Відкрити головне меню

Дмитрівська субота — православне свято, день загального поминання померлих, родительська субота в традиції Російської[1], Сербської[2] і Болгарської[3] православних церков. В богослужбовому уставі цей день не є заупокійним[4]. Здійснюється щорічно в суботу перед днем пам'яті великомученика Димитрія Солунського, яке припадає на 26 жовтня (8 листопада). Назва «Дмитрівська» походить від святого Димитрія Солунського. На території сучасній Білорусі та України, християнське поминання померлих у Димитрівську поминальну суботу має давне, ще язичницьке, походження та аніяк не пов'язувалося, а ні з Димитрієм Донським, а ні з його перемогою над татарами у 1380 р. РПЦ пов'язує Дмитрія Донського і Куликовську битву з поминанням у Дмитрівську суботу[5].

Дмитрівська субота
Маковский Поминки 1884 crop.jpg
Офіційна назва Дмитрівська поминальна субота
Інші назви Вселенська субота, Поминальна субота
Засновано приблизно Х ст.
Тип православний, народно-православний
Значення помолитися за душі померлих християн
Дата 26 жовтня (8 листопада)
Пов'язаний з Дмитрієм Солунським

У росіян[6] останній поминальний день у році, коли поминали померлих предків.

Зміст

Історія святаРедагувати

Повстання православної, переважно слов'янської, традиції відзначення Димитрівської поминальної суботи, дослідники пов'язують зі слов'янськими просвітителями та проповідниками християнства, святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм. Саме вони, під час своєї т. зв. «хозарської місії», а потім — під час християнізації Моравії та загалом слов'ян (їх єпархія досягала сучасних українських земель), стикнулися з глибоким звичаєм осіннього вшанування предків. Як вважають дослідники, перед ними повстало питання християнізації цього слов'янського поминального дня, і тому вони вирішили зробити його днем пам'яті св. Димитрія Солунського, який був одним з найбільш шанованих святих у їх рідному місті[5].

Деякі дослідники пов'язують «прив'язку» осіннього дня поминання предків до постаті св. Димитрія Солунського через близькість до відповідного для у католицької традиції, адже св. Кирила і Мефодій мали певний канонічний зв'язок з Римом, зокрема з папами Андріаном ІІ та Іоаном VIII[5].

Святитель Димитрій (Туптало) висловлює думку, що Димитрівська поминальна субота замінила собою язичницькі осінні тризни. «З прийняттям християнства давня традиція збереглася, — продовжує святитель Димитрій, — але, зрозуміло, прийняла інший характер, бо Свята Церква все добре збирає звідусіль, але облагороджує, удосконалює, підносить….»[5].

Димитрівська поминальна субота була слов'янським святом тому вона не записана у богослужбовій літературі Константинопольського патріархату. Ця традиція відома лише по соборним «Чиновникам» і монастирським «Обхідникам», у яких відображені особливості реальної богослужбової практики храмів і монастирів Київської митрополії. У останніх під нею вказується поминання тільки спочилої монастирської братії. Одним з перших згадок Димитрівської суботи, як дня поминання всіх покійних є вказівка у збірнику XV століття новгородського походження[7].

Слов'янські традиціїРедагувати

 
Сербські задушниці. Раніше 1918 року
 
Іван Мірквичка. Задушниці у болгар, 1890

Інші назвиРедагувати

  • рос. Дмитровская, Дмитриевская родительская, Поминальная, Вселенская[8], Дедова суббота[9];
  • біл. Асяніны, Змітроўскія дзяды, Змітроўка[10];
  • укр. Вечеря дідів, Діди, Осінні Діди, Дідівські суботи, Дідівська днина, Баби[11], Дмитрівська поминальна субота, Дмитрівська батьківська субота;
  • болг. Димитровска задушница, Голяма задушница, Митровско одуше, Усенско одуше, Архангелова задушница;
  • мак. Митровденска задушница, Митровски мртвен;
  • серб. Митровске задушнице, Затворне задушнице.
 
Душі померлих відвідують живих на Дмитрівську суботу.

У Сербській православній церкві Дмитрівська субота (серб. Митровске задушнице, затворне задушнице[2]) входить у число чотирьох головних поминальних субот року[12]. В сербській народній традиції поминки перед Дмитрієвим вдень місцями відбувалися в п'ятницю, а не в суботу[13].

Болгари осінній поминальний день відзначають в суботу перед Димитровим днем, рідше після нього (болг. Димитровска задушница, голяма задушница, страндж. Митровско одуше, есенско одуше) або в суботу перед Михайловим днем, 8 листопада (болг. Архангелова, Рангелова задушница, Рангелска душница, Архангелска одуша, капанск. душна събота)[14]. Осіннє поминання померлих може вважатися в тих чи інших регіонах головним поминальним днем року[2]. У Дмитрівську суботу служба ведеться тільки в кількох храмах Болгарської православної церкви[15], тоді як Михайлівська субота вважається поминальним днем всієї Болгарської церкви[16].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Заупокойное богослужение // Заупокойное всенощное бдение. Архів оригіналу за 1 жовтень 2015. Процитовано 8 листопад 2018. 
  2. а б в Виноградова, Толстая, 1999, с. 248
  3. Димитриевская родительская суббота
  4. Димитриевская (Дмитриевская) родительская суббота // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — С. 719—721. — 752 с. — 39 000 экз. — ISBN 978-5-89572-024-0.
  5. а б в г ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА БЕЗ МОСКОВСЬКИХ МІФІВ | КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я. kyiv-pravosl.info (uk). Процитовано 2018-11-08. 
  6. Толстая, 2009, с. 161
  7. Афанасий (Сахаров). О поминовении усопших по уставу Православной церкви. М., 1998
  8. Снегирёв, 1837, с. 49
  9. Терещенко, 1848, с. 129
  10. Васілевіч, 1992, с. 593
  11. Стішова Н. С. Календарні свята осіннього циклу в звичаєво-обрядовій культурі українців (ХХ — початок ХХІ століття) Архівовано 22 March 2018[Дата не збігається] у Wayback Machine. — Київ — 2017
  12. Култ мртвих. Архів оригіналу за 2015-10-01. Процитовано 2018-11-08. 
  13. Милетић Г. Резултати рекогносцирања сеоских насеља Смедеревске општине обичаји животног циклуса
  14. Архангелова задушница
  15. Вижте кога се пада Задушница през 2017
  16. Днес е Архангелова задушница

ЛітератураРедагувати

  • Афанасий (Сахаров). О поминовении усопших по уставу Православной церкви. М., 1998
  • Бессонов П. А. Калики перехожие. М., 1861. Вып. 1.
  • Голубинский Е. Е. Преподобный Сергий Радонежский и созданная им Троицкая лавра. М., 1909.
  • Денисов П. В. Религиозные верования чуваш. Чебоксары, 1959
  • Карамазов В. Д. Всеобщая история религий мира. М., 2011.
  • Рыбаков Б А. Язычество древних славян. М., 1981
  • Толстая С. М. Полесский народный календарь. М., 2005
  • Християнски празници и паметни дни. София, 1996
  • Широкова Н. С. Мифы кельтских народов. М., 2004