12 жовтня радянські війська відходили на лінію нового кордону. 16 жовтня кордон взяли під охорону війська НКВС. Після цього обміну, Радянський Союз поставив Литві ультиматум, а 15 червня 1940 року захопив та створив Литовську РСР.

Наслідки та пов'язані подіїРедагувати

31 серпня 1940 року у Берліні був підписаний Договір між СРСР і Німеччиною щодо прикордонних правових відносин на державному кордоні, встановленому відповідно до Договору про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною від 28 вересня 1939 року.

Припинення діїРедагувати

Щодо права приналежності західноукраїнських земель до СРСР угода втратила чинність 30 липня 1941 року з підписанням СРСР Угоди Сікорського-Майського, коли вже не контролював західноукраїнські, західнобілоруські та литовські землі. А 25 квітня 1943 року СРСР розірвав стосунки з еміграційним урядом, після чого угода Сікорського-Майського уже нічого не важила[джерело?].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати