Степовик Дмитро Власович

український мистецтвознавець
(Перенаправлено з Дмитро Степовик)

Дмитро́ Вла́сович Степови́к (7 жовтня 1938, Слободище, Бердичівський район, Житомирська область — 28 січня 2024, м. Київ[1]) — український мистецтвознавець.

Степовик Дмитро Власович
Народився 7 жовтня 1938(1938-10-07)
Слободище, Бердичівський район, СРСР
Помер 28 січня 2024(2024-01-28) (85 років)
Київ, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність мистецтвознавство
Галузь історія мистецтв, мистецтвознавство, богослів'я і сакральне мистецтво
Alma mater Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1960)
Науковий ступінь доктор богослов'я
Вчене звання професор[d]
Заклад Український вільний університет і Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України
Посада Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАН України)
Нагороди

Провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ НАН України), професор історії мистецтва Київської православної богословської академії, професор історії культури Українського вільного університету в Мюнхені.

Член-кореспондент НАН України[2].

Біографічні відомості ред.

  Зовнішні зображення
  Його знають в багатьох країнах світу
  У себе вдома
  На трибуні
  Автограф своїм читачам-прихильникам

Народився 1938 року в селі Слободищі Бердичівського району Житомирської області.

Закінчив Національний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики (1955—1960) та аспірантуру з мистецтвознавства в ІМФЕ НАН України (1967—1970).[3]

Кандидатську дисертацію з мистецтвознавства захистив в ІМФЕ НАН України (1970); докторську дисертацію з мистецтвознавства (1984); докторську дисертацію з філософії (1990) та габілітаційну докторську дисертацію з мистецтвознавства (1992) захистив у Мюнхенi, в Українському вільному університеті.[3]

Помер 28 січня 2024 року в Києві[4].

Спеціалізація ред.

Спеціалізація: історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона); історія болгарського мистецтва й українсько-болгарські мистецькі зв'язки.

Праці ред.

 

Автор книг:

  • «Українсько-болгарські мистецькі зв'язки», «Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі» (обидві — Київ, 1975).
  • «Болгарське образотворче мистецтво. 1878—1978»,
  • «Сучасне образотворче мистецтво Болгарії: Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період» (обидві — Київ, 1978).
  • «Українська графіка XVI—XVIII століть: Еволюція образної системи», «Українське мистецтво першої половини XIX століття» (обидві — Київ, 1982).
  • «Тарас Шевченко: малярство, графіка» (Київ, 1984; перевид.: Київ, 1986).
  • «Тарасевич і українське мистецтво бароко» (Київ, 1986).
  • «Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі» (Київ, 1988).
  • «Храм і духовність» (Рим, 1990).
  • «Скарби України» (1991).
  • «Мистецька збірка Стецькових» (Сарасота, США, 1992).
  • «Релігії світу» (Київ, 1993).
  • «Києво-Печерська Лавра» (Київ, 1993).
  • «Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість» (Київ, 1994).
  • Дмитро Степовик. Історія української ікони 10-20 століть. Київ: Либідь, 2004.
  • Дмитро Степовик. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість.  — К.: Мистецтво, 1995. — 495 с.
  • «Українська ікона. Іконотворчий досвід діаспори» (Київ, 2003).
  • Дмитро Степовик. Яків Гніздовський. Життя і творчість. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. — 224 с.
  • Дмитро Степовик. Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко (Київ, 2007).[5]
  • Дмитро Степовик. Українська християнська абетка. — К.: Грані-Т, 2007. — 80 с.
  • Дмитро Степовик. Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність.  — К.: Мистецтво, 2007. — 448 с.
  • Дмитро Степовик. Історія української ікони Х-ХХ століть. — К.: Либідь, 2008. — 440 с.
  • Дмитро Степовик. Історія української ікони. — К.: Кріон, 2008. — 440 с.
  • «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» (Київ, 2013).
  • Дмитро Степовик. Українська гравюра Бароко. — К.: Кліо, 2013. — 495 с.
  • Дмитро Степовик. Між Україною й Америкою. Графіка і малярство Василя Лопати. — К.: Кліо, 2020. — 360 с.
  • Дмитро Степовик. «Скульптор з Лемківщини». (Видавництво: Київ, «Дніпро», 2024. — 352 с.: іл.. Палітурка тверда. Серія «Життя славетних». ISBN 978-617-8328-13-9)/
  • Дмитро Степовик. Пресвята Діва Марія в українському мистецтві. — К.: Видавничий дім журналу «Пам'ятки України», 2024. — 432 с.: іл.. Палітурка тверда. Серія "Бібліотека журналу «Пам'ятки України» Книга 157.

Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій.

Курси лекцій з історії українського мистецтва й української культури читав у наукових установах й університетах Болгарії, Польщі, Канади, США, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції.

Відзнаки і нагороди ред.

  • Академічна премія імені Івана Франка (Президії Національної Академії наук України)
  • Премія імені митрополита Андрія Шептицького (Фонду духовного відродження України)
  • Премія імені Олександра й Леонтія Тарасевичів (часопису «Образотворче мистецтво»).
  • Лауреат щорічної премії Президента України «Українська книжка року» за 2017 рік у номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства» за упорядкування книжкового видання «Євангеліє Бучацьке XII—XIII ст.»

Примітки ред.

  1. Помер релігієзнавець, мистецтвознавець Дмитро Степовик - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України. 
  2. Степовик Дмитро Власович. www.nas.gov.ua. 
  3. а б Степовик Дмитро Власович — ІМФЕ НАН України.
  4. Не стало доктора богословських наук, професора Дмитра Степовика. Главком | Glavcom. 28 січ. 2024 р. 
  5. Степовик Д. Сіяч на ниві національного. Мистецтвознавець Віталій Ханко. — К. : Видавець Остап Ханко, 2007. — 20 с. — ISBN 978-966-2922-45-5.

Джерела ред.

Література ред.

  • Степовик Дмитро. Життя й наукова діяльність: [монографія] / М. С. Тимошик. — Київ: Архангельський Глас, 2008. — 656 с.

Посилання ред.