Відкрити головне меню

Мико́ла Григо́рович До́вгий (нар. 12 травня 1977(19770512), с. Мартинівка, Новоархангельський район, Кіровоградська область, Українська РСР — пом. 29 квітня 2015, с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, водій 11-го ОМПБ «Київська Русь», учасник російсько-української війни.

Довгий Микола Григорович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Довгий Микола Григорович.jpg
Загальна інформація
Народження 12 травня 1977(1977-05-12)
УРСР, Мартинівка, Кіровоградська область
Смерть 29 квітня 2015(2015-04-29) (37 років)
Україна Україна, Спартак, Донецька область
Військова служба
Роки служби 2014—2015
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ БЗ МВ.svg Механізовані війська
Формування
11 ОМПБ.png
 11 ОМПБ
72 ОМБр.svg
 72 ОМБр
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 1977 року в селі Мартинівка на Кіровоградщині, був старшим сином в родині Довгих. Після закінчення школи вступив до Уманського профтехучилища, здобув робітничу про­фесію токаря, у Кам'янечому закінчив курси водіїв. Після проходження строкової військової служби в Збройних силах поїхав до столиці, влаштувався водієм на одному з київських заводів, — доставляв будівельні матеріали замовникам. Мешкав поблизу Києва — у Києво-Святошинському районі, згодом перевіз туди і свою сім'ю. Любив рибалити.

Під час Революції Гідності приєднався до протестів на київському Майдані.

У зв'язку з російською збройною агресією проти України у вересні 2014-го призваний за частковою мобілізацією.

Солдат, водії 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч польова пошта В2262. Виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, служив водієм автобуса, перевозив особовий склад і боєприпаси.

29 квітня 2015-го загинув від вибухової травми, якої зазнав під час виконання військового завдання в районі Донецька, поблизу окупованого села Спартак.

Похований на кладовищі рідного села Мартинівка.

Залишилися батьки, брати, дружина Оксана, доньки — Олена і Каріна (1999 і 2002 р.н.), та син — Валентин (1997 р.н.).

Нагороди та званняРедагувати

  • За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно)[1].
  • Рішенням Києво-Святошинської районної ради № 203-15-VІІ від 20.12.2016 присвоєне звання «Герой-захисник Вітчизни» Києво-Святошинського району (посмертно). Почесну відзнаку вручено родині загиблого захисника[2].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати