Вікіпедія

Довгі некодуючі РНК

До́вгі некоду́ючі РНК, днРНК (англ. long non-coding RNA, lncRNA) представляють собою різнорідну групу молекул некодуючих РНК (нкРКН), які більші за 200 нуклеотидів у довжину та які виконують різні функції чи такі, функції яких ще не з'ясовані. Іншу групу нкРНК формують малі некодуючі РНК, довжина яких менша за 200 нуклеотидів (піРНК, міРНК, мікроРНК тощо).[1]

Довгі некодуючі РНК зазвичай піддаються процесингу у вигляді поліаденілування їх 3'-послідовностей. Проте, незважаючи на цю схожість з мРНК, в днРНК відсутні відкриті рамки зчитування — з них не синтезується білок.

Довгі некодуючі РНК присутні в геномі усіх царств організмів і цікавим є те, що еволюційна складність організмів більше корелює з розміром та різноманітністю у геномі днРНК ніж мРНК.[2]

Історія вивчення довгих некодуючих РНК ред.

Першу довгу некодуючу РНК відкрили у 1988 році, це була H19[en] — РНК що експресувалася під час мишачого ембріогенезу у печінці[3]. H19 РНК не мала чіткої однієї відкритої рамки зчитування, яка б залишалася еволюційно консервативною, проте, вона як і мРНК, зазнавала процесингу[4].

Експресія довгих некодуючих РНК ред.

Можливість чітко встановити кількість днРНК (їх експресію) у тканинах стала можливою з появою технології секвенування РНК[en] (англ. RNA-seq). Цікавим результатом вивчення присутності днРНК в різних тканинах стало те, що вони можуть мати більш специфічні профілі експресії до певних видів тканин, ніж деякі мРНК, що кодують білки[1].

Також днРНК змінюють рівні своєї експресії упродовж різних стадій диференціювання клітин організму.

Роль довгих некодуючих РНК ред.

Оскільки днРНК можуть формувати досить складну тривимірну структуру завдяки великій довжині, вони можуть взаємодіяти з білками, іншими РНК та ДНК. Так, днРНК можуть допомагати у взаємодії декількох білків, які б не змогли взаємодіяти один з одним[1]. Довгі некодуючі РНК можуть впливати на структуру хроматину через взаємодію з комплексами ремоделювання хроматину[5], відігравати роль у встановленні геномного імпринтингу та впливати на роботу ферментів[2].

Проте велика кількість транскриптів, що мають довжину більше 200 нуклеотидів, існує короткий час у ядрі і швидко деградується. При цьому немає свідчень про їхні можливі функції і висока ймовірність того, що це транскрипційний шум.[6]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Alessandro Fatica & Irene Bozzoni (January 2014). Long non-coding RNAs: new players in cell differentiation and development. Nature reviews. Genetics. 15 (1): 7—21. doi:10.1038/nrg3606. PMID 24296535.
  2. ↑ а б Jeffrey J. Quinn & Howard Y. Chang (December 2015). Unique features of long non-coding RNA biogenesis and function. Nature reviews. Genetics. 17 (1): 47—62. doi:10.1038/nrg.2015.10. PMID 26666209.
  3. ↑ V. Pachnis, C. I. Brannan & S. M. Tilghman (March 1988). The structure and expression of a novel gene activated in early mouse embryogenesis. The EMBO journal. 7 (3): 673—681. PMID 3396539.
  4. ↑ Mitchell Guttman & John L. Rinn (February 2012). Modular regulatory principles of large non-coding RNAs. Nature. 482 (7385): 339—346. doi:10.1038/nature10887. PMID 22337053.
  5. ↑ Daniel Holoch & Danesh Moazed (February 2015). RNA-mediated epigenetic regulation of gene expression. Nature reviews. Genetics. 16 (2): 71—84. doi:10.1038/nrg3863. PMID 25554358.
  6. ↑ Raabe, Carsten A.; Brosius, Jürgen (April 2015). Does every transcript originate from a gene?. Annals of the New York Academy of Sciences. Т. 1341. с. 136—148. doi:10.1111/nyas.12741. ISSN 1749-6632. PMID 25847549. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 2 червня 2017. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |14= (довідка)

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Довгі_некодуючі_РНК&oldid=35140366