Дмитрівка (Києво-Святошинський район)

село в Києво-Святошинському районі Київської області

Дми́трівка — село в Україні, у Києво-Святошинському районі Київської області, центр сільської ради. Населення — 2 107 осіб (2001).

село Дмитрівка
Герб села Дмитрівки Києво святошинського району.png
Герб
сільська рада
сільська рада
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Бучанський район
Рада Дмитрівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222484401
Облікова картка gska2.rada.gov.ua 
Основні дані
Засноване початок 20 століття
Населення 2 107 осіб (2001)
Площа 5,217 км²
Густота населення 403,87 осіб/км²
Поштовий індекс 08112
Телефонний код +380 4598
День села 8 листопада
Географічні дані
Географічні координати 50°27′11″ пн. ш. 30°11′26″ сх. д. / 50.45306° пн. ш. 30.19056° сх. д. / 50.45306; 30.19056Координати: 50°27′11″ пн. ш. 30°11′26″ сх. д. / 50.45306° пн. ш. 30.19056° сх. д. / 50.45306; 30.19056
Середня висота
над рівнем моря
164 м
Місцева влада
Адреса ради с. Дмитрівка, вул. Садова, 2
Сільський голова Дідич Тарас Тарасович
Карта
Дмитрівка. Карта розташування: Україна
Дмитрівка
Дмитрівка
Дмитрівка. Карта розташування: Київська область
Дмитрівка
Дмитрівка
Мапа

CMNS: Дмитрівка у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Територія нинішнього села в давнину була лісова і болотиста. Це було улюблене місце полювання київських князів. Її заселення почалося в середині 19 століття, з будівництвом залізниці КиївЛьвів, яку назвали Варшавською. Спочатку біля неї виникали поштові станції та заїжджі двори, а пізніше — і перші поселення, що поступово перетворились на хутори, і тільки на початку 20 століття — в села. Проте по-справжньому інтенсивно вони стали заселятися лише після революції 1907–1907 років, під час столипінських реформ. Тоді народилося і село Дмитрівка. Свою назву отримало від імені Дмитра Харченка — управителя землями цукрозаводчика Миколи Терещенка. Припускають, що це він погодився оформити громаду документально, а за цю послугу попросив назвати поселення його іменем.

За іншою версією, село отримало назву від першої криниці, яку в 1905 році на місці джерела викопав Дмитро Кокот зі своїми сусідами і яку всі назвали Дмитровою. Ця криниця, що знаходиться на межі багатоповерхового масиву вулиці Садової й городів жителів вулиці Мічуріна, ще й досі багата на воду навіть в спекотні літні дні.

Заснували село заможні переселенці з села Мотижин (нині Макарівського району), з Васильківського району та міста Боярки. Це сім'ї Кокотів, Петровських, Іванчуків, Скиб, Степаненків, Данченків, Бондарів, Савенків. Основними їх заняттями були тваринництво та бджільництво.

Радянська владаРедагувати

Після Жовтневого перевороту та початку радянської окупації, у селі було створено колгосп «Зоря». Незгодних з колективізацією виселяли в Ірпінь, Бучу та до Сибіру. Трохима Дмитровича Кокота, що мав дві хати, переселили в погріб, а в його будинках організували школу і дитсадок.

У роки Голодомору, живучи невеликим поселенням серед лісів і займаючись тваринництвом і бджільництвом, жителі села не постраждали.

У роки радянсько-німецької війни 32 мешканця села загинули на полях битв. В боях за відвоювання Дмитрівки загинули лейтенант Василь Фонікійович Большаков та сержант Леонід Павлович Лісін, уродженці Горьковської області, сержант Халім Зукариайович Мусаєв із Чити, Іван Петрович Кабаруца з Кіровоградщини, лейтенант Єфрем Володимирович Рожко із Миколаївської області. Всі вони перепоховані після війни в Братській могилі села.

У січні 1960 року, на базі місцевого колгоспу «Зоря», яким на той час керував ветеран війни Дмитро Макарович Шаповалов, було створене дослідне господарство «Дмитрівка» Українського науково-дослідного інституту садівництва південного відділення ВАСПЛ. Вже навесні 1961 року на 143 гектарах піщаної землі було посаджено сади. В 1966 році вони дали перший врожай.

Під час керування господарством Кузьмою Михайловичем Качайленко, до села було прокладено шлях з твердим покриттям, збудовано дитсадок, школу, лазню, ферми, склади, їдальню, гуртожитки, перші багатоквартирні будинки.

 
Будинок культури

За успіхи господарства багато його працівників удостоєні державних нагород. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: А. П. Бесмертний, Н. А. Подлюк, О. П. Бондар, Н. І. Салюк, І. П. Томченко, В. В. Москалюк; орденом Трудової Слави — В. В. Рудик; орденом «Знак Пошани» — І. К. Радченко, К. Ф. Веремієнко.

При наступних керівниках господарства — Андрієві Павловичеві Безсмертному і Валерію Івановичу Власову збудовано сучасний культурно-спортивний комплекс: Дмитрівський будинок культури, двоповерхове приміщення сільської ради, нові багатоквартирні будинки, у село проведено газ.

1983 року недалеко від села, за лісом, утворене допоміжне господарство — «Дмитрівка—2», яке в народі назвали «Кубою». Воно збудувало чотириповерховий 180-ти квартирний житловий масив вулиці Садової і ще один дитячий садочок, який передано молодшим класам місцевої школи.

Роки незалежної УкраїниРедагувати

 
Церква Різдва Богородиці

За роки незалежності заасфальтовано майже всі вулиці сіл Дмитрівської сільської ради, збудовано храм Різдва Богородиці, споруджено 7 міні-котелень для приміщень соціальної сфери. Працює єдиний в районі сільський громадський банно-пральний комплекс.

Дослідне господарство «Дмитрівка» має в користуванні 135 га саду, 25 га ягідників та 5 га полуниці. Навесні 2006 року закладено сад українсько-польської дружби, посаджено 0,5 га полуниці італійських сортів, нові сорти малини, розпочато закладку 1,5 га саду груш та 1,5 га саду слив, реконструйовано тракторну бригаду.

СучасністьРедагувати

У Дмитрівському Будинку культури діють майже 20 колективів художньої самодіяльності, серед яких — Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Дмитрівчанка», яким керував Заслужений артист України, сопілкар Євген Миколайович Бобровніков; чотири дитячих зразкових колективи:

  • Зразковий ансамбль спортивно-бального танцю «Парадайс» (керівник А. М. Дітковська);
  • Зразковий самодіяльний хореографічний ансамбль «Любисток» (керівник Н. А. Делієргієва);
  • Зразкова самодіяльна вокальна студія естрадного співу «Барви» (керівник О. А. Іванчук);
  • Зразкова самодіяльна художня студія «Веселка» (керівник Н. В. Нечай).

З 1996 року на базі Будинку культури працює Дмитрівське творче об'єднання дітей та молоді «Ауровіль», яке проводить фестивалі дітей і молоді «Ауровіль», що стали міжрегіональними, випускає літературно-мистецькі альманахи творчості дітей та молоді.

На території сільради діє об'єднання територіальних громад «Дмитрівка», виходить місцевий інформаційний бюлетень «Дмитрівський вісник». Навколо сіл сільради створено лісопаркову зону. У Будинку культури діє кімната-музей Є. М. Бобровнікова.

Пам'яткиРедагувати

В околицях села розташований лісовий заказник місцевого значення «Гореницький»[1].

ПерсоналіїїРедагувати

У селах Дмитрівської сільської ради проживає понад 20 митців (поетів, письменників, художників, композиторів).

Тільки художниця, вчителька Дмитрівської загальноосвітньої школи Наталія Нечай, та поет, директор Дмитрівського будинку культури Володимир Бубир у творчій співдружності видали 6 авторських книг та 2 альманахи творчості дітей та молоді «Ауровіль».

Український поет, представник покоління двотисячників, Степан Дупляк є лауреатом та переможецем багатьох літературних премій і конкурсів, зокрема лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Олеся.

Вчитель, ветеран радянсько-німецької війни Гаврило Маркович Андрусенко написав повість і десяток оповідань.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати