Довгий Ярослав Остапович (30 вересня 1933, с. Німшин Галицького району Івано-Франківської області) — український фізик-оптик, доктор фізико-математичних наук, заслужений професор Львівського національного університету, голова Фонду імені Олександра Смакули (1996), Дійсний член НТШ (1992), член Нью-Йоркської Академії наук (1994). Голова Фізичної комісії НТШ (1999). Відповідальний редактор «Фізичного збірника НТШ», член редколегії «Ukrainian Journal of Physical Optics» та декілької інших наукових фізичних журналів, Лауреат премії ім. А. Ф. Прихотько НАН України (2002).

Довгий Ярослав Остапович
Dovgiy Yaroslav.jpg
Народився 30 вересня 1933(1933-09-30) (84 роки)
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 30 вересня 1933 р. в с. Німшині Галицького району Івано-Франківської області. Закінчив середню школу в с. Більшівці (1951), фізичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1956) та аспірантуру Інституту фізики АН України (1960). 1960-66 — асистент, 1966-87 — доцент, з 1987 — професор кафедри експериментальної фізики Львівського університету. У 1964 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Дослідження оптичних властивостей гіротропних кристалів та молекулярних кристалів з домішками», 1985 р. — докторську «Оптичні спектри та енергетична структура нелінійних кристалів».

Основні наукові результатиРедагувати

У гіротропних кристалах виявив новий тип елементарних збуджень — циркулярні екситони; обґрунтував роль принципу локальності в оптичних дисперс. співвідношеннях; вивів правило, яке дає змогу оптимізувати пошук нових нелінійнооптичних кристалів для перетворювачів лазерного випромінювання (правило Довгого-Кітика); виробив методику прогнозування довговічності газових лазерів за параметрами розрядної плазми; вперше розшифрував зонну енергетичну структуру важливих нелінійно-оптичних кристалів; одержав ориг. результати щодо впливу лазерного опромінення на властивості високотемпературних надпровідників; запропонував спектроскоп. підходи до вивчення конфігураційних взаємодій у кристалах; виявив та інтерпретував явища ізоструктурного фазового переходу і автоінтеркаляції в твердих розчинах шаруватих кристалів; з'ясував екситонну природу гіротропії в кристалах парателуриту і передбачив можливість спостереження в них явища від'ємної рефракції. Вивчав проблеми освіти і науки в Україні, повернув замовчувані за тоталітарного режиму імена видатних укр. учених — Олександра Смакули та Остапа Стасіва.

Консультант 2-х докторських і науковий керівник 8-ми кандидатських дисертацій.

ПраціРедагувати

Автор близько 350 наукових праць, зокрема:

  • Оптичні квантові генератори (К., 1977);
  • Електронна будова і оптика нелінійних кристалів (Львів, 1996, зі співавт.);
  • Чарівне явище надпровідність (Львів, 2000); Техніка безпеки при роботі з лазерами (Львів, 2003, зі співавт.);
  • Лазерний практикум (Львів, 2004);
  • Электронное строение и нелинейные восприимчивости ацентричных кристаллов сложного строения (Физика тв. тела. 1991. Т. 33. № 2; зі співавт.);
  • Фотоіндуковані та нелінійно-оптичні явища у високотемпературних надпровідниках (Огляд) (Укр. фіз. ж. 1996. Т. 41. № 5, 6; зі співавт.);
  • Про природу гіротропії парателуриту (Укр. фіз. ж. 2007. Т. 52. № 10); Прогнозування від'ємної рефракції в - ТеО2 (Доп. НАНУ. 2008. № 3);
  • Ізоструктурний фазовий перехід і явище автоінтеркаляції в шаруватих кристалах InxTl1-xJ (Фіз. зб. НТШ. 2008. Т. 7);
  • Проблема дисперсії нелінійних сприйнятливостей кристалів (Укр. фіз. ж. 2009. Т. 54. № 1-2);
  • Екситони і гіротропія (Фіз. зб. НТШ. 2008. Т.7);
  • Константа електрон-фононної взаємодії високотемпературного надпровідника HgBa2CuO4+y (Вісн. Львів.ун-ту. Сер.фіз. 2009. Вип. 44);
  • ДВ-революція в світлотехніці (Світ фізики. 2009. № 1);
  • Синтез та використання багатошарових інтерференційних фільтрів для позарезонаторної селекції ліній генерації «білих» лазерів (Фізика і хімія тв. тіла. 2010. Т. 11. № 1).

ДжерелаРедагувати