Рюриковичі

Європейська монарша династія скандинавського походження

Рю́риковичі — князівський рід нащадків легендарного Рюрика в Русі; узагальнююча назва для споріднених спільним походженням князівських та дворянських династій країн Східної та Центральної Європи.[1]

Рюриковичі
Герб роду
Рід Рюриковичі
Титул Князь, Великий Князь, Король, Цар
Місце походження Скандинавія
Держава Русь
Родоначальник Рюрик
Гілки роду Ізяславичі, Ростиславичі, Ольговичі, Мономаховичі та інші
Релігійна діяльність Хрещення Русі (988)
CMNS: Rurik Dynasty у Вікісховищі
Рюриковичі
Русь
Країна: Європа
Засновник: Рюрик
Рік заснування: 862
Знаки Рюриковичів

Початкова історія Рюриковичів, викладена в «Повісті временних літ», міфологізована. Літописна легенда про запрошення у 860 році новгородцями на княжіння Рюрика та його братів — Синеуса і Трувора — була записана не раніше середини XI століття на основі місцевої новгородської усної фольклорної традиції.[1].

До цього часу родова пам'ять Рюриковичів не йшла далі Ігоря Старого — діда Володимира Святославича, і лише в середині XI століття ім'я Рюрик увійшло в династичну антропонімію (на честь прародителя роду було названо Рюрика Ростиславича перемишльського). Постать Рюрика є легендарною і непідвтредженою — численні гіпотези про його походження чи то від Рорика Фрісландського (ототожнення з ним), чи то від місцевої балто-слов'янської династії не мають під собою жодного підґрунтя.[1].

Історія ред.

Початок ред.

Родоначальником династії є міфологічний Рюрик (871—879) — князь ладозький[2] (862879); часто називається новгородським князем, проте за його життя Новгорода ще не існувало[2].

Навколо персони Рюрика і його походження точаться дискусії. Найбільш популярними є норманська теорія та заперечна їй теорія слов'янського походження Рюрика. Деякі історики взагалі сумніваються в реальному існуванні Рюрика, оскільки відсутні надійні історичні дані сучасників.

Ігор (Старий) (877945) — князь київський (912/922945) був названий сином Рюрика за часів Ярослава Мудрого. Дружиною Ігоря була Велика княгиня київська Ольга (910—969)

Їхнім сином був великий князь київський (945972) Святослав Ігорович (938[2]-972).

У Святослава було троє синів: Ярополк Святославич (?—980): князь київський (969972), великий князь київський (972980); Олег Святославич (?—977): князь древлянський (970977); Володимир Святославич (Великий) (9631015) у хрещенні — Василь: князь новгородський (970988), великий князь київський (9801015).

Нащадки Володимира Святославича ред.

Докладніше: Володимировичі

Згідно з літописом, у Володимира Великого було 400 наложниць і безліч бастардів. Від нащадків Володимира та його синів Ярослава Мудрого та Ізяслава Володимировича походять усі гілки Рюриковичів які правили князівствами у Київській Русі. Старшим сином був Вишеслав Володимирович (9801010), князь новгородський (9901010), який помер раніше батька. У Рогнеди Рогволдівни від Володимира народився син Ізяслав (9811001): князь полоцький (9901001). Його нащадки правили в Полоцькому князівстві і відомі як Ізяславичі Полоцькі.

Святополк (Окаянний) (9811019) у хрещенні — Петро. За деякими даними був сином не Володимира а Ярополка Святославича від «гречанки»; князь турівський (9901015), великий князь київський (18.7. 101526.11 1015, 25.8. 101823.4. 1019). Святослав (9821015), князь древлянський (9901015), убитий Святополком у Карпатах. Ярослав Мудрий (9831054) у хрещенні — Георгій: князь ростовський (9901010), новгородський (10101034), великий князь київський (27.11. 101522.8. 1018, 23.4. 101919.2. 1054); саме Ярославові нащадки дали початок більшості княжих династій Київської Русі. Мстислав (9831036) у хрещенні — Костянтин, князь тмутороканський (9901023), чернігівський (10241036). Всеволод (9841013): князь володимирський (9901013). Станіслав (9851015), князь смоленський (9901015). Судислав (9861063): князь псковський (10141036); просидів близько 20 років у «порубі».

Борис (9861015) у хрещенні — Роман: князь ростовський (10101015). Гліб (9871015) у хрещенні — Давид: князь муромський (10131015). Борис і Гліб — канонізовані православною церквою як священномученики, вбиті Святополком після приходу до влади. У існуванні Володимирового сина Позвізда (9881015) існують сумніви дослідників.

Доньки Володимира: Предслава (9831042): наложниця Болеслава Хороброго, польського короля. Прямислава (986—?): дружина герцога Ласло Capa, двоюрідного брата угорського короля Стефана І. Невідома по імені дочка (988—?) була дружиною маркграфа Бернгарда II, володаря Північної марки. Добронега (10121087) у хрещенні — Марія: дружина Казиміра Відновника, польського князя.

Ізяславичі Полоцькі. Друцькі ред.

 
Володимир хоче покарати Рогніду, але на її захист встає малий Ізяслав. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Найраніше відділяється полоцька лінія нащадків Ізяслава Володимировича. До завоювання Полоцька князем Володимиром Святославовичем, Полоцьким князівством правив варязький рід, останнім представником якого був князь Рогволод, внаслідок цього полоцькі князі іноді називалися Рогволдовими онуками.

Першим Рюриковичем у Полоцьку став Ізяслав Володимирович — син Володимира Святославовича і Рогніди, дочки князя Рогволода. Якщо вірити легенді про Рогнедь, Ізяслав став київським намісником в Полоцьку після невдалого замаху Рогніди на Володимира, при цьому малолітній Ізяслав заступився за матір з мечем в руках. По смерті Ізяслава його батько не надіслав до Полоцька одного з молодших синів (як це робилося в інших князівствах Русі), і в Полоцьку став правити син Ізяслава Брячислав Ізяславич, який прагнув до здійснення незалежної від Києва політики, при цьому полоцькі князі ніколи не намагалися претендувати і на київський великокнязівський стіл.

Примітно, що єдиним полоцьким князем, котрий посів престол у Києві, був Всеслав Брячиславич, який став Великим князем Київським не по своїй волі, а в результаті київського повстання 1068 року. Всеслав помер у 1101 році, і після нього залишилися 6 синів — Давид, Гліб Мінський, Рогволод (за іншою версією, його ім'я — Борис), Роман, Святослав і Ростислав. Починаючи з них, подальша історія династії стає досить суперечливою і заплутаною (наприклад, неясно, в якому порядку були народжені Всеславичі). Останнім Рюриковичем на Полоцькому престолі був, мабуть, Брячислав Василькович, який помер в 1240-х роках, після чого в Полоцьку з'являються князі з Литви. У Вітебську нащадки Ізяслава Володимировича правили до 1320 року, коли помер бездітним князь Ярослав Василькович і Вітебське князівство перейшло до тестя Ярослава Васильковича — Ольгерда. Обидва цих останніх князя походять від Святослава Всеславича. До нащадків полоцьких князів імовірно відносять кілька литовсько-руських княжих родів неясного походження (Друцькі, Лукомські, Мошковські, Буйницькі, Сенські та ін.). Є відомості, що перші князі цієї лінії (Брячислав Ізяславич і Всеслав Брячиславич) претендували на великокняжий престол з огляду на те, що їх Ізяслав був старше Ярослава Мудрого (нащадки якого були великими князями), проте отримали відсіч і припинили боротьбу. 

Розділ на гілки. Ярославичі ред.

Відокремлення земель Київської Держави й усамостійнення князівств після смерті Ярослава Мудрого, призвели до утворення окремих відгалужень родини Рюриковичів, які в історично-генеалогічній науці носять назву або від князівств, що ними відповідні Рюриковичі володіли, або від своїх засновників.

До Рюриковичів Південної Русі, сучасної України, належали:

До Рюриковичів Центральної Русі, сучасної Білорусі, належали:

У Північно-східній Русі існувало низка князівств, де правили різні відгалуження Рюриковичів, здебільшого Мономаховичі: Юрійовичі (Володимиро-Суздальська земля) та Ростиславичі Смоленські (Ярославське князівство, з 1260-х рр.); Ярославичі (потомки молодшого сина Святослава Ярославича, Ярослава, Муромо-Рязанська земля) та у Верхівських князівствах правили чисельні відгалуження Ольговичів, які виводили свій рід від Михайла Святого, однак справжнє їхнє походження важко зясувати. Найпомітнішими з них були князі Одоєвські, Воротинські, Белевські, Мезецькі та Мосальські.

Нащадками цих ліній, в основному чернігівсько-сіверської й смоленської, були численні княжі роди Рюриковичів, які зберігали свої спадкові уділи протягом кількох століть, аж доки Литва або Московське князівство не перетворили їх на своїх службових князів, причому, низка родів, які походили від Рюриковичів, втратили свій княжий титул.

З молодших синів Ярослава В'ячеслав Ярославич княжив у Смоленську до своєї смерті в 1057 році, а Ігор Ярославич — на Волині, але після смерті В'ячеслава був переведений братами в Смоленськ. Сини їх, Борис В'ячеславич і Давид Ігоревич, виявилися ізгоями. Борис Вячеславич помер бездітним в 1078 році в битві на Нежатиній Ниві, Давид Ігоревич в 1086 році отримав Волинь, але потім втратив більшу частину її через засліплення Василька Ростиславича теребовльского. У літописі відзначений його син Ігор Давидович, який володів, мабуть, якимось уділом на Волині, і племінник Мстислав (батько його невідомий), який не мав уділу, але згаданий раз як учасник усобиці. Спорідненість з Давидом Городенського князя Всеволодка і його потомства — Городенської династії Всеволодковичів досить ймовірна.

Ростиславичі Галицькі ред.

Старший син Ярослава Мудрого Володимир помер у 1052 році, раніше батька, і його син Ростислав Володимирович виявився ізгоєм. Після смерті Ярослава Ростиславу вдалося відвоювати Тмуторокань у дядька Святослава, двічі виганяючи звідти його сина і наступника Гліба.

Сини Ростислава Рюрик, Володар і Василько боролися проти Ярополка Ізяславича Волинського і Туровського, що призвело до його вбивства в 1086 році і закріпленню Ростиславичів і їх нащадків в Перемишлі і Теребовлі. Рюрик помер бездітним. За примхою долі бездітними померло і більшість його племінників, що призвело до зосередження володінь Ростиславичів в руках одного з них — Володимирко. Сталося це в такий спосіб. Володар залишив двох синів — Ростислава Перемишльського і Володимирко, який спочатку князював у Звенигороді, але після швидкої смерті Ростислава став князем Перемишльським. Тим часом з синів Василька, Ростислав Василькович княжив у Теребовлі, Іван Василькович — в Галичі. Після смерті Ростислава Теребовль приєднав Іван Галицький, який, в свою чергу, помер бездітним в 1140 році, і його двоюрідний брат Володимирко Перемишльський приєднав Галич і переніс в нього княжий стіл. Так утворилося сильне Галицьке князівство, ще більш посилилось при сині Володимирка Ярославу Осмомислу. У 1199 році зі смертю Володимира Ярославича, сина Осмомисла, династія галицьких Ростиславичів згасла, а на Галицький престол вступив волинський князь Роман Великий, нащадок Володимира Мономаха.

Ізяславичі Турівські ред.

Нащадки Ізяслава Ярославича займали помітне місце в історії Русі. Були князями київськими (10931113), волинськими (1069 — 1118, з перервами), та берестейськими. Проте закріпитись змогли лише в незначному Турово-пінському кнзівстві у середині XII ст. Старший син Ізяслава, Ярополк (1043/1047 — 1086) у 1075 був коронований папою римським «Королем Русі». У 1086 р. Ярополк був вбитий під час князівської міжусобиці, згодом канонізований. Другий син — Святополк Ізяславич (10501113), старший з внуків Ярослава Мудрого став у 1093 році великим князем київським. Відомий як організатор переможних походів проти половців. Нащадки Святополка після його смерті втратили свій вплив і були відсторонені Мономаховичами на другорядні уділи. Лише внук Святополка, Юрій Ярославич, скориставшись князівськими міжусобицями середини XII ст., зумів закріпитися в Турівській землі, у якій надалі правили його нащадки. Однак Турівські князі помітної ролі в Київські Русі не відігравали, і виступають у літописах, переважно, як підручні київських, а з початку XIII ст. — галицько-волинських князів.

З кінця XIII ст. Турово-Пінське князівство почало підпадати під вплив Литовського князівства, і в другій половині XIV ст. було остаточно до нього долучене. Останніми князями з цієї династії були Давид Дмитрович (? — 1392), котрий був зятем великого князя литовського, Ольгерда, та його син Митько (Дмитро) (? — після 1432), за деякими даними, страчений Свидригайлом. Також представники цієї гілки князювали в Степанському та Дубровицькому князівствах, Семен Степанський згаданий у документах кінця XIV ст.

Від турівських князів вів своє походження волинський княжий рід Четвертинських, представники якого у XVII навіть почали іменуватися Святополк-Четвертинськими, щоб підкреслити зв'язок з Рюриковичами. Деякі дослідники виводять від цієї княжої гілки також роди Острозьких і Збаражських-Вишневецьких.

Святославичі. Ольговичі ред.

 
Святослав Ярославич із сім'єю. Фрагмент Ізборника Святослава
Докладніше: Ольговичі

Нащадки Святослава Ярославича отримали Чернігівську землю і її колонію — Муромо-Рязанську землю. З відділенням і розпадом останньої, розпалася і династія Святославичів на три гілки.

Мономаховичі. Мстиславичі ред.

Докладніше: Мономаховичі

Потомство Всеволода Ярославича відомо під ім'ям Мономаховичів. У Всеволода, крім Володимира, був також син Ростислав, але він загинув молодим в битві з половцями на річці Стугні і потомства не залишив. У період правління Володимира Мономаха (1113-1125) і його сина Мстислава Великого (1125-1132) київські князі відновили свій прямий контроль над всією Руссю (включаючи Полоцьк і Турів), за винятком південно-західних володінь Ростиславичів і лівобережних володінь Святославичів (Курськ тимчасово належав Мономаховичам). Після смерті Володимира Мономаха Ростово-Суздальська земля була дана в спадок його молодшому синові Юрію Долгорукому, більшою же частиною спадщини Мономаха з Києвом правив його син, Мстислав. Зі смертю Мстислава крихка єдність Київської Русі зникла і почалися численні усобиці між князями. Ще за життя Мстислава він зробив свого сина Ростислава князем Смоленським. В ході усобиць, що почалися після смерті Мстислава, інший його син, Ізяслав, отримав у спадок Володимир. Так утворилися три основні гілки Мономаховичів: Волинські Ізяславичі, Смоленські Ростиславичі і Володимиро-Суздальські Юрійовичі (Георгійовичі).

Ізяславичі Волинські ред.

Династію Мономаховичів, яка княжила на Волині започаткував онук Володимира Мономаха князь Ізяслав Мстиславич, князь волинський (11361154) і великий князь київський (1146114911511154). Після його смерті Волинь остаточно відокремилася в самостійне від Києва князівство. Мстислав та Ярослав Ізяславичі вели у 60-70-х роках боротьбу за Київ, з Ольговичами, Юрійовичима та Ростиславичами Смоленськими, однак їхні претензії були слабшими, оскільки вони належали до старшої гілки Яославичів. Після смерті Ізяславичів Волинське князівство було розділене на 7 уділів. Потомки Мстислава князювали у Західній Волині: Роман у володимирському та берестейському князівствах, а Всеволод у Белзькому. За синами Ярослава закріпилась Східна Волинь зі столицею у Луцьку. Старший, Інгвар Ярославич був князем Луцьким (1180—бл. 1220), і недовго сидів у Києві, як намісник Романа Мстиславича на початку ХІІІ ст., Мстислав Ярославич Німий князював у Пересопниці (11801220), а після смерті Інгвара сів у Луцьку (бл. 12201227), Всеволод Ярославич був князем дорогобузьким (11801186), 1186 р. ймвірно вигнаний братами з Волині.

Нове піднесення волинської династії почалось на рубежі XII і ХІІІ ст., коли Роман Мстиславич зумів обєднати у своїх руках Волинське і Галицьке князівства, а в 1202 році утвердився в Києві. Його потомків традиційно виділяють в окрему династію Романовичів — галицько-волинських князів у 12051340 рр. Окрім того в Белзькому князівстві зберегли батьків уділ сини Всеволода Мстиславича — Олександр і Всеволод. Перший з них воював з Романовичами і в 12081215 рр. був князем Волинським, бл. 1234 р. після чергової усобці вбитий Данилом Романовичом який зробив спадкоємців Олександра своїми підручними, а пізніше й зовсім приєднав Белзько-Червенську волость до свого домену.

Деякі науковці вважають і відомих з літописів загадкових болохівських князів нащадками Інгвара Ярославича, які зберегли тільки цю частину його володінь.

Романовичі ред.

Докладніше: Романовичі

Одна з гілок Рюриковичів, нащадки князя Романа Мстиславича — Романовичі, що володіли у 11991323 рр. Галицько-Волинською державою, стала королівською. Найвизначнішим її представником був Данило Романович. Разом з братом Васильком він близько 40 років боровся за спадщину свого батька. 1253 року коронований папою у Дорогочині. Його нащадки носили титул «король Русі»[джерело?]. Останніми представниками цієї гілки були Андрій та Лев ІІ Юрійовичі. Після занепаду Королівства Русі, титул «король Русі» (король Галичини та Володомерії) носили королі Угорщини, Польщі, а згодом імператори Австрійські.

Юрійовичі ред.

До династії Володимиро-Суздальських Юрійовичів належали нащадки Юрія Долгорукого та його сина Всеволода Велике Гніздо. Вони правили Володимиро-Суздальським князівством (з 1169 р. — Великим князівством Володимирським), Переяславським князівством (1149—1234, з перервами) та, з перервами — Новгородським князівством. Від потомка Юрія Долгорукого, Данила Олександровича, вели свій рід Даниловичі, — Великі князі Московські та, з 1547 р. — Московські царі. 1598 р. ця гілка вигасла.

Невигаслі гілки Рюриковичів ред.

До XX століття ще не згасли наступні роди:

Фамільне дерево ред.

Перші покоління ред.

 
 
 
 
 
 
 
Рюрик
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ігор
912-945
 
Ольга
945-964
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Предслава
 
Святослав
964-972
 
Малуша
 
 
 
 
 
 
 
Рогволод
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ярополк
972-980
 
 
 
Олег
 
інші дружини
 
Володимир
960-1015
 
 
 
 
 
 
Рогніда
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святополк
1015-1019
 
 
Вишеслав
 
 
Святослав
 
 
Мстислав
 
 
Ярослав
1019-1054
 
Ізяслав
 
Предслава
 
Всесолод
 
Прямислава
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Станіслав
 
Борис
 
Гліб
 
Судислав
 
 
 
 
Ізяславичі Полоцькі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Володимир
 
Святослав
1073-1076
 
Ігор
 
Анна
 
Всевлод
1078-1093
 
Єлизавета
 
Вячслав
 
Ізяслав
1054-1073
 
Анастасія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ростислав
 
Олег
 
Давид
 
Ярослав
 
Володимир
1113-1125
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святополк
1093—1113
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ростиславичі Галицькі
 
Ольговичі
 
Давидовичі
 
Ярославичі Рязанські
 
Мономаховичі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ізяславичі Турівські
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Жирним виділено Великих князів Київських, нижче — роки їх правління.

Таблиця ред.

  — великий князь київський

Герби Рюриковичів ред.

Докладніше: Герби Рюриковичів

Нащадки Рюриковичів по жіночих лініях ред.

Віддаленими нащадками Рюрика за жіночою лінією є всі сучасні монархи Європи, кілька американських президентів, письменники, артисти, в тому числі: Джордж Вашингтон, Джордж Буш, Вінстон Черчилль, Сімон Болівар, Веллінґтон, кардинал Рішельє, Отто фон Бісмарк, Рубенс, Джордж Байрон, Александр Дюма, Джонатан Свіфт, Жан-Поль Сартр, Антуан де Сент-Екзюпері, Роберт Льюїс Стівенсон, Фрітьйоф Нансен та багато інших[3] Це можна пояснити тим, що Рюрик є загальним предком європейських аристократів через трьох жінок: Анну Ярославну, королеву Франції, Марію Добронегу та Збиславу Святополківну, королеву Польщі.

Генетичні дослідження ред.

Представники роду Рюриковичів чоловічої статі належать до Y-ДНК гаплогруп N1c1 та R1a1.[4]

Цікаві факти ред.

У Російській Федерації в 2014 році відбулася масштабна виставка «Моя історія — Рюриковичі» хронології історії Росії, відбулося офіційне творення міфу російської історії[5][6]. Організаторами її стали Адміністрація Президента Російської Федерації, Міністерство культури Російської Федерації, Уряд Москви[7][8]. Цю виставку відкрив патріарх Московської Патріархії Кирил[9]. Разом з цим президент Росії Путін В. В.[10] зібрав істориків[11] Росії на інструктаж[12] з метою політично заангажованого переписування історії Росії[13][14][15].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Плахонін А. Г. Рюриковичі // Енциклопедія історії України
  2. а б в Леонтій Войтович, «Князівські династії Східної Європи», 2000 р. — С.219
  3. Знаменитые потомки князя Рюрика. Россия, Европа, США (рос.)
  4. Пчелов Е. В., Рюрик / Жизнь замечательных людей.- М., 2010.- С.291-292 (рос.)
  5. «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) от 23.11.2014 (рос.)
  6. Елена Яковлева, Актуальный Рюрик. В Манеже закрылась выставка «Православная Русь», 23.11.2014: «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) (рос.)
  7. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «МВО МАНЕЖ» (рос.)
  8. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «Музеи России» (рос.)
  9. Патриарх открыл выставку «Рюриковичи» в «Манеже», 04.11.2014, сайт «РИА Новости» (рос.)
  10. «Путин с его видением истории», Комментирует историк Никита Петров (Видео), 5 ноября 2014 (рос.)
  11. Путин: инструктаж для историков [Архівовано 2015-07-06 у Wayback Machine.], November 6, 2014, Yeghiazaryan.Info (рос.)
  12. Путин: инструктаж для историков, 6 января 2015, сайт «Радио Свобода» (рос.)
  13. Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками», 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» (рос.)
  14. Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым. Тривалість: 00:13:39 на YouTube (рос.)
  15. Андрей Плахонин: «В рубрику ПТН-ПНХ. Про зустріч Путіна з молодими російськими істориками» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Ликбез» (рос.)

Бібліографія ред.

Монографії ред.

  • Власьев Г. Потомство Рюрика, т. І, ч. 1-3. — П., 1906—1907.
  • Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
  • Войтович, Л. В. Генеалогія династії Рюриковичів. Київ, 1990.
  • Войтович, Л. В. Генеалогія династії Рюриковичів і Гедеміновичів. Харків, 1992.
  • Войтович, Л. В. Княжа доба. Портрети еліти. Біла Церква, 2006.
  • Войтович, Л. В. Удільні князівства Рюриковичів і Гедеміновичів у XII—XVI ст. Львів, 1996.
  • Донской Д. В. Справочник по генеалогии Рюриковичей (середина IX — начало XIV в.). Москва—Ренн, 1991.
  • Долгоруков П. Российская родословная книга, ч. І. Москва, 1854.

Статті ред.

Довідники ред.

Посилання ред.